9. Класична і некласична парадигми розуміння соціальних процесів.

Класична

О. Конт. Розвиток суспільства, за Контом, підлягає тим самим законам, що й природа, тому соціологія є частиною природознавства. Істотними в контівській соціології є методи дослідження суспільства. Конт обґрунтував застосування в соціології спостереження, а також експериментального, порівняльного й історичного методів. В соціальній статиці головним є питання природи соціального зв'язку, взаємодії елементів соціального організму, що існують за всіх історичних умов.

За Марксом не духовний процес, а матеріальні умови є визначальними у розвитку суспільства. В суспільному виробництві люди протягом свого життя перебувають у виробничих відносинах, які, насамперед, залежать від рівня розвитку продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин є економічною структурою суспільства, на якій базуються всі інші процеси життя, зокрема, соціальні, політичні та духовні. В історії людства нічого не трапляється випадково чи стихійно, а все є наслідком чи пов'язано з розвитком економічних та торгових відносин (товарного виробництва). Суспільний розвиток відбувається незалежно від людського мислення, тобто є об'єктивним процесом.

З поділом праці збільшується відчуження людини. Суть людини полягає в єдності його праці, життя та спільноти.

Макс Вебер (1864-1920) Заснував теорію соціальної дії, за якою суспільство постає як взаємодія індивідів та соціальних груп на основі узгодження їхніх інтересів, мови, релігії, моралі. Соціальні дії складають систему свідомого взаємовпливу людей, у якій індивід усвідомлює вплив своїх дій на інших та їхню на це реакцію. Вебер вважав, що історично розвиток суспільства супроводжує утвердження раціональності. Втіленням раціональності В. вважав правову державу. У праці "Протестантська етика і дух капіталізму" довів, що саме дух капіталізму спричинив до сучасного економічного процвітання людства і дослідив сукупність факторів, які спричинили виникнення капіталістичного ладу у Європі.

Некласична Толкотт Парсонс звертав увагу на соціальний порядок. Консенсус щодо цінностей – фундаментальний інтегративний принцип у суспільстві. Із загальноприйнятих цінностей витікають спільні цілі, які визначають загальний напрямок руху суспільства. Вводить поняття "соціальної рівноваги", яка досягається двома способами: соціалізацією і створенням механізмів соціального контролю. Розглядає суспільство як систему, що має відповідати 4-ьом функціональним вимогам:

1.Адаптація – система володіє навколишнім середовищем і має ресурси для забезпечення себе усім необхідним; 2. Цілеспрямованість виражає необхідність ставити цілі, на які спрямовується уся соціальна активність; 3. Інтеграція стосується координації різних частин системи. Головний інститут у цьому право. Усі стосунки координуються на основі правових норм. 4. Зразковість – втримання основних цінностей.

Ентоні Гідденс намагається з'єднати структуру і дію у суспільстві і стверджує, що ані структура, ані дія не можуть існувати незалежно один від одного. Для описання взаємодії структур і соціальних дій використовує термін "структурація". Гідденс вважає, що люди наділені бажанням стабільності і мають потребу "онтологічної безпеки", впевненості в тому, що природа і соціальний світ зостануться такими, якими є. Це, можливо, пов’язано із піклуванням про збереження власного життя. Бажання безпеки спричиняє створення зразків суспільного життя. Зразки змінюються тоді, коли більше не відповідають потребам безпеки. Поведінка людей у суспільстві стримується наявністю владних відносин.

Юрген Хабермас Головна праця "Теорія комунікативної дії". Центральне поняття теорії – дискурс – аргументація і порозуміння людей зі спільним життєвим світом, пов’язані із комунікативною раціональністю. Життєвий світ – це процес інтерпретацій. Головне у створенні суспільства – комунікативна діяльність. Хабермас вважає, що в сучасності відбувається випадання життєвого світу із систем або ж цілковите його підпорядкування системам. Системи стають нежиттєвими, несправжніми, ефемерними.