32. Поняття методу, стилю та методології наукового пізнання. Методологія класичної науки та її кумулятивна модель.

Метод – сукупність прийомів та операцій практичного та теоретичного освоєння людиною навколишнього світу. Залежно від ступеня загальності методи поділяються на:

- загальні (такі, що застосовуються не тільки в науці, а й в інших сферах людської життєдіяльності, тобто загальнолюдські прийоми мислення): Діалектичний метод — це метод пізнання дійсності в її суперечливості, цілісності і розвитку. Метафізичний метод — метод, протилежний діалектичному, з його допомогою розглядають явища поза їх взаємним зв'язком і розвитком;системний метод, структурно – функціональний.

- загальнонаукові: аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, дедукція, аналогія та ін.

Аналіз - мисленне розчленування цілісного предмета на його частини, виділення окремих ознак, властивостей предмета, з метою визначення внутрішніх тенденцій і можливостей предмету. Синтез - зворотній процес, мисленне поєднання в єдине ціле розчленованих частин предмету.

Абстрагування – виділення єдності найбільш істотних ознак, характерних звязків і відношень предметів і явищ з метою проникнення в сутність останніх.

Узагальнення - поширення спільних ознак предметів на всі предмети даної множини.

Дедукція - достовірний висновок в процесі переходу від більш загального знання до менш загального.

Індукція - загальний висновок, що робиться виходячи із знання про одиничне чи часткове.

- конкретно-наукові (специфічні методи, придатні для окремих розділів науки та наукових дисциплін)

В залежності від рівня пізнання вони бувають емпіричні (спостереження, експеримент) та теоретичні (формалізація, аксіоматизація, гіпотетико-дедуктивний метод ).

Методологія – система методів (або вчення про методи наукового пізнання та перетворення дійсності, про їх побудову та практичне застосування.). Отже, методологія являє собою систему принципів і способів організації та побудови теоретичної та практичної діяльності.

Довгий час методологія розвивалася в надрах філософії, де мето­дологічні проблеми спочатку не були самодостатніми, їх розглядали у зв’язку з іншою конкретною філософською проблематикою та в її контексті. Ситуація починає докорінно змінюватися наприкінці доби Відродження, а особливо – з початком Нового часу, коли бурхливо розвиваються науки і техніка.

Разючіші зміни в історичному розвитку методології відбулися у ХХ ст., особливо в другій половині.

Кумулятивізм — уважає, що розвиток знань іде шляхом поступового накопичення знань – розвиток методології через накопичення знань та зміни методів на бульш доречні для аналізу.

33. Поняття парадигми та її роль у наукових дослідженнях (за т.Куном «Структура наукових революцій»)

Термін «парадигма» введений Томсоном Самюелем Куном . Під парадигмою він розуміє сукупність переконань, цінностей і технічних засобів, які забезпечують існування наукової традиції та визнаються науковим співтовариством.

Роль парадигми виконують найбільш фундаментальні ідеї, принципи, теорії, які визначають генеральну спрямованість експериментальної чи теоретичної діяльності і водночас задають загальновизнані зразки постановки проблем та способи їх розв’язання. У виборі парадигми немає інстанції вищої, ніж згода відповідного співтовариства.

Наукові співтовариства є засновниками й будівничими наукового знання, а тому розвиток науки, за Т. Куном, постає як конкурентна боротьба, яку він розглядав як чергування епізодів змагань між ними. Такими епізодами є нормальна наука (період неподільного панування парадигми) та наукова революція (зміна парадигми).

Під нормальною наукою Т. Кун розуміє період досліджень, коли науковці нарощують потенціал попередніх досягнень. У цей період уточнюються факти, поповнюється емпірична база науки, зіставляються факти з теорією, розвивається теорія в рамках заданої парадигми. Нормальна наука є кумулятивним етапом її розвитку, суть якого полягає в постійному розширенні знання та його уточненні. Доки парадигма дозволяє успішно розв’язувати проблеми, доти наука розвивається нормально.

Під науковою революцією Т. Кун розуміє некумулятивний етап розвитку науки, у процесі якого стару парадигму замінюють новою, несумісною з попередньою. За періодом наукової революції знову настає період нормальної науки.

Філософський смисл запропонованої Т. Куном моделі розвитку науки полягає в тому, що не існує єдиних абсолютних критеріїв науковості та раціональності. Вони відносні і кожна парадигма визначає свої стандарти, які не зводяться лише до вимог формальної логіки.

Оскільки, за Т. Куном, парадигми несумісні, то не можна встановити жодної логіки між фундаментальними теоріями, що змінюють одна одну. Тому не існує спадкоємності в еволюції науки, а отже, звідси випливає нелінійна модель парадигмарозвитку наукової теорії, яка означає, що нова теорія проростає з лона старої, але позбавлена спадкоємності.

Отож парадигма являє собою систему основоположних принципів, на яких у певний період часу базується науковий світогляд. У сучасній літературі з філософії науки парадигму визначають як «сукупність теоретичних і методологічних передумов, основоположну модель, що лежить в основі рішення різних дослідницьких задач».