2. Попит і пропозиція грошей. Грошово-кредитний мультиплікатор.
Грошовий ринок, як і будь-який інший, існує і функціонує для досягнення певного балансу між попитом і пропозицією на всі фінансові інструменти цього ринку і насамперед на гроші. Саме тому необхідно вивчати такі важливі категорії цього ринку, як попит та пропозиція грошей.
Попит на гроші
Попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб’єкти на певний момент часу. (Це бажання економічного суб’єкта мати певну частину свого портфеля активів — багатства — в ліквідній формі).
Попит на гроші (МD) формується з таких складових:
- попит на гроші як засоби обігу (діловий, операційний або попит на гроші для здійснення угод);
- попит на гроші як засоби збереження вартості (попит на гроші як активи, попит на запасну вартість або спекулятивний попит).
Попит на гроші відрізняється від попиту на інші товари. Гроші бажані не задля самих себе, а для того, щоб купувати необхідні товари.
Грішми володіють і накопичують їх у формі багатства через їхню представницьку вартість. Але зберігання грошей на «руках» як форми багатства тривалий час повинно бути обмеженим, оскільки їхній власник втрачає можливість отримувати відсоткові доходи й дивіденди. Тому попит на гроші зумовлений потребою здійснювати трансакційні операції і бажанням володіти активами в майбутньому, тобто утримувати їх як засіб накопичення вартості.
У працях Дж. М. Кейнса представлено спрощене тлумачення суті попиту на гроші як попит на одну з альтернативних форм багатства. Для простоти аналізу у кейнсіанський моделі попиту: W = f(M, В), представлено лише два компоненти. Особа може зберігати своє багатство у формі або грошей (М), або облігацій (В). При цьому гроші визначаються як актив, що використовується лише у функції засобу обігу. Йдеться про трансакційні гроші, які не приносять доходу, а облігації мають ставку, забезпечуючи їхньому власникові фіксований дохід у вигляді відсотка.
Розглядаючи попит на гроші як на одну з форм попиту на багатство, його можна представити у широкому плані такою формулою:
МD = f(rM2, rB, rE, Wn),
де попит індивіда на гроші (МD) розглядається як функція від норми відсотка на гроші:
- розміщені в строкових депозитах (rM2);
- норми відсотка з облігацій (rB);
- ринкової норми доходу на акції (rE);
- дохід від іншої форми багатства (Wn), в яку індивід інвестував грошові заощадження.
У цілому попит на гроші формується як:
- попит на гроші для операцій (трансакційний попит);
- для накопичення купівельної спроможності (попит на гроші як на актив), що зумовлено виконанням грошима двох основоположних функцій: як засобу платежу та засобу нагромадження.
Трансакційний (операційний) попит на гроші являє собою попит на гроші для обслуговування усіх видів угод в економіці. Зв’язок між сумою грошей і загальним обсягом операцій в економіці відображений у рівнянні кількісної теорії грошей, яке є макроекономічним рівнянням обміну (воно ґрунтується на метрологічних засадах рівняння І. Фішера):
M*V = P*Q
Із рівняння обміну випливає рівняння попиту на гроші:
MD = (P*Q) /V .
Рівняння показує, що трансакційний попит на гроші залежить від таких факторів, як абсолютний рівень цін, рівень реального доходу, швидкість обігу грошей. Підвищення цін і зростання реального обсягу виробництва підвищують попит на гроші, зростання швидкості обігу грошей, навпаки, зменшує трансакційний попит. Якщо швидкість обігу грошей та рівень обсягу випуску у реальному вираженні стабільні, то кількість грошей, необхідних для обслуговування угод в економіці, змінюється пропорційно рівню цін.
Відома й інша форма запису кількісного рівняння обміну, так зване кембриджське рівняння:
M = k *P *Q
де М — кількість грошей, грошових одиниць, що становлять касовий залишок грошей у суб’єктів економічного життя;
Р — середня ціна одиниці виробленої продукції;
Q — загальна величина виробництва продукції у фізичному виразі за певний період;
k — коефіцієнт заощадження («кембриджський», «коефіцієнт Маршалла»), який визначає співвідношення між номінальними доходами і тією часткою грошей, що становить касові залишки (частина річного доходу, яку суб’єкти зберігають у ліквідній формі). Він за своєю величиною і значенням дорівнює зворотному значенню показника (V), а саме k = 1/V.
