Тема 1. Світ на початку XX ст.

Тема 1.1 сша, Велика Британія, Франція на початку XX ст.

США на початку XX ст.

За формою правління з кінця XIX ст. – президентська республіка.

Законодавча влада належала Конгресу, який складався з двох палат: Палати представників, обиралась населенням штатів, та Сенату, членів якого обирали (до 1913 р.) парламенти штатів.

За конституцією президент був головою держави, уряду, головнокомандувачем збройних сил. Президент обирався на 4 роки загальним голосуванням у всіх штатах і міг переобиратися. Прийняття деяких рішень президентом (асигнування, укладання міжнародних угод, призначення на важливі посади) було неможливе без сприяння Конгресу У випадку звинувачення президента в зраді, хабарництві та інших тяжких злочинах було можливо його усунення від влади – у порядку імпічменту.

Існували федеральна судова система і суди штатів. Верховний суд мав право скасування будь-якого закону за умови порушення конституції.

(1901—1909 рр.) - президентство Т. Рузвельта, його програма «Справедливий курс»

- обмеження прав монополій (трестів);

- контроль уряду над якістю і санітарними умовами виробництва, продажем харчових продуктів і аптечних товарів;

- прийнято закон про охорону природних ресурсів від їх розкрадання (поширювалась лише на 235 млн. акрів громадських земель).

Однак ані публічні судові викриття, ані заходи щодо обмеження зловживань корпорацій не зачепили інтересів монополій.

Програма президента В.Вільсона (1913—1921 рр.) “Нова демократія” :

- закріплювалось право на організацію робітничих спілок, страйків;

- заборонялось використання праці дітей у промисловості;

- встановлювались 8-годинний робочий день; система компенсацій за нещасні випадки на виробництві;

- фермерам надавалась можливість брати у держави кредити під майбутній урожай;

- створення Федеральної резервної системи з 12 регіональних банків, яка виконувала функції центрального банку. Головна задача – обслуговування бюджету, кредитування, зберігання золотих резервів, випуск банкнот. Це сприяло підкоренню країни могутній фінансовій олігархії.

США наприкінці XIX - на початку XX ст. здійснили нечуваний економічний ривок. Країна, випередивши Велику Британію, вийшла на перше місце у світі за обсягом промислового виробництва.

Наприкінці XIX ст. підприємець Г.Форд сконструював свій перший автомобіль. На 1915 р. з конвеєрів його заводів сходило до 250 тис. машин на рік. Одночасно стрімко розвивалось будівництво автодоріг. Розвинута мережа шосейних доріг та залізниць сприяла становленню внутрішнього ринку. Бурхливий розвиток промисловості супроводжувався підвищенням рівня життя населення, у першу чергу робітників. Завдяки застосуванню новітньої техніки та технологій, створенню нормальних умов праці її продуктивність у промисловості США була у 4 рази вищою, ніж у державах Європи.

Велика Британія на початку XX ст.

Велика Британія була конституційною монархією. Монарх здійснював Вищу виконавчу владу: мав право оголошувати війну, укладати мир, ухвалювати рішення щодо помилування, схвалювати або відхиляти закон. Виконавчу владу з королем розділяв уряд (Кабінет міністрів).

Влада монарха була обмежена вищим законодавчим органом — парламентом. Нижню палату парламенту - Палату общин — обирали на основі майнового цензу (у 1830 р. - право голосу у 220 тис з 14 млн чоловік населення) - Верхня палата парламенту — Палата лордів (перів, членство яких було спадкоємним) — затверджувала проекти законів, прийнятих Палатою общин.

Судова влада належала судам різних інстанцій. Цивільні й кримінальні справи розглядалися судами присяжних. Судді призначалися парламентом довічно й могли бути позбавлені посади тільки за його рішенням.

У країні існувала двопартійна система, в якій домінували дві партії: консерватори (торі) і ліберали (віги). Від партії, що перемогла, обирали голову уряду — прем'єр-міністра, а партія, яка програла вибори, переходила в опозицію.

На початку XX ст. з'являється нова партія – лейбористська, яка захищала інтереси робітників разом з тред-юніонами (профспілками).

У 1900 р. при владі – консерватори, які одразу змушені були вирішувати проблему торговельної політики між буржуазними колами, які страждали від іноземної конкуренції та вимагали митного захисту і представниками банків, суднобудування й вугільної промисловості, які здійснювали зовнішньоторговельні операції.

У 1906 р. до влади прийшли ліберали, які за ініціативою міністра торгівлі та промисловості Девід Ллойд Джорджа прийняли низку законів:

- у 1908 р. закон про 8-годинний робочий день для гірників та закон про компенсацію при нещасних випадках на виробництві;

- були введені податки на високі прибутки та мита на велику спадщину.

Гострою проблемою для Великої Британії була Ірландія, яка вимагала політичної незалежності. Тільки Перша світова війна відтіснила цю проблему.

Англія на початку XX ст. залишалась однією з провідних країн світу, але поступалася США місцем головної індустріальної держави. Наявність у Великій Британії колоніальних володінь з гарантованими ринками збуту, дешевою робочою силою і сировиною дозволяла отримувати високі прибутки, використовуючи застарілу техніку, що не сприяло оновленню британської застарілої технічної бази. Вивіз капіталу до колоній та інших країн позбавляв вітчизняну економіку капіталовкладень, що уповільнювало темпи економічного розвитку. Британські кола переконані у довічному зберіганні панування Англії у світовому виробництві та торгівлі, поступово втратили гнучкість у конкурентній боротьбі. Британські товари з кінця XIX ст. витіснялися з ринків німецькими та американськими. Німецькі комерсанти краще за англійців вивчили особливості ринків у різних країнах, ураховували інтереси споживачів.