2. Філософія ф.В. Шеллінга.

Якщо Фіхте поставив перед собою завдання вивести систему знань з "Я", то Ф. В. Шеллінг ( 1775-1854) звертається до природознавства. На його погляд, природа не є "матеріалом" для людської діяльності, а фор­мою безсвідомого життя розуму, яка наділена одвічно великою творчою силою, що породжує свідомість. Отже, сама природа, за Шеллінгом, ду­ховна і розглядається як окам'янілий інтелект.

В німецькій філософії в цей час здобуває визнання і розвиток філо­софія романтизму, до якої відносять Й. Гьоте, братів Шлегелів, багатьох діячів культури, письменників і поетів початку XIX століття.

Для цієї філософії властиве одухотворення всієї людської діяль­ності, а також пошуки духовного, прекрасного, гармонійного в природі, суспільстві та людських стосунках.

Те, що Шеллінг став досліджувати природу, було проявом не лише його особистого інтересу, а й цілого ряду важливих відкриттів у галузі фізики, хімії і фізіології. У вчення про природу він вносить ідею розвитку.

Відкриття фізиків вплинуло на розробку Шеллінгом вчення про ди­намічний процес. Будь-яке природне тіло він розглядав як продукт взає­модії протилежно спрямованих сил. Скажімо, позитивний і негативний заряд електрики, чи позитивний і негативний полюси магніту тощо. За­гальним принципом пояснення природи в цілому, що лежить в основі живого організму, у Шеллінга був принцип доцільності (органічна, віднос­на пристосованість будови і функцій організму до умов життя).

Об'єктом пізнання світу Шеллінг бере світовий розум, який створює все суще. Пояснення природи світу і людини йде через розвиток на основі світового духу. Шеллінг прагне показати, як відбувається перехід від при­роди, позбавленої свідомості, — до свідомості, як з'являється свідоме "Я". Вчення про діалектичні протилежності в природі Шеллінг доповнює вченням про діалектику форм мислення в пізнанні. Звичайне логічне мис­лення, за Шеллінгом, є мислення розсудку. Це безпосереднє споглядання предмета, це звичайний розум, який не робить висновків, нічого не дово­дить.

Далі Шеллінг показує як із суб'єктивного, цієї первинної і єдиної основи усього реального, тобто з мислення розсудку, виникає об'єктивне. Це так звана "трансцендентальна філософія".

В роботі "Система трансцендентального ідеалізму" (1800 р.) йдеться не про суб'єктивний процес мислення, а про особливий орган пізнання — "інтелектуальну інтуїцію". Отже, за Шеллінгом, натурфілософія і транс­цендентальна філософія мають свої єдино можливі напрямки філософ­ствування — мислення розсудку та інтелектуальну інтуїцію.

За Шеллінгом, наукове знання не здатне подолати розсудковий фор­мально-логічний рівень мислення. Лише філософу і поету в процесі натх­нення відкривається істинна сутність світу — єдність його протилежних сторін. Діалектика Шеллінга виявилася ірраціоналістичною. Логіка і діалек­тика у нього несумісні. Діалектичне мислення суперечить логіці. Логічне мислення — не діалектичне, розсудкове.

Шеллінг висунув ідею тотожності суб'єктивного і об'єктивного, яка стала основною проблемою всієї філософії. Вищим законом він проголо­сив закон тотожності єдиного розуму із самим собою. Вихідним поняттям стало поняття абсолютного розуму.

Згідно з Шеллінгом, окрім абсолютного розуму, нема нічого, в ньо­му суб'єкт і об'єкт нерозривно зв'язані. В абсолюті співпадають усі проти­лежності і в ньому криється початок диференціації, роздвоєння єдиного, як основи його дійсності.