12. Консервативні концепції суспільного розвитку України: п.Куліш, в.Липинський.

П. Куліш сповідував ідею природної незнищенності укр. нації.

В основі філософського світогляду П. Куліша характерний погляд на двояку сутність людини і світу: наявність внутрішнього сутнісного начала і зовнішнього, яке протистоїть йому.

Людина розглядається як осередок постійної боротьби, що ведуть між собою «людина внутрішня» (глибинна, душевна) і «зовнішня» (поверхневе в людині). На підставі цього фундаментального дуалізму внутрішнього (сердечного) і зовнішнього (чужого і ворожого) П. Куліш розробляє ідею України, що стверджується через низку протиставлень: минулого і сучасного; народної мови і мови штучної; хутора і міста; України та Заходу; тощо.

Проблема мови. в Україні існували дві мови: мова зовнішня (чужа мова, що здатна була звертатися лише до розуму, а не до серця) та мова внутрішня.

Зважаючи на антитезу зовнішнього і внутрішнього П. Куліш протиставляє хутір чужому українській культурі місту.

П. Куліш вважав козацтво руйнівною силою, яка не маючи уявлень про державу, нищила здобутки культури. Разом з тим він позитивно оцінював діяльність української шляхти та козацької старшини. Зробити життя кращим, на думку мислителя, можуть лише освічені одиниці, оскільки несвідомий народ є пасивною масою і не здатний до самостійних розумних дій.

Суть історіософської концепції В. Липинського полягає в обґрунтуванні історичного покликання укр. шляхти очолити рух за державну незалежність.

В. Липинський стверджував, що ідею створення укр. незалежної держави може реалізувати лише весь народ під проводом «хліборобської верстви», яку він вважав основою укр. нації. Крім цього, політ. успіх укр. нац.-визв. змаганням міг забезпечити перехід зрусифікованої та сполонізованої еліти на укр. нац. позиції, оскільки це культурна та економічно сильна верства. В. Липинський доводив, що укр. рух впродовж ХІХ ст. завдячував саме тим представникам, що належали до пансько-поміщицької верстви, бо всі найважливіші нац. інституції були створені поміщиками й існували на їхні кошти.

Спадкова монархія, в її традиційній формі гетьманства, була б найкращою формою політичного устрою України. Ще одним суттєвим аспектом історіософії В. Липинського є культ сили, «великої людини, потужної, Богом посланої», бо саме великі люди творять історію. Ідеалізуючи постать Б. Хмельницького, В. Липинський, вбачав у ньому першого абсолютного укр. Монарха.

13. Кореспондентна та когерентна концепції істини; інструменталістська інтерпретація істини.

Прихильники кореспондентної концепції істини виходять з того, що твердження повинні відповідати зовнішній дійсності. Йдеться про твердження, що містять поняття, які відображають доступні для сприймання органами відчуття (споглядання) якості та відношення («червоний», «кулеподібний», «солодкий»). Однак наука часто послуговується абстрактними поняттями, які відображають поняття і відношення, недоступні для безпосереднього сприймання органами відчуттів («спін», «валентність» тощо). У зв'язку з цим прихильники кореспондентної концепції істини поділяють мову науки на мову споглядання, мову теорії та кореспондентну мову (мову інтерпретації). Завдяки використанню мови інтерпретації теоретичні поняття, які не піддаються безпосередньому спогляданню, інтерпретуються мовою споглядання, замінюються поняттями, що описують відчуття.

Кореспондентна теорія є безсилою і щодо визначення істинності чи помилковості знання багатьох розділів вищої математики.

Класичний підхід. Платон обстоював можливість знань лише про вічні та незмінні ідеї, вважаючи відомості про чуттєвий світ недостовірними. За переконаннями Арістотеля, істина є відповідністю між певними твердженнями, судженнями, висловлюваннями і тим, про що у них ідеться.

Ф. Бекон, а саме: Бог створив людський розум подібним до дзеркала, здатного відобразити весь світ. А звідси істинне знання  це “точне” віддзеркалювання предметів і процесів природи.

На думку Дж. Локка, істинне знання людина отримує через відчуття.

Пізнання постає, за І. Кантом, не дзеркальним відображенням об’єктів, а творчою конструюючою діяльністю свідомості, що породжує ідеальні об’єкти.

Марксизм розглядає пізнання як більш або менш адекватне відображення дійсності свідомістю людини. Під абсолютною істиною марксизм розуміє такий зміст наших знань, який не буде спростований у майбутньому; це всебічне, вичерпно точне знання про явище чи процес.

Якщо прихильники когерентної концепції шукають критерій істини в логічному доведені, а творці кореспондентної концепції знаходять його в прямому спогляданні, то згідно з прагматистською концепцією істини (інструменталістською) він полягає в її практичній корисності, ефективності. Тобто, істинність знань перевіряється успіхом у певній діяльності. Наголошуючи на активній ролі суб'єкта, представники прагматизму пов'язують істину з практичною корисністю, вигодою, співвідносять її з діяльністю людини. Ця традиція під суб’єктом розуміє свідомість пізнавця з усім її змістом, а під об’єктом  річ, якою вона є сама в собі. Основні ідеї цієї філософії були сформульовані Ч. Пірсом.

Критерієм цінності знання є його корисність для здійснення тої чи тої діяльності. Істиною постає те, що “працює”, має практичні наслідки, які відповідають нашим очікуванням.