Отже, сукупний попит на гроші для операцій відображає ту кількість грошей, яку економічні суб’єкти хотіли б мати для фінансування ділових операцій. З економічної точки зору, доцільніше розглядати реальний (скоригований на рівень інфляції) попит на гроші, який визначається з урахуванням їхньої купівельної спроможності — реальної вартості грошей. Реальні грошові залишки, або реальні грошові запаси, вимірюють той обсяг товарів та послуг, який можна придбати за певну номінальну кількість грошей М/P. Величина М/P отримала назву «реальних грошових запасів (М/Р)».
Проста функція трансакційного попиту пропорційна реальному доходові, або кількості виробленої продукції має такий вигляд:
(M / P )d = k*Q , де k = 1/V .
Реальний попит на гроші (скоригований на інфляцію) позитивно пов’язаний із рівнем економічної активності. Якщо зростає реальний дохід, а отже, і обсяг запланованих та непередбачених операцій, то підвищується реальний попит на гроші, і навпаки. Оскільки операційний попит на гроші залежить від рівня реального ВВП і не залежить від відсоткової ставки, його зображено у вигляді вертикальної лінії.
Попит на гроші як актив — кількість грошей, яку економічні агенти прагнуть зберігати у формі заощаджень, тобто це бажана кількість фінансових активів у грошовій формі. Перевагою володіння грошима є їхня ліквідність. Недоліком володіння грошима як активом порівняно з іншими фінансовими активами (в нашому випадку — облігаціями) є те, що гроші не дають доходу у вигляді відсотка. Володіючи грошима, доводиться жертвувати доходом у вигляді номінальної відсоткової ставки.
Номінальна відсоткова ставка — ставка відсотка, виражена в грошах за поточним курсом (без поправки на інфляцію). Номінальна відсоткова ставка являє собою альтернативні витрати або альтернативну вартість зберігання грошей. Чим вища відсоткова ставка, тим більше потенційного доходу втрачає економічний агент, який накопичує гроші. Зростання відсоткової ставки змушує економічних агентів перерозподіляти портфель активів — змінювати його структуру: зменшувати запас грошей і, відповідно, збільшувати запас облігацій. Тому підвищення відсоткової ставки зменшує попит на гроші або створює спекулятивний попит на гроші.
Спекулятивний попит на гроші пов’язаний із заощадженнями економічних суб’єктів, які (заощадження) зберігаються як запаси цінностей. Іншими словами, спекулятивний попит на гроші пов’язаний з функцією збереження цінностей.
Економічні суб’єкти можуть зберігати свої заощадження у формі готівки або у формі інших активів (облігацій, акцій, депозитних вкладів, нерухомість, золото тощо).
Спекулятивний попит на гроші — це певний резерв грошей, за допомогою якого економічні суб’єкти прагнуть застрахувати себе від можливих втрат у результаті коливань ринкової кон’юнктури та відображає обернену залежність величини попиту на реальні грошові залишки з боку активів від динаміки номінальної ставки відсотка:
(M / P )d = L(i) .
Графічне зображення попиту на гроші:
і
М/Р
Реальну альтернативну вартість зберігання грошей визначає реальна ставка відсотка (r) — номінальна відсоткова ставка, що скоригована на рівень інфляції. Ця корекція ведеться відносно очікуваного темпу інфляції, оскільки фактичний майбутній рівень її невідомий.
Якщо реальна відсоткова ставка спадає, то реальний попит на гроші зростає, тому що зменшується реальна альтернативна вартість зберігання грошей.
Чим вищий очікуваний темп інфляції, тим нижчим буде рівень реального попиту на гроші, оскільки лише в цьому випадку зменшується зумовлена інфляцією втрата купівельної спроможності грошей.
Пропозиція грошей та механізм її формування
Під пропозицією грошей (МS) мається на увазі загальна кількість грошей, що перебувають в обігу; вона складається із агрегатів М0 , М1 , М2 , М3 .
Пропозиція грошей — це та кількість грошей, що знаходиться в розпорядженні економічних суб’єктів, яку вони можуть спрямувати в оборот за сприятливих умов.
Сукупну пропозицію грошей в економіці можна відобразити у вигляді вертикальної лінії, паралельної осі у
Пропозиція грошей завжди протистоїть на ринку попиту на гроші.
На рівні окремого економічного суб’єкта (мікрорівні) пропозиція грошей залежить від змін, які відбуваються при їхньому розміщенні у фінансові активи, насамперед, від зміни відсоткової ставки (чим вона вища, тим більше грошей буде запропоновано у вигляді кредитів, і навпаки).
