1.3. Моніторинг нс

Протягом 2012 року в Украiнi зареєстровано 212 надзвичайних ситуацій (НС). Вiдповiдно до Національного класифікатора України “Класифікатор надзвичайних ситуацій” ДК 019:2010 їх розподілено на:

• НС техногенного характеру – 120;

• НС природного характеру – 74;

• НС соціального характеру – 18.

У 2012 році внаслiдок надзвичайних ситуацій загинула 301 особа (з них 50 дітей) та 861 – постраждала (з них 22 дитини).

У 2011 році внаслiдок надзвичайних ситуацій загинуло 355 осіб (з них 39 дітей) та 985 постраждало (з них 439 дітей), врятовано понад 8,2 тис. осіб.

За масштабами надзвичайні ситуації розподілилися на НС:

• державного рівня – 1;

• регіонального рівня – 13;

• місцевого рівня – 83;

• об’єктового рівня – 115.

Порівняльні дані про НС в Україні за 2011 – 2012 роки представлені в таблиці 1.3.

Таблиця 1.3.

Порівняльні дані про НС в Україні за 2011 – 2012 роки

Дані про надзвичайні ситуації в Україні	2011 р.	2012 р.	Зменшення (збільшення), % у відсотках
Загальна кiлькiстъ НС	221	212	-4,1
в тому числі:
Техногенного характеру	134	120	-10,4
Природного характеру	77	74	-3,9
Соціального характеру	10	18	+80,0
в тому числі:
державного рівня	4	1	-75,0
Регіонального рівня	3	13	+333,3
Місцевого рівня	89	83	-6.7
Об’єктового рівня	125	115	-8,0
Загинуло людей в наслідок НС	355	301	-15,2
з них, дітей	39	50	+22,0
Постраждало людей в наслідок НС	985	861	-12,6
з них, дітей	439	22	-95,0
Матерiальнi збитки вiд НС, тис. грн.	102 750	237 551	+131,2

Н

Рис. 1.2. Динаміка кількості НС, загиблих та постраждалих у НС протягом 1999 – 2012 років

1999-2012 років

а рисунку 1.2 показана динаміка кількості НС, загиблих та остраждалих у НС протягом 1999 – 2012 років.

Щоб отримати достовірну інформацію про стан довкілля, необхідно проводити постійний моніторинг навколишнього середовища. Це питання особливо гостро стоїть у період виникнення НС, коли треба надати необхідну інформацію населенню та органам влади для адекватних дій.

Оцінка становища проводиться з метою своєчасного визначення необхідних заходів захисту і обґрунтованих рішень на проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РНР), а в разі потреби і евакуації населення з районів надзвичайних ситуацій.

Положення про моніторинг потенційно небезпечних об'єктів визначає загальні засади моніторингу потенційно небезпечних об'єктів (ПНО) та порядок його здійснення у межах завдань єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру далі – єдина державна система (ЄДС).

Мета моніторингу ПНО – отримання даних про поточний стан ПНО та актуалізація інформації, що міститься у базі даних Державного реєстру потенційно небезпечних об'єктів (Реєстр) для запобігання НС та мінімізації їх наслідків.

Моніторинг ПНО передбачає спостереження за якісними і кількісними параметрами стану ПНО, збирання, оброблення, передавання та збереження інформації про стан ПНО.

У Положенні використано терміни, що вживаються у такому значенні:

• потенційно небезпечний об'єкт – об'єкт, що створює реальну загрозу виникнення НС; об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, пожежевибухові, хімічні речовини та біологічні препарати, об'єкти з видобування корисних копалин; гідротехнічні споруди тощо;

• Державний реєстр потенційно небезпечних об'єктів - автоматизована інформаційно-довідкова система обліку та обробки інформації щодо ПНО;

• суб'єкт моніторингу потенційно небезпечних об'єктів - юридична або фізична особа, яка здійснює визначені цим Положенням функції щодо моніторингу ПНО;

• відповідальні особи ПНО - юридичні та фізичні особи, які є власниками ПНО, або за якими ці об'єкти закріплені на правах повного господарського відання, або оперативного управління чи перебувають у їх володінні та користуванні.

