2.2. Особливості коректування функціональної моделі

Таким чином, вихідними факторами, які впливають на визначення складу комплексу, видів діяльності, функціональні схеми є – повний історико-архітектурний аналіз фрагмента забудови і програма його реконструкції (фактори першого роду).

Нарешті, комплекс, що проектується, крім рангу і профилю, має набути конкретності: склад закладів, форму комплектації, місткість і основні групи приміщень. Якщо вміст комплексу уявити як набір видів діяльності і виокремити з них основні, то можна отримати наступні суттєві характеристики комплексу:

- переважний контингент відвідувачів;

- години найбільшого відвідування («пікового навантаження»);

- необхідні крупні групи приміщень та їх взаємозв’язок;

- необхідне технологічне забезпечення;

Слід брати до уваги наявність існуючих закладів, уникати дублювання функцій. Місткість комплексу визначається основними видами діяльності і залежить, від об’єму фрагмента, в цілому, та від об’єму окремих будівель. Інколи місткість комплексів певного профілю буде задана архітектурно-планувальним завданням. У цьому випадку, існуючий об’єм історичної структури и задана місткість объекта диктують вибір тих чи інших видів діяльності (занять, процесів). Крім того, існує певна оптимальна місткість різних видів закладів того чи іншого містобудівного рангу (нормативні вимоги, аналоги).

Сьогодні існує номенклатура видів діяльності, що відбувається в різних типах закладів, які знаходяться у заново спроектованих об’єктах (ідеальні нормативні вимоги). Оскільки при використанні історичної забудови ми не проектуємо нову будівлю, а фактично вирішуємо зворотню задачу, на цій стадії ми не можемо бути впевненими, що всі види діяльності, заняття і процеси, які є у складі комплекса, рівною мірою можуть бути забезпечені історичною структурою, навіть з урахуванням її можливої реконструкції. Тому всі види діяльності, заняття і процеси розділимо на три категорії:

- основні, тобто такі, які складають власне зміст комплекса і повинні бути представлені у будь-якому випадку. Тим самим визначається необхідна група приміщень;

- додаткові, тобто такі, які можуть варіюватися, бути в наявності не повністю, або зовсім не бути. Тим самим визначаємо групу приміщень, місткість яких і сама наявність є похідною від реальных можливостей, закладених у забудові;

- обслуговування і технологічні, тобто такі, які аж ніяк не складають змісту закладу, але, між тим, необхідні для його нормальної роботи. Це дає нам ще одну необхідну групу приміщень.

На даному етапі корисно скласти графічну функціональну схему закладу, яка б віддзеркалювала ідеальні вимоги до взаємозв’язку груп приміщень. Співставлення цієї схеми з планами поверхів будівель покаже, в якій мірі можна наблизитися до цих ідеальних вимог і допоможе знайти оптимальне рішення.

Питання, що розглядається, має ще один аспект. Не випадково для разміщення в історичній забудові рекомендуются, перш за все, багатофункціональні громадські комплекси, які мають достатню ступінь функціональної гнучкості. Практично, будь-який об’єкт, призначений для реалізації певного набору функцій, може виконувати ці функції у різний спосіб – це вже питання технології. Напрклад, функція навчання (передачі інформації) може здійснюваться у лекційному приміщенні, в індивідуальних кабінетах для прослуховування звукозаписів та пергляду відеозаписів, а може – в музейних залах (лекція-екскурсія), функція активного відпочинку молоді й підлітків може здійснюваться в танцзалі, в кімнаті для ігор та на відкритому повітрі.

