2. Процес суспільного виробництва.

Суспільне виробництво – це діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і нематеріальних благ з метою задоволення людських потреб. Виділяють матеріальне і нематеріальне виробництво.

Матеріальне виробництво охоплює такі галузі: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок, торгівля, громадське харчування, комунальні послуги тощо. До сфери нематеріального виробництва (невиробничої сфери) відносяться охорона здоров’я, освіта і наука, культура і мистецтво, управління державою, оборона та ін.

Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт. Перебуваючи в складному кругообігу, суспільний продукт проходить такі взаємопов’язані стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Виробництво, яке розглядають як безперервний процес, називається відтворенням. Залежно від результатів процесу відтворення, розрізняють просте, розширене і звужене відтворення. При простому відтворенні в кожному наступному періоді відбувається відновлення суспільного продукту в незмінних обсягах і такої самої якості, як і в попередньому періоді. При розширеному відтворенні обсяг суспільного продукту постійно збільшується, а при звуженому відтворенні – знижується.

Оскільки виробничі ресурси рідкісні, економіка не може забезпечити повного задоволення потреб людей. Тому перед суспільством виникають проблеми: “що і скільки виробляти?”; “для кого виробляти?”; “як виробляти?”.

4. Проблема вибору і виробничі можливості економіки. Крива трансформації.

Суспільство може впливати на ступінь невідповідності між потребами і ресурсами, домагатися підвищення задоволення потреб з наявних ресурсів шляхом підвищення ефективності функціонування національної економіки. Ефективність економіки характеризує зв’язок між кількістю ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів і послуг, отриманих у результаті використання цих ресурсів. Збільшення кількості товарів і послуг за даного обсягу залучених ресурсів означає підвищення ефективності. І навпаки, зменшення обсягу продукції, який одержують з даної величини залучених ресурсів, свідчить про зниження ефективності використання ресурсів. Тому нерідко кажуть, що аналітична економія — це наука про ефективність використання обмежених ресурсів.

Ефективне використання ресурсів передбачає: а) повну зайнятість ресурсів; б) повний обсяг виробництва.

Повна зайнятість означає використання всіх наявних ресурсів для виробництва.. У суспільстві не повинно бути підприємств або капітального устаткування, що простоюють, землі, яка не обробляється, працівників, які вимушено залишаються без роботи. Зауважимо, що йдеться тільки про придатні для виробництва ресурси. У кожному суспільстві усталені практика і звичаї визначають, які ресурси є придатними для використання. Наприклад, законодавство і звичаї можуть передбачати, що працю дітей використовувати не слід; що для збереження родючості орні землі потрібно залишати під паром тощо.

Використання всіх наявних ресурсів недостатньо для ефективного функціонування економіки. Слід ще забезпечити повний обсяг виробництва. Повний обсяг виробництва означає, що ресурси використовують у такий спосіб, який дає змогу найповніше задовольнити потреби суспільства. Якщо економіка не досягає повного обсягу виробництва, то кажуть, що ресурси недовикористовуються. Повний обсяг виробництва потребує наявності двох видів ефективності — розподільної та виробничої.

Перед кожним суспільством стоїть проблема розподілу обмежених ресурсів між виробництвом найрізноманітніших продуктів. Скільки землі слід відвести під пшеницю, а скільки під пасовища? Скільки кваліфікованої робочої сили варто залучити у виробництво тракторів, телевізорів, а скільки в перукарні і т.п.? Розподільна ефективність означає, що ресурси залучаються до виробництва саме тих товарів і послуг, які найбажаніші і найпотрібніші для суспільства. Повний обсяг виробництва передбачає досягнення виробничої ефективності, тобто використання найсучаснішої технології, яка забезпечує максимальну віддачу від залучених ресурсів. Інакше кажучи, товари й послуги виробляють із найнижчими витратами. Справді, пшеницю можна жати серпом, а землю копати лопатою, але чи можна при цьому забезпечити високу ефективність?

Отже в будь-який момент часу економіка за повної зайнятості й повного обсягу виробництва мусить жертвувати частиною одного продукту, щоб отримати більше іншого продукту. Обмеженість ресурсів не дає змоги одночасно збільшувати виробництво обох продуктів.

Таблиця.1.

Альтернативні можливості виробництва масла і тракторів

Альтернативи	Трактори, тис.шт.	Масло, млн. кг
А	15	0
B	14	1
C	12	2
D	9	3
E	5	4
F	0	5

Д ля наочності варіанти виробництва двох альтернативних продуктів можна зобразити графічно у вигляді межі виробничих можливостей (МВМ), або кривої трансформації. На горизонтальній осі відкладемо кількість виробленого масла (споживчі блага), а на вертикальній — трактори (капітальні блага). Кожна нанесена точка є графічним вираженням певного максимального обсягу виробництва обох продуктів. Сполучимо точки й отримаємо криву виробничих можливостей (рис.2.1

Ця крива є опуклою лінією, а не прямою. Це повязано з дією закону зростання альтернативної вартості. Альтернативна вартість — це кількість іншого продукту, від якої відмовилися, щоб отримати деяку кількість певного продукту.

Суть закону зростання альтернативної вартості можна сформулювати так: для отримання додаткової одиниці потрібного продукту доводиться відмовлятися від щораз більшої кількості іншого продукту.

Економічне зростання — це здатність економіки виробляти більший обсяг продукції (виражається в переміщенні кривої виробничих можливостей вправо); результат збільшення пропозиції ресурсів і технічного прогресу.