До об'єктів моніторингу належать ПНО, зареєстровані у Реєстрі.

Здійснення моніторингу ПНО забезпечує інформаційна підсистема моніторингу ПНО, яка є складовою частиною Реєстру.

Підсистема моніторингу ПНО ґрунтується на принципах:

• максимального використання існуючих організаційних структур суб'єктів моніторингу ПНО та єдиної державної системи;

• узгодженості нормативно-правового та організаційного забезпечення діяльності суб'єктів моніторингу;

• сумісності технічного, інформаційного і програмного забезпечення суб'єктів моніторингу, що використовуються ними для виконання завдань моніторингу ПНО.

Моніторинг ПНО спрямовується на підвищення рівня знань про потенційну небезпеку об'єктів моніторингу та поліпшення інформаційного обслуговування користувачів Реєстру.

Стан ПНО визначається якісними та кількісними параметрами, що характеризують техногенні та природні чинники потенційної небезпеки.

До техногенних чинників потенційної небезпеки належать:

• небезпечні продукти та речовини (хімічні, вибухові, займисті, радіаційні, біологічні тощо);

• підвищені тиск та температура, які різко відрізняються від тиску та температури оточуючого середовища;

• речовини з токсичними продуктами згоряння;

• незадовільний стан обладнання, будов і споруд тощо.

До природних чинників потенційної небезпеки належать небезпечні природні явища (зсуви, обвали, просідання ґрунту, підтоплення тощо).

Для здійснення моніторингу ПНО розроблюється регламент моніторингу ПНО, який містить переліки якісних і кількісних параметрів, що визначають стан ПНО і підлягають систематичному спостереженню. Регламент установлює терміни подання інформації про стан ПНО та інші умови проведення моніторингу. Контроль за додержанням Регламенту здійснюють уповноважені органи з питань НС та ЦЗН.

Організація взаємодії суб'єктів моніторингу ПНО. Організація та координація моніторингу ПНО здійснюється органами управління єдиної державної системи.

Взаємодія суб'єктів моніторингу ПНО ґрунтується на:

• координації дій під час планування, організації та проведенні спільних заходів щодо моніторингу ПНО;

• сприянні ефективному виконанню завдань моніторингу ПНО;

• відповідальності за повноту, достовірність і своєчасність надання інформації про стан ПНО;

• колективному використанні інформаційних ресурсів та комунікаційних засобів.

Виконання завдань моніторингу ПНО організаційно забезпечують:

• на державному рівні – МНС (ДСНС) України, Департамент СФД, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні ПНО, відповідно до Положення про ЄДС;

• на регіональному рівні - уповноважені органи з питань НС та ЦЗН;

• на об'єктовому рівні - відповідальні особи ПНО.

Порядок ведення моніторингу. Відповідальні особи ПНО забезпечують виконання систематичних спостережень за параметрами стану ПНО та надають відповідним уповноваженим органам з питань НС та ЦЗН інформацію про стан ПНО згідно з Регламентом.

Інформація надається у формі електронного документа згідно з законодавством або на паперовому носії, в установленому порядку.

Передавання інформації здійснюється за допомогою системи комп'ютерного зв'язку та існуючих технічних засобів зв'язку регіону, області чи міста, а також у формі письмових повідомлень.

Інформація, що має конфіденційний характер, подається виключно за допомогою захищених засобів зв'язку або у формі письмових повідомлень в установленому порядку.

Унесення до відповідної бази даних підсистеми моніторингу ПНО та оброблення інформації здійснюють фахівці уповноваженого органу з питань НС та ЦЗН.

Уповноважені органи з питань НС та ЦЗН проводять контроль щодо вірогідності отриманих від відповідальних осіб ПНО інформаційних даних і попередню оцінку змін у стані ПНО.

Про зміни у стані ПНО, які можуть спричинити НС об'єктового або місцевого рівня, уповноважені органи з питань НС та ЦЗН в установленому порядку повідомляють відповідні місцеві органи виконавчої влади для прийняття управлінських рішень.

