19. Обґрунтування значення експериментально-досвідного у гносеології Нового часу. Ф.Бекон "Новий Органон".

Модель постановки низки питань в одній чи кількох сферах соціального життя протягом певного історичного часу називають парадигмою. В Новиий час це: “Знання – сила!”. Основою духовності й філософії Нового часу є перехід від Бога до Я.

Новий час поклав початок філософій, що виражають своєрідність національної ментальності народів (анг., нім. та ін.).

На філософію Ф. Бекон дивився з позиції науки як на вид знання, що здатне описати світ яким він є. Таке завдання філософії тягне за собою розробку відповідного методу й відповідну логіку дослідження, це й має на меті твір «Новий Орґанон».

Вихідним пунктом нового наукового методу, запропонованого Беконом, є емпірія, досвід, що спирається на експеримент.

Знаряддям пізнання, або Орґаноном, Бекон називає логіку.

Методом дослідження природи називає індукцію як форму доведення, що прислухається до голосу відчуттів, намагається осягнути природний характер речей. Цей метод учить робити висновки після скрупульозного аналізу досліду й елементів предмета дослідження.

У пізнанні речей, явищ дійсності людина робить похибки, що базуються на упередженнях, які являють собою укорінені чи вродженні уявлення і фікції. Такі уявлення Бекон називає ідолами, примарами: примари роду, печери, ринку і театру. Ідоли роду властиві людям через недосконалість їхнього розуму. Ідоли печери, уявлення-примари кожного індивіда, є вродженими і пов’язані з індивідуальним вихованням людини, індивідуальними враженнями її душі тільки з їй властивими упередженнями. Ідоли ринку виникають на основі домовленості, що супроводжує соціальне життя людей. Примари театру вселяються в душі людей від засвоєння ними різних догматів філософії та аксіом наук, бо кожна філософська система — це штучно вимислений світ, як світ театру. Кожна філософська система й аксіоми наук правильні лише в конкретних межах пізнання і часу.

Метою людського пізнання, за Беконом, є знання форми через розкриття «причини котроїсь із природ». «Природи», або ж властивості речей, виявляє людина у своїх відчуттях і через їх знання вона доходить до пізнання форми.

Філософія Ф. Бекона підносить значення наукових знань для їх практичного застосування. Чільне місце в процесі пізнання посідає у філософа чуттєве пізнання та експеримент на противагу схоластичній філософії середньовіччя.

20. Онтологічна проблематика схоластичної філософії: дискусії про універсалії.

Реалізм: “універсалії” (загальні роди) існують реально, незалежно від людської думки і речей. Крайні реалісти дотримувалися вчення Платона про ідеї, за яким загальне – це ідеї, що існують до одиничних і поза ними. Помірковані реалісти виходили з учення Арістотеля про загальні роди, за яким загальне реально існує в речах, але в жодному разі не поза ними.

Номіналізм: “універсалії” не існують реально, незалежно від людини, вони є лише загальні назви, імена. Заперечуючи реальне існування універсалій, номіналісти вважали, що загальне існує лише після речей. Так, “людина взагалі” як родова спільність не існує, реально існують тільки окремі люди. Крайні номіналісти вважали загальне лише звуковою стороною слова. Більш помірковані також заперечували реальність загального в речах, але визнавали його як думки, поняття, імена (концептуалізм).

Ансельм Кентерберійський (реаліст). Пов’язував філософську істину, засновану на розумі з істиною Об’явлення, засновану на вірі за принципом підпорядкування мислення вірі. Святе Письмо виказує істину, але воно не пояснює, чому ця істина є істиною. Це вже справа раціонального знання, розуму, який є вільним, але в межах догматів. Загальне буття є думка й існує самобутньо як основа всього, а це і є Бог. До створення світу, речі одвічно існували в розумі Бога як ідеальні зразки, приклади, форми. Бог створив світ із нічого. Це і є онтологічний доказ існування Бога.

Близький до Платона Ансельм обстоює думку, що реальні тільки поняття (одиничні й загальні). Поняття добра, істини, справедливості існують реально й поза окремими вчинками та діями, але з ними порівнюються і відповідно до них оцінюються вчинки та дії. Це і є позиція реалізму.

Йоанн Росцелін (крайній номіналіст). Поза одиничними речами не існує нічого: немає кольору поза конкретним кольором, немає мудрості поза мудрою душею. Загальне не має жодної власної реальності, реально існують тільки “одиничні речі”. Загальне виявне у висловлюваннях про загальні роди, загальні поняття є лише слово.

З позиції крайнього номіналізму Росцелін трактує питання і про Трійцю, висуваючи тритеїстичну доктрину: якщо існують три божисті особи, то існує не один Бог (загальне), а три самостійні окремі боги (одиничне, індивідуальне).

У XIV – XV ст. – у період пізньої схоластики – виділяється номіналізм.

Вільям Оккам (номіналіст, критик папства) Вищий духовний орган – сама громада віруючих та обраний нею собор. Верховний владика країни – світський володар, бо він уповноважений народом і служить його інтересам. Догмат про Трійцю та інші, на думку Оккама, є не тільки поза розумом, а й проти розуму. Якщо реалісти виходять із загального і з нього виводять індивідуальне, то Оккам вважає, що одиничне, і тільки воно, є реальним, а загальне – це те, що потребує пояснення (невигідна для церкви позиція). Не існує жодної субстанції самої по собі, будь-яка субстанція, коли б і де б не існувала, є лише індивідуальне. Як відбувається перехід у думці до загального – універсалій? Для пояснення цього переходу Оккам вводить поняття інтенції, тобто спрямованості думки на логічні та психологічні акти або знаки. У результаті інтенційного конституювання наш розум творить загальне.