Загальний рівень пропозиції грошей, підтримання грошової рівноваги на ринку монетарного товару забезпечується банківською системою держави, виваженою високоефективною грошово-кредитною політикою.
Загальніша модель пропозиції грошей враховує роль центрального банку, поведінку комерційних банків і можливий відтік частини грошових коштів з депозитів банківської системи в готівку. Вона містить ряд нових змінних.
Грошова база (МВ) — сума готівкових грошей (С), які є в обігу поза банками, плюс мінімальні банківські резерви (TR):
МВ = C + TR.
Готівка поза банками є безпосередньою частиною пропозиції грошей, тоді як банківські резерви впливають на здатність банків створювати нові депозити, збільшуючи пропозицію грошей. Її ще називають грошима активної, або підвищеної, сили, оскільки грошовій базі властивий мультиплікативний вплив на пропозицію грошей.
Коефіцієнт депонування грошей характеризує структуру зберігання населенням ліквідних коштів у вигляді їхнього розподілу між готівковими грошима (С) і коштами на поточних (чекових) депозитах (D). Коефіцієнт депонування — це відношення попиту на готівку до депозитів:
cr = C/D.
Норма фактичного резервування депозитів (rr) визначається відношенням загальних резервів комерційних банків (TR) до депозитів (D):
rr = TR/D.
При системі часткового резервування рівень фактичного резервування (rr) залежить від норми обов’язкових резервів (R):
rr = (R + E)/D,
де Е — надлишкові резерви;
R — обов’язкові резерви;
D — депозити.
Отже, пропозиція грошей є функцією трьох екзогенних змінних: коефіцієнта депонування cr, норми резервування rr, грошової бази МВ. Враховуючи, що обсяг готівки поза банками визначається сумою депозитів та коефіцієнтом депонування
С = сr * D,
загальні резерви — сумою депозитів та нормою фактичного резервування
TR = rr * D,
пропозицію грошей можна визначити як MS= cr * D + D = D * (cr + 1),
А грошову базу – як МВ = cr * D + rr*D = D * (cr + rr)
то D = MB/ (cr+rr)
а MS= MB * (cr+1)/(cr+rr)
З цього рівняння видно, що обсяг пропозиції грошей перебуває в прямій залежності від обсягу грошової бази (МВ) і в оберненій — від коефіцієнта депонування (cr ) та норми резервування (rr). Коефіцієнт пропорційності між пропозицією грошей і грошовою базою одержав назву грошового мультиплікатора, або мультиплікатора грошової бази
Грошово-кредитний мультиплікатор — це процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів, що надійшли до банку ззовні.
Механізм утворення нових безготівкових грошей можна показати в такій послідовності. Приймаючи різні види внесків на свої поточні рахунки, комерційні банки зобов’язуються повернути клієнтам їхні внески в певні строки з виплатою певного відсотка.
Деяку частину, наприклад 10% загальної суми депозитів, комерційні банки повинні зберігати в центральному банку як обов’язкові резерви. (Обов’язкові резерви — це частка банківських депозитів, яка, згідно з вимогами діючих нормативних і законодавчих актів, має зберігатись у формі касової готівки комерційних банків та їхніх депозитів у центральному банку).
Якщо банк вважає за необхідне утримувати на резервному рахунку кошти понад цю суму, то такі кошти називають надлишковим резервом.
Видаючи кредит суб’єкту господарювання, банки перетворюють пасивні гроші на активну грошову масу. Банк відкриває рахунок, з якого боржник виписує чеки для розрахунків зі своїми кредиторами. Чеки надходять в інші банки, збільшуючи їхній депозитний потенціал і можливості кредитування. Таким чином, депозитні суми, надходячи в міжбанківський оборот, приводять до самозростання грошової маси.
Ланцюгова реакція охоплює інші банки і, таким чином, у банківській системі виникають нові кредити та депозити. Виходячи з того, що норма обов’язкового резерву становить 10%, складемо таблицю створення нових банківських грошей (табл. 3.1).