У разі коли зміни у стані ПНО можуть призвести до НС регіонального або державного рівнів, інформація про них негайно подається до МНС України.

Уповноважені органи з питань НС та ЦЗН своєчасно передають інформацію стосовно результатів моніторингу до Департаменту СФД.

Щоб отримати достовірну інформацію про стан довкілля, необхідно проводити постійний моніторинг навколишнього середовища. Це питання особливо гостро стоїть у період виникнення НС, коли треба надати необхідну інформацію населенню та органам влади для адекватних дій.

Оцінка становища проводиться з метою своєчасного визначення необхідних заходів захисту і обґрунтованих рішень на проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РНР), а в разі потреби і евакуації населення з районів надзвичайних ситуацій.

Основні параметри при оцінці радіаційного, хімічного, інженерного та пожежного становища. Радіаційне становище – це сукупність наслідків радіоактивного забруднення (зараження) місцевості, які впливають на виробничу діяльність об'єктів господарської діяльності, дії сил (формувань) цивільної оборони при проведенні рятувальних та інших невідкладних робіт та життєдіяльність населення. Тобто основним уражаючим фактором при радіаційних аваріях є підвищені рівні радіації, що негативно можуть вплинути на здоров’я населення.

Радіаційне становище характеризується масштабами (розмірами зон) і характером радіоактивного забруднення місцевості (рівнем радіації).

Розміри зон радіоактивного забруднення і рівні радіації є основними показниками ступеня радіаційної небезпеки.

Інтенсивність іонізуючого випромінювання на забруднених територіях залежить від кількості радіоактивної речовини, що осіла на місцевості в результаті аварії на АЕС та її ізотопного складу.

Хімічне становище – це сукупність умов, які виникають на території міста, району або ОГД внаслідок аварії на хімічно-небезпечному об'єкті (ХНО) з викидом небезпечних хімічних речовин (НХР), які негативно впливають на довкілля і потребують проведення відповідних заходів для захисту населення.

Характер становища при аваріях на ХНО з витіканням небезпечних хімічних речовин (НХР) і можливі наслідки залежать від масштабів і виду аварії, кількості викинутої речовини, її фізико-хімічних і токсичних властивостей, метеорологічних умов, умов зберігання та рельєфу місцевості. Основним уражаючим фактором при хімічних аваріях є токсичний вплив небезпечних речовин.

Методика прогнозування наслідків впливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об’єктах і транспорті [6] призначена для довгострокового (оперативного) і аварійного прогнозування масштабів зараження місцевості і приземного шару атмосфери небезпечними хімічними речовинами (НХР) при аваріях на хімічно-небезпечних об’єктах (ХНО) і транспорті, а також для визначення ступеня хімічної небезпеки ХНО і адміністративно-територіальних одиниць (АТО).

Довгострокове (оперативне) прогнозування здійснюється заздалегідь для визначення можливих масштабів зараження, сил і засобів, які залучатимуться для ліквідації наслідків аварії, складання планів роботи та інших (довідкових) матеріалів. Прогнозування наслідків аварій на ХНО і транспорті здійснюється розрахунковим методом з нанесенням прогнозованих зон хімічного зараження на топографічну карту відповідного масштабу.

Аварійне прогнозування здійснюється під час виникнення аварії за даними розвідки для визначення можливих наслідків аварії і порядку дій в зоні можливого зараження.

Прогнозування здійснюється на термін не більше 4 годин, після чого прогноз має бути уточнений.

Інженерне становище характеризується ступенем руйнування будівель, споруд, комунально-енергетичних мереж, обладнання на об'єкті або території внаслідок дії таких вражаючих факторів надзвичайних ситуацій, як ударна хвиля при вибухах, сейсмічні хвилі при землетрусах, гідравлічна хвиля при повені, швидкісний натиск при ураганах, тепловий вплив при пожежі і т. п.

Ударна хвиля – зона стиснутого повітря, яка поширюється у всі сторони від центру вибуху з великою швидкістю, вище швидкості звуку.

