- •Лекція № 1
- •Лекція № 2
- •Лекція № 3
- •Гомологічний ряд та ізомерія алкенів.
- •Добування та застосування алкенів.
- •Фізичні та хімічні властивості алкенів.
- •Властивості, добування і застосування алкенів.
- •Лекція № 4
- •Гомологічний ряд та ізомерія алкінів.
- •Добування та застосування алкінів.
- •Фізичні та хімічні властивості алкінів.
- •Лекція № 5
- •Лекція № 6
- •1. Номенклатура та ізомерія спиртів.
- •2. Властивості спиртів.
- •3. Добування та застосування.
- •Лекція № 7
- •1. Будова, номенклатура, ізомерія альдегідів.
- •2. Властивості і добування альдегідів.
- •Лекція № 8
- •1. Номенклатура та ізомерія насичених одноосновних кислот.
- •2. Властивості і добування насичених одноосновних кислот.
- •Лекція № 9
- •1. Класифікація оксикислот.
- •2. Властивості оксикислот.
- •3. Добування та застосування.
- •Лекція № 10
- •1. Стереохімія вуглецю.
- •2. Оптична ізомерія.
- •Лекція № 11
- •Амінокислоти
- •Лекція №12
- •1. Найважливіші представники аміноспиртів.
- •2. Найважливіші представники амінофенолів.
- •Шестичленні та пятичленні гетероцикли.
- •Класифікація гетероциклів.
- •Склад та номенклатура гетероциклів.
- •Лекція№ 14
- •1. Ліпіди, їх класифікація.
- •2. Жири.
- •3. Складні ліпіди.
- •Лекція № 15
- •1. Класифікація вуглеводів.
- •2. Добування та застосування вуглеводів.
- •3. Властивості глюкози та фруктози.
- •Лекція № 16
- •1. Властивості сахарози, добування та застосування.
- •2. Властивості крохмалю, добування та застосування.
- •3. Властивості целюлози, добування та застосування.
- •Лекція № 17
- •1. Структура білка. Класифікація білків.
- •2. Кольорові реакції білків.
- •3. Значення білків.
- •Лекція №18
- •1. Будова нуклеїнових кислот.
- •2. Біологічна роль нуклеїнових кислот.
- •3. Мономери та полінуклеїди.
- •Структура днк
- •Самоподвоєння днк
- •Функції днк
- •Рибонуклеїнові кислоти (рнк)
- •Лекція № 19
- •Лекція №20
- •1. Класифікація вмс.
- •2. Реакції полімерізації.
- •Рекомендована література
Шестичленні та пятичленні гетероцикли.
Класифікація гетероциклів.
Склад та номенклатура гетероциклів.
Гетероциклічними сполуками називаються речовини, у молекулі яких є цикли, які містять рядом з атомами вуглецю атоми інших елементів (гетероатоми).
Похідні гетероциклічних сполук мають фізіологічне значення; до них відносяться нуклеїнові кислоти, хлорофіл, ряд вітамінів, алкалоїди. Багато гетероциклічних сполук широко використовуються як лікарські препарати. Особливе значення мають сполуки, які містять у молекулі п'яти та шестичленні цикли, а також азот, кисень та сірку як гетероатоми. Ці атоми мають невеликий атомний об'єм, близькі до об'єму метиленової групи. У зв'язку з цим включення гетероатомів N, O, S замість груп -СН2- та -СН= у циклічну групіровку мало сказується на напруженні циклу та почти не змінює загальну геометрію молекули.
Гетероциклічні сполуки класифікують по числу атомів у циклі, а також по числу та індивідуальності гетероатому. У особливу групу виділяють гетероцикли з конденсированими ядрами.
При найменуванні гетероциклів використовують тривіальні назви, наприклад фуран, піридин, пиримідин, індол, хінолін та ін.:
Нумерація у гетероциклах завжди знаходиться з гетероатомами. Для простих систем можливі позначки положення за допомогою греческих букв: (на ряду з гетероатомом) та (по мірі віддалення від гетероатому).
Властивості гетероциклів визначаються не тільки гетероатомами які є, но і залежать від характеру зв'язку у циклі. Гетероцикли, не які містять кратних зв'язків, як правило по хімічним та фізичним властивостям схожі на відповідні ацекличні сполуки.
Фуран, тіофен, пірол.
Будова. Вони є важливішими пятичленими гетероциклами з одним гетероатомом.
Відомо, що циклічна система володіє ароматичними властивостями лиш тоді, коли вона має плоску будову, (4n + 2) делокалізованих - електронів (правило Хюккеля) та має непереривний ланцюг.
З трьох елементів - кисень, азот та сірка - кисень більш електронегативний елемент. Зі зрівнянням з азотом кисень міцніше тримає свої електрони, значить у фурані пари неподілених електронів гетероатому слабкіші, чим у піролі. Добре виражений ароматичний характер тіофену його слабкою електронегативністю сірки (менша, чим електронегативність азоту та кисню).
