10. Класичні і сучасні аспекти співвідношення філософії і науки.

Своїм розвитком наука завдячує філософії, бо саме в її теоретичному аспекті складалися наукові підходи до дослідження природи. Остаточне відокремлення наук від філософії відбулося в середині ХІХ – на початку ХХ століття.

Особливості ф.: загальність, суцільність (тотальність), ф. прагне проникнути в сутність буття (питанням про універсальну основу світу, першопричину, першооснову – субстанцію), які є основою світоглядності.

Спільні риси: поняттєвий характер, систематизоване й предметне (АЛЕ для кожної науки предметом є вузька ділянка дійсності. Ф. ж є знанням, що розглядає відношення між людиною і світом у цілому).

Відмінні: міра проникнення в глибини буття природи, суспільства, людини (ф. –сутність буття).

Безпосередньою метою науки є опис, пояснення й прогнозування процесів і явищ дійсності, що становлять предмет її вивчення, на основі законів, що відкриваються нею. Філософія завжди в тій чи іншій степені виконувала стосовно науки функції методології пізнання й світоглядної інтерпретації її результатів.

В 19-20 століттях, на новому етапі розвитку знань, зазвучали протилежні судження про велич науки й неповноцінність філософії. У цей час виник і розвинувся позитивізм, що поставив під сумнів пізнавальні можливості філософії, її науковість. Проголошується, що зріла наука - сама собі філософія, що саме їй посильно брати на себе й успішно вирішувати заплутані філософські питання, що бентежили розуми протягом сторіч.

Основним завданням філософії, за О. Контом, є вищий ступінь узагальнення знання, а саме – систематизація наук. Конт вважає, що людське знання досягає завершеності, проходячи такі три стадії: релігійну, метафізичну (філософську) та позитивно-наукову.

Герберта Спенсера (1820 – 1903) наукове пізнання завжди умовне, бо лише підводить окремі істини під більш загальні. Тому не можна зрозуміти до кінця ні що є простір, ні час, матерія, рух, сила. Щоб зрозуміти зумовлене, слід йому протиставити реальний абсолют. Отож, завдання науки є пізнавання зумовленого, а пізнавання абсолюту є справою релігії.

11. Концепція людини в екзистенціалізмі. Ж.-п. Сартр "Екзистенціалізм – це гуманізм".

В екзистенціалізмі, який ще називають “філософією існування” яскраво виражена ідея соціально-субстанційного розуміння сутності людини. Наскрізною темою цієї філософії є “особа в ситуації”, причому в ситуації кризовій, безвихідній, межовій між життям і смертю. Розрізняють релігійний екзистенціалізм (Марсель, Ясперс, Бердяєв) і атеїстичний (Сартр, Хайдеггер, Камю). Однак поділ між ними умовний. Релігійний ґрунтується на тому, що все від бога. Атеїстичний на тому, що бога немає, але життя без нього неможливе і абсурдне.

Предметом філософії існування або екзистенціалізму є людина, її внутрішній світ, її життя, суб’єктивність, усвідомлення нею дійсності, переповненої суперечностями.

Фундаментальним, визначальним поняттям екзистенційної філософії є поняття існування. Існування, на думку Сартра, це не що інше як переживання суб’єктом свого власного буття. Поняття “існування” не піддається пізнанню ні науковими, ні іншими методами.

Отже, на думку Сартра, всі речі спочатку мають свою сутність, а потім існують. Лише людина спочатку існує і тільки згодом набуває своєї сутності. Це – перший принцип екзистенціальної філософії. Другий принцип філософії існування – суб’єктивність людини. Це означає, що: а) суб’єкт сам себе обирає, сам робить себе людиною; б) людина не може вийти за межі своєї суб’єктивності. Ці принципи лежать в основі праці Сартра «Екзистенціалізм – це гуманізм». Істотність людини  це свобода і відповідальність, вибір і тривога. Вільний вибір індивіда – це його доля, відповідальність і його трагедія. Свобода з’являється в екзис-мі як тягар, який повинна нести людина, тому що вона – особистість.

Людина просто існує, і не лише такою, якою себе уявляє, але й такою, якою хоче стати… Вона є лише тим, що сама з себе робить. Такий перший принцип екзистенціалізму. Це й називається суб’єктивністю, за яку нам дорікають… Людина – це насамперед проект.Отже, вона є нічим іншим, як сукупністю своїх дій, як власним життям. … Людина має знайти себе.