Західноєвропеська освіта в хіх столітті
В XIX сторіччі завершується формування класичної педагогіки нового часу. У полі її зору опинилися невичерпні можливості і індивідуальність людини. Була усвідомлена самоцінність, неповторність людської особистості. У педагогіці Заходу відбувалося збільшення знань, запозичених з філософії та інших наук про людину та її вихованні. Особливо уважно вивчалися цілі, зміст і методи навчання та виховання, методологія педагогічної науки. Намітився поворот до психологічного обґрунтування навчально-виховного процесу, зароджувалися сучасні теорії соціального виховання.
Полеміка навколо питання про реформу системи освіти в XIX сторіччі вступила в нову фазу. Політичні лідери розглядали школу як важливий фактор національного розвитку. Прусський король Фрідріх Вільгельм III (1770-1847) заявляв, наприклад, що "людина і громадянин створюються вихованням". О "важливості освіти для доль суспільства" казав французький імператор Наполеон я. Прусський король Фрідріх Вільгельм IV (1795-1861) не без підстав дорікав школу у підготовці революційного покоління 1848 року.
У центрі уваги педагогів і діячів освіти виявилися наступні проблеми: суспільна роль і функції шкільної освіти, створення національних систем школи і пов'язані з цим принципи загального, обов'язкового, світського навчання, організація громадських навчальних закладів початкового і середнього рівнів, взаємини між ступенями і типами навчальних закладів , При наявності в західній педагогіці загальних підходів до зазначених проблем неминуче виникали трактуючі залежно від умов кожної країни погляди на організацію шкільної системи.
Представники педагогіки та освіти бачили в школі запорука національного процвітання. "Народ, який має кращі школи, - перший народ, якщо він не такий сьогодні, він стане таким завтра", - писав видатний діяч французького Освіти Жюль Симон (1814 - 1896).
У школі бачили також інститут суспільної стабільності. Поділяючи такий підхід, англійський філософ і педагог Г. Спенсер підкреслював, що "освіта повинна призводити до соціальної стійкості".
Педагоги відзначали зрослу соціальну функцію школи і майже одностайно виступали за створення державної системи шкільної освіти. Ряд мислителів ставив питання про необхідність розширення не тільки верхніх, але і нижніх меж шкільної освіти (наприклад, Ф. Фребель).
Педагогіка звернулася до питання про соціальної мети виховання: яким повинен бути суспільна людина, підготовлений школою? Теза Просвітництва і Французької революції про корисної особистості був сприйнятий і осмислений в нових умовах. Так, І. Г. Песталоцці стверджував, що "розумна школа" повинна навчати "порядку, який необхідний для власного добробуту та добробуту близьких".
У найбільших країнах Західної Європи і в США в XIX ст. відбувалося становлення національних систем шкільної освіти. Інтерес суспільства і участь держави визначили загальний напрямок цього процесу, який в кожній країні мав специфічні риси. Спільним було розширення участі держави в шкільній справі: його управлінні, взаєминах приватної і суспільної школи, вирішенні питання про відділення школи від церкви.
Три взаємопов'язані державні сфери - законодавча, виконавча і фінансова - визначали долю шкільної реформи.
У Пруссії "Загальним положенням про школах" (1794) всі навчальні заклади оголошувалися державними. У тисяча сімсот дев'яносто вісім р в Пруссії був створений Вищий рада з освіти. У 1808 р рада був замінений відділом Міністерства внутрішніх справ з питань шкільної освіти.
У Франції введення такого законодавства фактично почалося роки наполеонівської імперії. Тоді було визначено статус державних середніх шкіл (ліцеїв), створена система шкільних округів (університетів). У 1801 р був прийнятий закон про організацію комунальних початкових навчальних закладів. У 1816 р були засновані кантональні комітети, які могли виділяти невеликі суми для підтримки початкових шкіл. Вершинами педагогічної думки XIX сторіччя стали ідеї німецької класичної філософії, творчість І. Г. Песталоцці, І. Ф. Гербарта, Г. Спенсера. Відбулося становлення національних освітніх систем.
Школа в країнах Західної Європи та США існувала в ситуаціях соціальних потрясінь (європейські революції, громадянська війна в США). На еволюцію школи істотний вплив чинили події світового і загальноєвропейського масштабу, а також соціальні процеси в кожній країні. Школа розвивалася в умовах поступального руху економіки, інтенсивного росту промисловості, і тому створення нової системи освіти стало історично неминучим. У цьому був особливо зацікавлений клас промислової буржуазії, яка зайняла з другої половини XIX ст. ключові політичні позиції. До кінця сторіччя в провідних країнах Західної Європи і США були закладені законодавчі основи нової школи.
У XIX ст., Як ніколи гостро, проявилися розбіжності між рівнями педагогічної думки, шкільного законодавства та системи освіти. З одного боку, були здійснені великі реформи, що призвели до створення загальнонаціональних систем освіти, послаблення впливу на школу церкви, визначеного підвищення рівня загальної освіти. З іншого боку, значна частина населення Заходу залишалася без будь-якої освіти, як і раніше клерикали користувалися помітним впливом в школі. Важлива частина програми демократизації школи до кінця століття була оформлена законодавчо, але практично цю демократизацію ще належало здійснити.