60.* Соціально-філософські погляди м.Грушевького, в.Винниченка, в.Липинського, д.Донцова

Філософія поч 20 ст - це філософія національного радикалізму Суть: шлях розв'язання національної ідеї вбачався у національний революції Представники Липинський і Донцов…

Видатний український історик і політичний діяч М.С.Грушевський, Перший Президент Української Народної Республіки, Палкий поборник української демократії, М.Грушевський закликав її представників «взяти на себе укріплення ідеї української демократичної державності, її поширення в громадянстві. Проблеми державності, національної ідеї стояли в центрі уваги українських мислителів Дмитра Донцова і Вячеслава Липинського.

Дмитро Донцов видатний діяч та ідеолог українського національно-визвольного руху У наукових працях. найповніше в книгах "Підстави нашої політики", "Націоналізм", "Дух нашої давнини" зробив спробу сформулювати основні положення теорії нації і національної еліти, світоглядні засади української національної ідеї та свою концепцію "вольового" націоналізму і висловив ряд філософських ідей, висвітлення яких допомагає всебічніше осмислювати особливості розвитку філософської й політичної думки в Україні.

Обґрунтував центральний пункт концепції, згідно з якою українська нація повинна вишукати внутрішні сили, щоб вийти з національної кризи, відійти від Росії і стати незалежною.

Таким чином Д. Донцов підводні до висновку, що для відродження духу української нації треба воскресити її давнину, її чесноти і створити подібну їй касту володарів. Із загальних підстав націоналізму Д. Донцов довів ідею нації до крайнього абсолютизму: "нація понад усе".

В'ячеслав Лииинський історик, соціолог, політик, публіцист. Написав ряд наукових і публіцистичних праць, серед яких" "Листи до братів-хліборобів. Про ідею й організацію українського монархізму", що послужили основою для розробки своєї філософії української історії і політики

Нацією, як трактував В. Липинський на відміну від пануючих тоді націологічних концепцій, є об'єднання мешканців з почуттям територіального патріотизму", який "лежить в основі всякої органічної нації. Територію в конкретній даності як землю з усіма її властивостями вважав основним конструктивним елементом буття нації. Прив'язаність до рідної землі є джерелом національної свідомості. Це і є. на думку українського мислителя, визначальною передумовою найтіснішого зв'язку людей, що зветься нацією. Тому єдність землі обумовлює об'єднання всіх її мешканців.

Філософські та соціологічні погляди В. Винниченка знайшли своє відображення у працях, тритомник «Відродження нації», романах «Записки кирпато­го Мефістофеля», «Рівновага», «Божки», «Сонячна машина», «Заповіт борцям за визволення», «Чесність з собою».

Особистість В. Винниченка, його сопіально-політичні та філософські погляди отримували в різні часи різні, навіть протилежні, оцінки. Одні звинувачували його в націоналізмі, інші— в національній зраді. Щодо вирішення Винниченком національного питання, то він обстоював національну незалежність України засуджував усякі форми насиль­ницької централізації, панування одного народу над іншим.

У зв'язку з цим В. Винниченко засуджував «інтернаціоналізм спеціально руського видання, інтернаціоналізм, що вимагає одречення від своєї національності й розтворення себе в безформенній, абстрактній масі людськостей...». Такий інтернаціоналізм він називав «абсурдним», «лицемірним», «шкідливим», «злочинною пропагандою самогубства», «уби­ванням життя в собі». Але водночас він є прихильником інтернаціоналізму «яко сполучення всіх національних сил людськости, яко кооперації народів...». Цей інтернаціоналізм він вважає «вищим розвитком національного чуття, вищим щаблем поступу людськости».

Майбутнє України Винниченко пов'язував з феде­рацією, яка повинна будуватися на засадах самостійності і цілковитої незалежності України. Актуально звучать сьогодні його застереження про те, що «оголосити творіння державности легко», а створити її — це велетенська складна робота.