8. Філософія Стародавнього Китаю. Вчення Конфуція про людину та її виховання. Даосизм про начала буття та ідеал мудрості.

. Філософські школи Стародавнього Китаю налічували до ста, хоча конкретно називали лише шість: Даосизм ("Дао-де-цзя"), Софісти ("Мгн-цзя"), Легісти ("Фа-цзя"), Конфуціанство ("Жу-цзя"), Інь-Янь-цзя (натурфілософістська).

Конфуціанство заснував Кон-Фу-цзи, або Конфуцій. Це була шко­ла соціальна-етичного спрямування, тобто на першому плані тут — проблеми людських сто­сунків та норм людської поведінки. Конфуцієві приписують визначення люди­ни як істоти, котра у своїх діях керується внутрішніми мотивами. Водночас вирішальну роль у людському житті відіграє закон (або повеління) Неба. Лю­дина повинна навчитися сприймати й розуміти цей закон і вибудовувати свою поведінку відповідно до волі Неба. Якщо людина спроможна це робити, вена постає як "шляхетна " — Цзюнь-цзи, тобто така, у душі якої діє доброчинність

Отже, шляхетна людина в своїх діях внутрішніми чинниками має певні життєві принципи, серед яких обов’язковими є: «жень» — люди­нолюбство; «сяо» — повага до батьків (старших). Виконання ритуалів передбачало дотримування обов'язкових норм та правил спілкування як між окремими людьми, так і в межах суспільних відносин.

Велику увагу Конфуцій приділяв проблемам суспільного та державного життя. Держава і сім'я в аспекті взаємин між людьми були для нього неподільні. А вихідним принципом організації суспільного життя він вважав шанування традицій: “Той, хто повторює старе і довідується про нове, може бути прожди буде правителем, слуга—слугою, батько—батьком, а син—сином". Сьо­годні ми могли б передати цей принцип висловом: кожен повинен займатися тією справою, для якої його призначила суспільна роль.

Етика Конфуція — це раціоналізо­вана старокитайська релігійна мораль. В основу цієї моралі покладені принципи: 1) людяність (жень); 2) справедливість і обов'язок (і); 3) ритуальність (лі); 4) знання (чжи); 5) довіра (сінь).

Центральним принципом моралі Конфуція є гуманність, яка й ста­новить основу доброчесності. Бути "гуманнним" — означає любити не стільки себе, скільки інших, на несправедливість відповідати справед­ливістю, за добро платити добром. Бути гуманним — означає вміти вчасно пожертвувати своїми інтересами.

Таким чином, філософія Конфуція — це яскраве відбиття тенденції до стабілізації в людських відносинах. Ця стабілізація досягається за рахунок ієрархії в пануванні і підкоренні, що здійснюється із вічного плину законів неба.

Центральною проблемою філософії Лао-цзи є питання "дао". "Дао", за Лао-цзи, — це одночасно і всезагальний шлях, якого дотримуються всі явища і речі, і їхнє першоджерело, першооснова.

Поряд із категорією "дао" у вченні Лао-цзи чільне місце посідає категорія "де". Якщо "дао" — це всезагальний шлях, якому підкорені всі речі, то "де" — це конкретний шлях окремої речі або групи речей.

Розробляючи категорії "дао" і "де", Лао-цзи вперше в історії філо­софії висуває проблему єдності сутності і якості та їх відмінностей. Завдання пізнання Лао-цзи вбачає у зведенні різноманітності речей до їх загальної єдності, що прихована в "дао".

Філософські погляди Лао-цзи містять у собі зразки наївної діалек­тики. Він завжди вказував на плинність, змінність речей і на їхню внутрішню суперечливість.

Отже, давньокитайська філософія розробила цілу низку впливовим філософських ідей та запровадила у пізнання та мислення важливі філо­софські поняття; в цілому вони дозволяли осмислювати людину в її єдності із засадами та універсальними законами світу, а також орієн­тували людину в сфері суспільно-політичного життя.