Добування. Добування із 1,4-дікарбонілмістящих сполук. Це один із найбільш загальних засобів синтезу п'ятичленних ароматичних гетероциклів з одним гетероатомом. 1,4-Дікарбонільне сполучення може бути дікетоном, дікарбоновою кислотою чи кетокислотою. При нагріванні цих сполук з дегідратирующим агентом (СаСІ2, Н2SO4, P2O5 та ін.) утворюються похідні фурана; при проведенні дегідратації у середовищі аміаку - похідні піролу; у присутності фосфорних сполук сірки - похідні тіофену. Реакція дегідратації проходить, через утворення дієнолу:
Добуток фурану із слизової кислоти. При сухій перегонці слизової кислоти утворюється пірослизова кислота, при декарбоксилірованні якої (при нагріванні у запаяних трубках) маємо фуран:
Добуток фурану із фурфуролу. Фурфурол - найбільш доступне похідне фурану, добуте у промислових масштабах із сировини, багатого пентозанами. Гідролізом їх добувають з початку пентози, які потім проходять дегідратацію з циклізацією та перетворюються у фурфурол. Декарбонілірованієм фурфуролу добувають фуран:
Добуток тіофену у промисловості. Утворюється із бутану та парів сірки:
Добуток піролу із ацетилену та аміаку:
Взаємоперетворення фурану, тіофену та піролу. Між фураном, тіофеном та піролом є взаємозв'язок, відкритий вченим Ю.К. Юр’євим:
Ці перетворення названих гетероциклів друг у друга проходять при температурі 4500С у присутності триоксиду алюмінію.
Фізичні властивості. Фуран - безбарвна рідина, з запахом хлороформу. Тіофен - безбарвна рідина. Пірол - безбарвна рідина.
Хімічні властивості.
1. Р е а к ц і я е л е к т р о ф і л ь н о г о з а м і щ е н н я. Ці сполуки підвергаються нітруванню, сульфірованню, галогенірованню, ацилірованню та ін.. У всіх цих реакціях п'ятичленні гетероцикли ведуть себе активніше бензолу, нагадує своєю реакційною здібностью ароматичні аміни та феноли.
Галогеніровання. При бромуванні фурану на холоді, з початку відбувається приєднання молекули брому. Утворившаяся промежуточна речовина (яку не вдалося виділити) відщеплює молекулу бромної води та перетворюється у 2-бромфуран:
Для галогеніровання тіофену можна використовувати бром чи хлор при низькій температурі, при цьому можуть утворитися моно та полігалогентіофени. Найбільш дій сульфурил хлорид SO2Cl2:
При йодированні піролу утворюється тетрайодпіррол - йодол, який є добрим антисептиком. При дії сульфурилхлориду на холоді утворюється 2-хлорпіррол:
Сульфіровання. Фуран та пірол легші, чим тіофен, окислюються та осмолюються при дії мінеральних кислот. Осмоляюча дія кислот підтверджується тим, що з початку відбувається пронізація фурану по кисню:
При цьому пара електронів, які приймали участь у утворенні ароматичного секстету, виходить з подвійними зв'язками, ароматичність порушується і утворившийся оксієновий іон, який володіє властивостями дієна з подвійними зв'язками, легко полімеризується та засмолюється. Подібно веде себе і пірол. Тому сульфірування фуран та пірол вдається тільки пірідінсульфотріоксидом:
Підвищена стійкість тіофену дає можливість сульфіровати його сірчаною кислотою. По різності з бензолом він сульфітується на холоді:
Нітрування. Тіофен значно стійкий до дії мінеральних кислот, чим фуран та пірол, однак він все ж окислюється азотною кислотою з порушенням молекули. Так для нітрування тіофену, як і для нітрування фурану та піролу, використовують суміш оцтового ангідриду та азотної кислоти:
Ациліровання. Реакцію ациліровання по Фріделю-Крафтсу проводять у випадку фурану та піролу, використовуючи замість трихлориду алюмінію більш м’які каталізатори (SnCl2, SnCl4, ZnCl2, BF3):
2. Р е а к ц і ї г і д р і р о в а н і я. Гідрування фурану, тіофену та піролу приводить до насичених гетероциклічних систем, втративши ароматичні властивості. Фуран гідрується над нікелевим або платиновим каталізатором до тетрагідрофурану (ТГФ):
Тетрагідрофуран - цінний розчинник.
Тіофен повертається дією металевого натрію у аміаку чи спирті:
Тіофен та його гомологи містяться у сірчаних нафтах.
Електрохімічне повернення піролу може привести до продукту неповного гідрування - піроліну. Каталітичним поверненням у присутності нікелевого тапалладієвого каталізаторів можна добути піролідин:
Похідні піролу широко розповсюджені у природі, до їх числа відносяться такі важливі сполуки, як хлорофіл, гемоглобін, гетероциклічні амінокислоти, вітамін В12. Багато із цих сполук містяться у молекулі особливої групи із чотирьох пірольних ядер, називаємо ядром порфіна:
При заміщенні атомів водню у - положенні пірольних кілець на радикали утворюється порфірин. Багато важливих природних сполук є металевими похідними порфіринів. Пігменти крові людини та тварини - гемоглобіни, містять атом заліза, є хромопротеїдами. Їх молекули складаються з двох частин - білкової частини (глобінів) та простатичної - гема:
Зелені пігменти рослин - хлорофіли, є маній похідними, у їх молекулі атоми азоту пов'язані з магнієм:
Хлорофілу належить роль у фотосинтезі - прийняття вуглекисневого газу зеленими рослинами за вдяки світовій енергії з утворенням органічної речовини. Фотосинтез є основним процесом утворення органічної речовини на Землі.