Тому два заклади з аналогічним набором функцій можуть значно відрізнятися один від одного за складом приміщень. Ця обставина є однією з вирішальних в умовах активізації, пристосування історичної забудови. Якщо з певних міркувань обрано фрагмент історичної забудови, а ранг комплексу, його профіль і склад закладів визначені, то на етапі разміщення закладів в історичній забудові ідеальна функціональна схема закладу, як правило, починає деформуватися (коректуватися) під впливом особливостей забудови. Якщо ж та чи інша функція не может бути реалізована ідеальним чином, майже завжди можна знайти інший спосіб її втілення або знайти іншу функцію, що компенсує недоліки першої. Перш за все, потрібно передбачати багатоцільове використання окремих приміщень та їх ґруп.

Ще один важливий момент – часто особливості історичної забудови підказують форму реалізації тієї чи іншої функції або навіть визначають появу цієї функції.

На этапі розміщення комплексу закладів в історичній забудові, навіть при домінуючому значенні факторів другого роду (ідеальна функціональна модель), відчутно вплив факторів першого роду – характеристик історичної форми. Результатом цього этапу роботи повинно стати проектна пропозиція, де всі фактори будуть збалансовані. (Рис.10-13?????????).

Таким чином, в основу сучасного використання історичної забудови необхідно покласти наступні принципи:

1. Перший і головний – системний підхід до об’єкту, який проектується, що означає збереження, відновлення і розвиток його як історичної, функціональної і художньої цілісності.

2. Необхідно дотримуватись певної послідовності під час аналізу объекта і його розробці. Усвідомлення значущості кажного висновку і рішення, їх впливу на наступні кроки, тобто работа над об’єктом також являє собою системный процесс.

3. Максимально можливе зближення реально існуючої структури забудови і умовно необхідної, зближення шляхом «балансування» між допустимим ступенем будівельного втручання в забудову і можливістю корек­тування, «підгонки» функціональної схеми комплексу.

4. Відповідність образу будівлі, її історико-культурній цінності, рангу і значенню комплекса, що розміщується («єдність форми і змісту»). Як правило, суспільні сучасні функції в історичних будівлях, фрагментах забудови набувають більшої значності.

5. Обов’язкова реконструкція і переважне використання історичної забудови комплексним шляхом цілісним фрагментом, за єдиним проектом з метою разміщення багатофункціонального комплексу.

Історична забудова – не просто частина матеріальної культури, це певна історико-функціональна і художня ЦІЛІСНІСТЬ. Будь-яка дія з таким об’єктом повинна спиратися на сукупність знань, усі види анализу. Використання історичної забудови повинно бути підпорядковано ідеї збереження ЄДНОСТІ об’єкта, ідеї повного виявлення його історичної культурної, естетичної цінності.

РОЗДІЛ 3. ПРИЙОМИ ПРИСТОСУВАННЯ ІСТОРИЧНОЇ ЗАБУДОВИ

Можна виокремити три основні напрямки, группи прийомів змін історичної структури – відповідність, перебудова, добудова (Іл. 3)

I. За умови високої соціокультурної цінності об’єкта обов’язковою умовою є – повна відповідність эстетичним, функціональним й іншим параметрам історичної будівлі, відповідним вимогам разміщення об’єкта. Яскраво виражене превалювання факторів першого роду. В даному випадку доречно говорити про можливості тактичного вписування нового функціонального змісту або «вбудови» основних функціональних зон комплексу за жорсткої умови збереження предмета охорони пам’ятки або ж високих якісних характеристик форми (Іл. 2).

Іл. Збереження існуючої структури за рахунок вбудови функціонального ядра.

I I. В тих випадках, коли у будівлі, що пристосовується, не збереглися або не підлягають відовленню планування й інтер’єри і вони не мають значної цінності, можливе часткове перепланування (перебудова) у відповідності до функціональних вимог закладів. Така перебудова передбачає збереження габаритів і зовнішнього виду будівлі (Рис. 3). Різновидності прийомів даної групи – перепланування із збереженням системи несучих стін і вертикальне наповнення історичної форми в її існуючих габаритах (Ил. )

III. Якщо будівля не має значної соціокультурної цінності та знаходиться в поганому технічному стані, і в той же час є елементом істориченої забудови, вона може бути піддана, більш радикальній групі прийомів об’ємного збільшення – добудова, надбудова, використання підземного простору. В цому випадку у будівлі з’являються нові планувальні елементи від збереження тільки фасадної стіни і повної заміни об’єму будівлі новим. Різновидність даного випадку – поява абсолютно нових елементів, необхідних для функціонування закладу, що проектується, в композиційній єдності з існуючою забудовою.