Таблиця 3.1 Процес створення банківських депозитів
Комерційні банки |
Нові депозити |
Нові позики |
Нові резерви |
Банк А |
1000 |
900 |
100 |
Банк Б |
900 |
810 |
90 |
Банк В |
810 |
729 |
81 |
Банк Г |
729 |
656 |
72 |
Банк Д |
656 |
590 |
65 |
Банк Е |
590 |
531 |
59 |
Банк Ж |
531 |
478 |
53 |
Сума перших 7 КБ |
5216 |
4694 |
522 |
Сума решти банків |
4784 |
4306 |
478 |
Разом |
10 000 |
9000 |
1000 |
Як бачимо, початкова сума банківських грошей (1000 грн.) в процесі багаторазової експансії банківських депозитів зросла до 9000 грн.:
(1000 + 900 + 810 + 729 + 656 + 590 + 531 + 478 + Х = 9000),
а загальний ефект багаторазового збільшення банківських депозитів становить 10 000 грн.
Таким чином, ланцюгова реакція збільшення банківських депозитів за ставки резервних вимог у 10% сприяла перетворенню 1 грн. початкового вкладу на 10 грн. нових банківських грошей або на кожну гривню нових резервів, які увійшли до банківської системи, було створено 10 грн. додаткових депозитів (банківських грошей).
Величина грошово-кредитного мультиплікатора як коефіцієнта збільшення кількості грошей в обігу внаслідок операції на монетарному ринку визначається за формулою:
m = 1 / MR * 100%,
де MR – норма обов’язкових резервів. У нашому випадку
m = 1 / MR * 100% = 1 / 10 * 100 = 10%
Ефект кредитного мультиплікатора (максимальна кількість нових кредитних грошей (ΔM) на підставі цієї суми наднормативних резервів (Е) визначається за формулою:
ΔM = Е * м = Е * (1 / MR) * 100% = 1000 * (1/10)*100 = 10000 грн.
Показник грошово-кредитної мультиплікації дає НБУ змогу здійснювати контроль за утворенням нових безготівкових грошей (банківських депозитів) як важливої складової частини загальної маси купівельних і платіжних засобів і, таким чином, дотримуватися вимог закону грошового обігу.
На макроекономічному рівні пропозиція грошей формується під впливом фактичної грошової маси в обігу, яка й становить природну межу пропозиції грошей. Тому останню у відповідних умовах можна вважати постійним фактором, який не залежить від динаміки відсоткової ставки. Лише додаткова емісія здатна розширити пропозицію грошей понад природну межу.
Чим вищий рівень прибутку в суспільстві, тим більше укладається угод; чим вищий рівень цін, тим більше необхідно грошей для укладання угод у межах національної економіки. Модель грошового ринку :
і
(відсотки)
М/Р
(розмір грошової маси)
На горизонтальній осі відкладається розмір грошової маси, а на вертикальній — відсоток (ціна грошей).
Попит на грошову масу зменшується із збільшенням відсотка. Чим більший відсоток, тим менш розумно зберігати свої кошти у вигляді готівки. Краще мати їх у вигляді засобів, що дають прибуток. Зі зниженням відсоткової ставки попит на грошову масу зростає.
Грошовий ринок слід розглядати як механізм відносин між юридичними особами, які потребують коштів для свого розвитку, з одного боку, і організаціями й громадянами (населенням, домашніми господарствами), які можуть надати такі кошти, — з іншого.
Цей ринок поєднує три головні складові: обліковий, міжбанківський і валютний ринки. Усі вони виконують декілька основних функцій, у чому й полягає їхня схожість:
- об’єднання дрібних заощаджень населення, держави, приватного бізнесу, закордонних інвесторів і створення потужних грошових фондів;
- трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування підприємств (фірм);
- спрямування частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також процес розширеного відтворення через видачу опосередкованих позик за схемами:
- центральний банк — комерційний банк;
- комерційний банк — комерційний банк;
- комерційний банк — підприємство, населення;
- надання позик державним органам для вирішення невідкладних завдань, покриття дефіциту бюджету.
Таким чином, грошовий ринок дає змогу здійснювати накопичення, оборот, розподіл і перерозподіл грошового капіталу між сферами національної економіки. Водночас це — синтез ринків різних засобів платежу. Як переконує досвід країн із розвинутою ринковою економікою, угоди на грошовому ринку опосередковуються, по-перше, кредитними інститутами (комерційними банками або іншими установами), які беруть у борг або надають грошові позики, по-друге — інвестиційними або аналогічними організаціями, які забезпечують випуск і обіг різного роду боргових зобов’язань, що реалізуються за гроші на обліковому ринку.
Отже, грошовий ринок може бути представлений ринком готівки і ринком боргових зобов’язань (облікових або боргових інструментів).