52. Соціально-філософські погляди і. Франка. “Що таке поступ?”

За межами можливого

9. Ціла історія нашої цивілізації, матеріальної і духової, се не що інше, як постепенне, систематичне і ненастанне відсування, відпалювання границь неможливого.

10. Основним елементом політичної незалежності нації є економічне питання – звільнення від економічного визиску.

11. Правлячий клас: хоче заробити на людській праці, він заробляє, потім помаєгає оточенню і цим розвиває суспільство – але це ілюзія. Бо клас є ненаситним і взагалі він творить зубожіння нації і нічого не робить для нації

12. «Будитель і маса»: інтелігенція і народ. Страждання як фатальна доля інтелігента-«будителя». Мойсей – життя будителя, який непобачить, як поктиться гомін волі. Сам Франко був інтелігентом будитилем.

13. Досягнення не економічних цілей а формування і впровадження Ідеалу – творення нації, а згодом держави, в процесі якого втрата матеріального визиску правлячою елітою.

14. Ми мусимо серцем почувати свій ідеал, мусимо розумом уяснювати собі його, мусимо вживати всіх сил і засобів, щоб наближуватись до нього, інакше він не буде існувати.

15. Втілення в життя ідеалу національної самостійності лежить поки що "поза межами можливого". Але впадати у відчай не варто.

16. Як же досягти того, щоб кожен не лише розумом, а й серцем, не тільки через знання, а й у вірі осягнув ідеал нації? Як досягти перетворення інертної в собі етнічної маси на самостійний і самодіяльний організм? У здійсненні цих завдань І.Франко вбачає справжнє покликання інтелігенції, а проблема «індивід і нація» набуває характеру питання «будитель і народ».     

Поступ

17. Поступ не охоплює на кожному етапі все людство — велика його частина, — пояснює він, — живе й досі в стані коли не повної дикості, то в стані, не дуже далекім від неї.

18. Поступ: усе на світі змінюється і змінюється або на гірше, або на краще.

19. Різниця між диким і цивілізованим: поділ праці – дикий виробляє все для себе, цивілізований виробляє щось одне і користується роботою інших. Згодом ремесло – мануфактура. Далі Фабрика.

20. Ввелика частина людства живе й досі в стані коли не повної дикості, то в стані, не дуже далекім від неї.

21. Поділ праці – основний звигач поступу, доводить до поділу суспільних верств – лікарі, жреці, селяни, робітники, військові – шляхта, пани.

22. Голод – матеріальні і духовні потреби чоловіка. Любов се те чуття що зроджує чоловіка з іншими людьми. Розуму в числі тих кондукторів нема, і певне ще довго не буде.

23. Має бути ще людський розум основою поступу.

53. Суспільний прогрес. Формаційний, цивілізаційний, технократичний та інформаційний підходи до його розуміння.

1. Суспільний прогрес — це такий поступальний розвиток суспільства, що сприяє збільшенню міри свободи людини, розширенню можливостей для вільного розвитку її індивідуальності, утвердженню у взаєминах між людьми і соціальними групами гуманізму, соціальної справедливості, злагоди і демократії.

2. Формаційна теорія: базується на розумінні суспільства як соціально-економічної системи, в ній вирішальна роль відводиться економічному фактору. К. Маркс – суспільно-екномічна формація – це конкретно-історичний тип суспільства, послідовна “сходинка” історичного розвитку, обумовлена певним способом виробництва і своєрідною формою виробничих відносин, перш за все – формою відносин власності. Форма власності: спосіб поєднання працівника із засобами виробництва. Спосіб виробництва визначає все багатоманіття суспільних зв’язків і відносин. Основними елементами суспільно-економічної формації є базис (сукупність виробничих відносин) і надбудова (ідеологічні, політичні, правові та інших відносини та ідеї). Первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне та майбутнє комуністичне суспільство – такі “сходинки” розвитку людства. Критика: п’яти ланкова періодизація розвитку суспільства прийнятна для країн Західної Європи. Не розкриває багатоваріантності життя, однин фактор — розвиток матеріального виробництва. Революційне руйнування старого способу виробництва - перервність історичного процесу.

3. Цивілізаційний підхід: відбиває розвиток цивілізації у широкому розумінні цього слова: історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого — вищого: аграрна, індустріальна, постіндустріальна. У доіндустріальному суспільстві -сільське господарство і ручна праця, консерватизм у соціальних відносинах і способі життя, негативним ставленням до будь-яких нововведень, обмеженістю індивідуальної свободи. Індустріальне - велике механізоване промислове виробництво, наука, техніка, технологія. Ідея перетворення світу стає провідною в культурі техногенної цивілізації; принципово змінюється становище людини в суспільстві, цінність свободи, рівності людей. Постіндустріальне: нові види техніки і технологій, посилюється творчий характер праці, набувають дедалі більшої ваги потреби творчої самореалізації особистості, на перший план висуваються сфера послуг, наука, освіта, інформатика. Цивілізація: форми суспільно-організованого буття людей, їх поведінки, способу життя, засоби, відповідні правила, норми, звичаї, навички. Історично-локалізовае в просторі й часі соціокультурне утворення, суб'єктом якого є один або кілька близьких між собою етносів і яке характеризується особливостями суспільної організації, способу життя, культури, менталітету. Хантінгтон: західна, конфуцаінська, японська, ісламська, індуїстська, православно-слов'янська, латиноамериканська та африканська. «Лінії розломів»: між цивілізаціями виникають конфлікти - боротьба за землю і влада, суперництво за вплив у військовій та економічній сферах. 

4. Технократичних теоріях XX ст. (О. Тофлер) критерієм прогресу є технологія - прогрес природознавства та техніки неминуче з часом зніме і певні соціальні проблеми через раціонально-технічне їх вирішення.

5. Інформаційнй теорії (Д. Белл, О.Тоффлера). Виникнення нового, інформаційного суспільства, пов'язане насамперед із змінами в соціальній структурі суспільства, що зумовлено новою роллю науки і техніки.