25. Пантеїзм філософії н. Кузанського та Дж.Бруно.

Для мислення, ідеології та культури Відр. був характерний перехід від теоцентричного до антропоцентричного розуміння світу. Церква втратила свої домінуючі позиції. Презирство до людської сутності змінюється на визнання творчих здібностей людини, розуму, прагнення до людського щастя.

М. Кузанський (1401-1464), у питанні відношення Бога і світу притримувався теоцентричного принципу.

Пізнання речей можливо як чуттєво так і раціонально, але знання про конкретні речі завжди виходить за свої межі. Основою пізнання має стати протилежність до повсякденного, кінцевого знання, тобто щось абсолютно визначене і безумовне – незнання. Безумовне знання можна осягнути лише символічно. Ці символи є математичними.

Бог є все і одночасно одиничне. Злиття божественного і людського (max і min) – Христос.

Звідси Людина – Бог, але не в абсолютному значенні.

Космологія: Всесвіт – нескінченний шар, тобто не має центру. Немає нічого стійкого і абсолютного, абсолютною є тільки нескінченність – релятивізм руху. Оскільки Бог є нескінченністю, тоді в ньому зливаються всі протилежності, а отже неможливо визначити його сутність.

Дж. Бруно (1548-1600). Праосновою виступає Єдине, матерія, яка є нерозгорнутою причиною всього існуючого. Можливість, що утримує світ в єдності, проте в різноманітності він називає душею світу, універсальним розумом, який і формує світ. В Єдиному співпадають одиничне і множинне, max і min.

Космос є структурою, яка складається з дискретних частин – атомів і існує в неперервній нескінченності.

Світ є нескінченним і однорідним у всіх частинах, отже і не існує центра.

Бруно ототожнював рух і матерію, природу і світову душу (Бога). Ціль розуму – проникнення в глибину явищ і пізнання закономірностей природи. Пізнання починається від сприйняття і йде до уявлень, розсудку, розуму. Пізнання є процесом нескінченним, оскільки і сам предмет пізнання є нескінч. Відкидає релігію як засіб осягнення істини. Е

тика Бруно закликає до боротьби за шляхетні цілі – добро, яке є необмеженою реальністю всесвіту. Єдине і є добро. Істинним мірилом моральності є людська діяльність та земні цілі людини.

Л. має пізнавати Всесвіт і тим самим реалізувати себе. В майбутньому релігію одкровення має замінити релігія розуму.

26. Персоналістичний напрям в українській філософії: від Сковороди до о.Кульчицького.

Центральним у персоналізмі є поняття особи, яку розуміють не як реальну людську особу, а як «першоелемент» буття, певну духовну сутність, що їй властиві активність, воля, самосвідомість.

Природа, за персоналізмом, є сукупністю духовних осіб , яку увінчує верховна особа — Бог. Все матеріальне персоналісти розглядають як наслідок творчої активності особи або як те, що набуває значення лише, коли включається у досвід особи.

Значна увага - проблемам взаємин особи і суспільства, духовної і матеріальної культури, які вони розв'язують з позицій ліберального християнства. Персоналізм розвиває ідеї про ворожість особи і суспільства, характерні для екзистенціалізму. Головне соціальне завдання, за персоналізмом, полягає в тому, щоб «перетворити особу», а не суспільство.

Основна філософська концепція С. ґрунтується на тезі про існування трьох світів: «макрокосм» — Всесвіт, «мікро­косм» — людина та світ символів — Біблія, а також вчення про дві натури(кожен світ складається з двох натур: «видимої» і «невидимої»(тлінної і істинної)). Мисль, думка — це головна точка, тому її С. часто називає серцем. Доки плоть та кров будуть панувати над серцем, доки людина не визнає їхньої злиденності, шлях до істини закритий.

Мислителя хвилювали проблема соц.нерівності людей. Щастя через самопізнання та працю. Сковорода не вимагає від усіх людей, щоб вони йшли тим самим шляхом. Шлях самовдосконалення є в кожної людини свій власний.

Юркевич, як і в С., - людина з двома найважливішими проявами – серцем і розумом. Розум – це загальне в діяльності людей, а серце – основа неповторності кожної особи. Людина в цьому житті – лише подорожній. Блукаючи у світі, вона йде до себе, а віднайшовши себе, віднаходить Бога. Іншим важливим поняттям філос. системи Ю. є поняття ідеї. Пізнання ідеї – це суть філософського споглядання.

Кульчицький. Він наголошує на вирішальному значенні персональної долі кожної людини та необхідності повного вияву сучасної української людини, що й має бути запорукою збереження й повного розквіту українців у колі європейських народів.

З персоналістського підходу випливає висновок, що сутність людини зобов’язує її здійснити "експансію" у світ, світ трансцендентний, вічний і божественний, цим самим відкриваючи перед собою своє покликання і реалізуючись через втілення вартостей духу.