В практиці пристосування прийоми збільшення простору застосовуются, як правило, у комплексі з іншими вище перерахованими прийомами (Рис. 4).

З культурною метою найбільш доцільним буде використовувати забудову, яка має значину історико-архітектурну цінність. Меньш цінна забудова може бути використана для розміщення закладів торгівлі й обслуговування, житла і т.п. Будь-яка культурно-виховна діяльність буде більш успішною в середовищі, насиченому історичним і художнім змістом. Як правило, ранг і значення закладів, що розміщуються, повинні відповідати ступеню цінності й значенню обраних для цієї мети історичних будівель. Принципово важливо, щоб нова функція будівлі, як правило, була б більш значною для суспільства, ніж попередня, історична функція (Рис. 5-9). Єдність форми і змісту може бути збережена й на новому історичному рівні. За історичною формою стоїть зміст, який визначався її минулим. Тому на новому історичному етапі не тільки історична форма взаємодіє із сучасним змістом, але й історичний зміст із сучасністю, часто перегукуючись з нею.

РОЗДІЛ 4. СТРУКТУРА І СКЛАД ГРАФІЧНОЇ РОБОТИ

Аналітична частина дослідження характеристик потенціалу історичної матеріально-просторової структури включає:

— історичну довідку, складену на підставі матеріалів попередніх архівних, бібліографічних і натурних досліджень;

— картографічні й іконографічні матеріали, що відображають основні етапи формування планування і забудови кварталу;

— схему історико-архітектурного аналізу території;

— схему існуючого функціонального зонування і розташування існуючих об’єктів культурно-побутового обслуговування;

— схему транспортного і пішохідного руху;

— топографічну зйомку;

— розгортки по фронтам забудови, які відображають сучасний стан існуючих будівель;

— зведену таблицю, яка відображає основные характеристики існуючих будівель (площадь забудови, будівельний об’єм, поверховість, житлова і корисна площа, кількість квартир, кількість мешканців, будівельні конструкції, ступінь зношування).

Завершенням передпроектної частини роботи повинен стати реферат –текстова частина проекту, иллюстрована архівними документами, старими кресленнями, матеріалами натурного обстеження – графичні замальовки, фотографії обраного об’єкта. До історичного очерку додається визначені в ході обстеженняя кількісні і якісні характеристики, ступінь цінності і збереження конкретної історичної матеріально-просторової форми.

Невід’ємною частиною реферату має бути аналіз і оцінка прийомів регенерації, пристосування історико-архітектурної спадщини у вітчизняній і закордонній практиці реконструкції.

Вибору і розробці програми з використанням історичної підоснови сприяє система завдань – клаузур, що виконують паралельно з написанням реферату.

Під час роботи на підготовчій стадії, на етапі ескізування варіативний пошук базується на методі підбору способів змін конкретної історичної форми і прийомів корекції моделі, складанні проектного сценарію, програми-завдання.

Після утвердження остаточного варіанту, який буде покладено в основу проекту, студенти приступають до виконання етапу творчої розробки і графічної подачі.

Склад ілюстративної частини проекту утворюють вихідні, опорні матеріали (схеми, вимірювальні креслення, фотографії) і проектні пропозиції сучасного функціонального використання.

До складу проекта повинні входити наступні графічні матеріали:

1. Ситуаційний план або схема положення фрагмента історичної збудови в міській структурі (М1:500).

