Чехословаччина

До 1918 року Чехія і Словаччина знаходилися у складі Австро-Угорщини. 28 жовтня 1918 р. було створено Чеську державу. ( 30 жовтня 1918 р. – до чеських земель приєдналася Словаччина). На підставі Версальської системи до складу Чехословаччини увійшли частина Сілезії, Закарпатська Україна, Моравія.

14 листопада 1918 р. – Чехословаччину було проголошено республікою, президентом було обрано Т.Масаріка(1918-1935), який обіцяв демократичні перетворення : “соціалізацію” промисловості, 8-годин. робочий день, право на страйк, аграрну реформу з обмеженням великого земельного володіння. Політику Т.Масаріка продовжив Е.Бенеш (1935-1938). На чолі країни стояла “група Града”, яка впливала на вирішення питань внутрішньої та зовнішньої політики через “П’ятірку” – лідерів чеських партій.

За Конституцією 1920 року президент обирався на 7 років. Законодавча влада належала Національним зборам. Всі нації користувалися однаковими правами, але провідні позиції займала чеська буржуазія.

В 1920-1921 рр. – разом з Румунією та Югославією під егідою Франції створила військово-політичний союз Малу Антанту, для закріплення створених Версальською системою кордонів.

В Чехословаччині існувала Судетська проблема. Населення Судетської області (переважно німці) на чолі з К.Генлейном спочатку вимагало автономії у складі Чехословаччини, а після приходу до влади Гітлера в Німеччині - приєднання до “третього рейху”.

Уряди Британії та Франції постійно тиснули на Прагу, щоб остання передала Німеччині ті райони, де німці становили більше 50% населення.

21 вересня 1938 р. – уряд Чехословаччини погодився на „пропозицію”.

Внаслідок Мюнхенської угоди від 29-30 вересня 1938 року Судетську область було віддано Німеччині, Тешинську область – Польщі, південну Словакію та Закарпаття – Угорщині.

Румунія

Брала участь у Першій світовій війні на боці Антанти. Але вже 6 грудня 1916 року німецькі війська зайняли Бухарест.

24 квітня 1918 р. – між Німеччиною та Румунією було підписано Бухарестський мир, а вже 10 листопада 1918 р. – Румунський уряд денонсував Бухарестський мир і затребував звільнити румунську територію.

У 1918 р. – Румунія анексувала Бессарабію й Буковину.

Румунія залишалася аграрною країною. В промисловості переважали легка і харчова промисловості. Панував іноземний капітал. Зростав зовнішній борг.

За Конституцію 1923 р.. Румунія залишалася монархією. Виконавча влада належала королю та уряду. Законодавча влада належала двопалатному парламенту. Проголошувалася національна і соціальна рівність, але уряд провадив політику насильницької румунізації та обмеження прав меншин.

У 1938 р. відбулося встановлення диктатури короля Кароля II. За новою Конституцією вся повнота влади знаходилася у короля. Заборонялися політичні партії (в т. ч. і фашистська “Залізна гвардія”) і профспілки.

У липні 1940 року Румунія змушена була передати СРСР Бессарабію та Північну Буковину.

Народні маси були невдоволенні політикою королівської диктатури, вибухнула політична криза.

6 вересня 1940 р. – Кароль II зрікся влади на користь генерала І.Антонеску, який став “кондукеторулом” (фюрером) держави.

Румунія перетворюється на фашистську країну. У зовнішній політиці - курс на зближення з Німеччиною.