Пожежа – це неконтрольований процес горіння, наслідками якого можуть бути загибель людей і знищення матеріальних цінностей. Основними уражаючими факторами при пожежі є: вплив високої температури горючих матеріалів, задимленість і загазованість, вплив токсичних газів процесу горіння.

Світловий імпульс – це кількість світлової енергії, яка падає на 1м² поверхні, що освітлюється. Вимірюється світловий імпульс в Дж/м² (кДж/м²) або в кал/см².

Мінімальним розрахунковим світловим імпульсом, який викликає загоряння і пожежі, може бути імпульс в 100÷150 кДж/м².

Послідовність прогнозування і оцінка можливого становища на ОГД. Для виявлення характеру і ступеня втрат на ОГД при НС і завчасного проведення заходів, які включають або обмежують масштаби уражень і руйнувань проводиться моделювання уразливості об’єкта та його елементів до дії вражаючих факторів як при аварії на самому об’єкті, так і на інших об’єктах, розташованих поблизу. Прогнозування можливого становища на об’єкті проводиться в такій послідовності:

1) Виявляються всі можливі джерела уражень: внутрішні і зовнішні. Внутрішні є на самому підприємстві, наприклад склади нафтопродуктів і паливо-мастильних матеріалів, склади вибухонебезпечних речовин, вибухонебезпечні технологічні установки, перекриття будівель, які руйнуються при певному надлишковому тиску у фронті ударної хвилі та інші.

Зовнішні джерела розташовуються за межею об’єкта, наприклад, хімічні та нафтопереробні заводи, греблі ГЕС, АЕС, нафтобази та інші.

2) Визначається відстань від об’єкту до кожного можливого джерела ураження. Відстань визначається вимірюванням безпосередньо на місцевості або на карті (плані місцевості і об’єкта).

3) Визначається характер вражаючої дії (пожежа, затоплення, зараження, надлишковий тиск).

4) Визначається тривалість вражаючої дії кожного фактора і можливі збитки та втрати.

Початкові дані для проведення розрахунків:

• місцезнаходження об’єкту відносно джерела небезпеки;

• потужність аварійного реактора, а у воєнний час- потужність ядерного боєприпасу і виду вибуху; кількість НХР на об’єкті та умови зберігання;

• метеорологічні умови (середній вітер, напрям, швидкість, стан вертикальної стійкості атмосфери);

• склад і характеристика об’єкту (цеху);

• кількість сховищ та їх місткість;

• чисельність найбільшої працюючої зміни;

• забезпеченість засобами індивідуального захисту;

• знання робітників та службовців правил дій по забезпеченню діяльності у надзвичайних ситуаціях;

• встановлена доза опромінення.

Прогнозування можливого становища на ОГД дозволить ефективніше розробити заходи по захисту персоналу.

Організація дозиметричного і хімічного контролю на ОГД. З метою своєчасного захисту населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та реагування на них відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади відповідно до статей постанови Кабінету Міністрів України “Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру” була введена в дію “Методика спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки”.

Ця методика визначає єдиний порядок спостережень щодо оцінки радіаційної обстановки та хімічної обстановки у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У межах цієї Методики введені такі терміни:

• зона відповідальності – це визначена територія, на якій здійснюється радіаційне та хімічне спостереження відповідно до встановлених завдань регламенту;

• пост радіаційного та хімічного спостереження (ПРХС) – позаштатне спеціалізоване формування (від 2 до 4 осіб), яке здійснює періодичне або постійне радіаційне та хімічне спостереження відповідно до встановлених завдань та регламенту;

• диспетчерська служба – передбачений штатним розписом підприємства, організації або установи в разі потреби (виробничої, службової тощо) підрозділ, який здійснює цілодобове чергування силами однієї або декількох осіб (далі – черговий об'єкта);

• радіаційне та хімічне спостереження – комплекс заходів щодо збирання, обробляння, передавання, збереження та аналізу інформації про стан радіаційної та хімічної обстановки для прийняття рішень про своєчасне реагування на негативні зміни стану довкілля у разі виникнення надзвичайної ситуації або інших подій з радіоактивними і хімічними речовинами;

• розрахунково-аналітична група (РАГ) – позаштатне спеціалізоване формування, яке здійснює збирання, оброблення, передавання і збереження інформації про стан радіаційного та хімічного становища. Для ПРХС відповідно до конкретних завдань, які уточнюються на період спостережень, завчасно визначаються місця розташування або зони відповідальності.