2. Генплан ділянки. В залежності від композиційного плану, габаритів і розмірів, існуючий стан і проектна пропозиція генплану ділянки можуть бути поєднані або виконані окремо в різних масштабах (М1:400, М1:200). Окремо мо­жуть бути подані схеми функціонального зонування, пішохідних і транспортних зв’язків, озеленення кварталів.

3. Плани поверхів. Існуючі нові стіни, перегородки можуть бути показані в різній графічній манері, техниці (М:100, М:200). Фрагменти планів з розміщенням меблів та обладнання виконуються в М1:50.

4. Головний и боковий фасади, фрагменты фасаду, пропозиції щодо вхідної частини, відтворення історичного вигляду – их масштаб изображения определяется композиционным приемом общей экспозиции и варьируется в пределах М1:50; М1:200.

5. Поперечний або продольний розріз по найбільш характерним, з конструктивної точки зору, частинам будівлі – в М1:100 або М1:200.

6. Разгортки стін, план одного з основних приміщень з розміщенням меблів і обладнання, його інтер’єр. Загальний об’єм проекту складає два стандартних аркуші формату А0 або підрамника площею 1÷1,5 м2.

Післе утверджения ескизу, загальної композиції проекта приступають до виконання заключного етапу – графічної подачі, складання пояснювальної записки.

Після завершення графічного виконання проекту проводиться, відповідно до календарного графіку, захист, здача проектної концептуальної пропозиції, обговорення підсумків.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА.

1. Ауров В.В. Общественные здания. Учеб. пособие /Под общ. ред. Н.Н. Миловидова. Серия: Реконструкция и модернизация зданий и комплексов. - М.: Высш. шк., 1987.- 128с

2. ДБН А.2.2 -6-2008 «Проектирование. Состав, содержание, порядок разработки, согласования и утверждения научно-проектной документации для реставрации объектов недвижимости культурного наследия».

3. Закон України „Про охорону культурної спадщини” № 1805-III от 08.06.2000 г.

4. Методические рекомендации по экспертной оценке стоимости памятников градостроительства и архитектуры для Одесского региона.- Одесса, 2000.- 48с.

5. Методические указания к разработке графической работы «Социальная активизация фрагмента исторической среды под культурно-общественные комплексы» / Ексарева Н.М.– Одесса, 2012 - 38с.

6. Моисеев Ю.М. Шимко В.Т. Общественные центры. Учеб. пособие /Под общ. ред. Н.Н. Миловидова. Серия: Реконструкция и модернизация зданий и комплексов.- М.: Высшая школа,1987.-96 с.

7. Мюллер-Менкенс Г. Новая жизнь старых зданий /Пер. с нем.- М.: Стройиздат, 1981.

8. Пруцын О.И. Рымашевский Б. Архитектурно-историческая среда. - М.: Стройиэдат,1990. - 408с.

9. Гутнов А.Э. Мир архитектуры: Язык архитектуры.-М.,1985.-351 с.

10. ДБН 360-92* «Планировка и застройка городских и сельских поселений»

11. Дэй К. Места, где обитает душа (Архитектура и среда, как лечебное средство) Пер. с англ. В. Л. Глазычева. - М.: Ладья, 2000. -280 с: ил.

12. Ексарева Н.М, Приспособление исторических зданий под культурно-зрелищные объекты./Общественные здания. Обзор, инфор. Вып.12.-М., 1989. -73с.

13. Кантакьюзино Ш. Брандт С. Реставрация зданий.- М.:Стройиздат, 1984.-264с.

14. Ранинский Ю.В. Памятники архитектуры и градостроительства. Учеб.

пособие /Под общ. ред. Н.Н. Миловидова. Серия: Реконструкция и модернизация зданий и комплексов.- М.: Высшая школа,1988.-63 с.

15. Раппапорт А.А.

16. Регамэ С.К., Брунс Д.В. Сочетание новой и сложившейся застройки при реконструкции городов. - М: Стройиздат,1988.-143с