Для виконання окремих завдань ПРХС за рахунок суб’єкта можуть оснащуватися автомобілями, у тому числі спеціально обладнаними.

З метою збирання та обробки великого обсягу інформації, яка надходить від диспетчерських служб і ПРХС у період посилення роботи у режимах підвищеної готовності та діяльності у надзвичайних ситуаціях, за рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій для роботи в Центрах управління в надзвичайних ситуаціях Автономної Республіки Крим, областей, сільських районів, міст і міських районів у порядку, відзначеному у пункті 17 Положення про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного походження, створюються РАГ.

Для роботи у РАГ залучаються спеціалісти, які мають відповідну кваліфікацію (викладачі, математики, хіміки, креслярі, оператори ПК , зв’язківці, тощо).

Для ведення радіаційного та хімічного спостереження використовуються:

• прилади радіаційної розвідки – для спостереження за радіаційною обстановкою (стаціонарні), з граничним рівнем інформації 0,05 мР/год (0,5 мкЗв/год), і визначення потужності експозиційної (поглинутої) дози в діапазоні від фонових значень до значень не менше 100 Р\год (1 Зв/год) (переносні);

• спеціальні прилади хімічної розвідки – для визначення типу або виду небезпечної хімічної речовини (переносні автоматичні або ручні).

Усі прилади повинні бути в робочому стані та регулярно перевірятися у встановлений для них термін.

За періодичне обстеження приладів та підтримку їх у робочому стані з числа працівників об’єкта призначаються відповідальні особи.

На випадок виходу з ладу приладів радіаційного та хімічного контролю на об’єкті може створюватися запас таких приладів, які теж підлягають повірці в установлені терміни.

Дозиметричний і хімічний контроль є складовою частиною радіаційного і хімічного захисту населення.

Контроль включає комплекс організаційних та технічних заходів, які проводяться з метою:

а) одержання даних про дози радіоактивного опромінення особового складу формувань цивільного захисту, робітників і службовців ОГД, інших кате­горій населення;

б) визначення ступеня забруднення (зараження) радіоактивними, отруйними і іншими шкідливими речовинами людей, техніки, обладнання, ЗІЗ, продуктів харчування та інших матеріальних засобів.

За даними контролю визначається:

• працездатність особового складу формувань ЦЗ, робітників і службовців ОНД;

• первинна діагностика важкості гострих променевих та хімічних уражень;

• режими радіаційного захисту людей;

• необхідність і обсяг санітарної обробки людей, дезактивації (дегазації) техніки, транспорту, обладнання, ЗІЗ, одягу і ін. засобів;

• можливість використання продуктів харчування і води в зонах радіоактивного і хімічного зараження і ін.

Дозиметричний контроль включає контроль опромінення і контроль радіоактивного забруднення.

Контроль опромінення поділяється на груповий та індивідуальний.

Груповий контроль проводиться з метою одержання даних про середні дози опромінення для оцінки і визначення категорії праце­здатності людей.

Дози опромінення особового складу формувань, робітників і службовців визначаються за допомогою вимірювачів дози – дозиметрів, для непрацюючого населення – розрахунковим методом.

Дозиметри (вимірювачі дози) видаються перед виходом на місце­вість, яка забруднена радіоактивними речовинами, виходячи з розрахунку – один дозиметр на групу людей чисельністю до 20 чоловік. Особам, які діють окремо від своїх підрозділів – кожному по дозиметру.

Після виходу із зони забруднення або в установлений час командирами формувань (начальниками служб ЦЗ), або призначеними особами знімаються показники дозиметрів.

Дози опромінення всього особового складу враховуються в групі (бригаді, формуванні) і записуються в “Журнал контролю опромінення”. Періодично сумарну дозу записують також в окрему “Картку обліку доз опромінення”.

Рівні радіації вимірюються вимірювачами потужності дози. В залежності від одержаної дози і часу, протягом якого одержана ця доза, за таблицями визначається категорія працездатності людей. Це дає можливість командирам формувань ЦЗ (начальникам цехів, бригадирам) приймати обґрунтовані (грамотні) рішення щодо викорис­тання особового складу при діях на місцевості, яка забруднена радіоактивними речовинами.

Індивідуальний контроль проводиться з метою одержання даних про дози опромінення кожної людини, які необхідні для первинної діагностики важкості гострої променевої хвороби. Особовому складу формувань ЦЗ, робітникам і службовцям видаються індивідуальні вимірювачі дози.

Контроль радіоактивного забруднення. При контролі ступеня зараження (забруднення) радіоактивними речовинами людей, техніки, обладнання, одягу визначається вимірю­ванням потужності дози (рівня радіації) з поверхні цих об’єктів. Одиниця вимірювання – мР/год.

1) Спочатку вимірюється гамма-фон у місці, де визначатимуть ступінь зараження об’єкту, але не ближче 15 – 20 м від об’єкту, який обстежується.

2) Потім вимірюється потужність дози випромінювання з поверхні даного об’єкту. Від максимального значення потужності експозиційної дози на поверхні об’єкту віднімається гамма-фон.

Для визначення радіоактивного зараження людей від виміряного значення потужності дози необхідно відняти величину гамма-фону, поділену на 1,2, тобто:

( мР/ год) . (1.1)

Для визначення радіоактивного забруднення інженерної, автомобільної техніки і т.п. від виміряного значення потужності дози необхідно відняти величину гамма-фону, поділену на 1,5, тобто:

( мР/ год) . (1.2)

Коефіцієнти 1,2 і 1,5 характеризують екрануючу дію об’єктів, які обстежуються.

А. Якщо потужність дози на поверхні техніки і технічного майна рівна або менше гамма-фону, тоді радіоактивне забруднення такого об'єкту не визначається.

Б. Якщо гамма-фон у даному місці більше ніж у 3 рази перевищує гранично допусти­му величину зараження людей, інструменту, одягу, засобів харчування, тоді вимірювання проводяться у різного виду укриттях, які суттєво знижують гамма-фон. Отримані таким чином величини зараження (забруднення) порівнюються з допустимими, на основі чого роблять висновки про необхідність спеціальної обробки (дезактивації) техніки, транспортних засобів, інших об'єктів, санітарної обробки людей.

Ступінь радіоактивного забруднення продуктів і води визначається також в радіометричних лабораторіях в одиницях питомої активності: Кі/кг, Кі/л.

Відбір зразків хліба, м'яса, риби, твердих жирів проводиться шляхом зрізання ножем поверхневого шару товщиною 10 мм. Зрізані шари складають разом зараженим боком один до одного. Потім їх кладуть у скляну банку або поліетиленовий пакет масою 0,3 ÷ 0,5 кг і маркують. На зразках вказують вид зразка, місце відбору, дату і час зараження і відбору зразка.

Відбір зразків води із водоймищ або вододжерел проводиться з поверхневого і донного шарів разом з донним ґрунтом. Після порівняння ступеня забруднення продуктів харчування і води з допустимими нормами визначається можливість їх використання за призначенням.

Хімічний контроль проводиться для визначення ступеня зараження небезпечними хімічними речовинами (НХР) засобів індивідуального захисту, техніки, продуктів, води, а також місцевості і повітря.

За результатами даних хімічного контролю визначаються можли­вість дій без застосування ЗІЗ, повнота дегазації техніки і споруд, ступінь зараження продуктів, води та інших засобів. Крім цього визначається способи засоби захисту людей в осередку хімічного ураження.

Хімічний контроль здійснюється за допомогою приладів хімічної розвідки відразу після виходу особового складу формувань ЦО і техніки з осередків хімічного ураження і зон хімічного зараження. Кількісне визначення (НХР) в продуктах харчування і воді здійснюється шляхом відбору зразків і лабораторного аналізу.