48. Філософська концепція Сковороди. Вчення про три світи 1 дві натури. Ідеї сродної праці і нерівної рівності.

Григорій Сковорода - один з найвидатніших українських філософів Одержав вищу освіту в Києво-Могилянській академії останні 25 років життя провів мандрівним філософом

Твори поетична збірка "Сад божественних песней", збірник байок "Басни Харковския", філософські твори "Начальная дверь ко христіянскому добронравію".

Г. Сковорода - засновник української класичної філософії.

У центрі філософського світобачення Г. Сковороди - людина та її щастя. Філософія, за його переконанням, має бути наукою істинного життя, а значить, наукою про людину, сенс її буття, шляхи досягнення щастя в земному житті. Цю проблему він вирішував у морально-етичному плані, через відношення добра і зла. Мислитель засудив світ зла здирство, користолюбство, зажерливість, владу речей, духовну спустошеність. Коріння зла - дух наживи, "сріблолюбство". В серцях їх носіїв "погане сім'я виплоджує жовч і зміїну отруту, що вбиває душу". Сили, здатні протистояти злу і його побороти, знаходяться в самій людині, дані їй від Бога. Ці сили - добро. Головне - пізнати його, привести в дію. Г. Сковорода поділяв думку античних філософів: "Пізнай себе самого". У самопізнанні, виявленні своїх здібностей, своїх природних нахилів і виробленні на цій основі відповідного способу життя бачив запоруку людського і щастя

Природа, джерелом якої, за Г- Сковородою, є Бог, визначила людині її "сродність" - природний нахил до певного виду діяльності. Шлях до щастя і полягає у співпаданні задатків з обраною сферою життєдіяльності. З ідеї "сродної праці" мислитель робив глибокі соціальні висновки. Суспільні вади і нещастя постають з того, що люди добровільно або їх змушують обставини беруться не за своє діло, до праці, до якої "не лежить серце", немає здібностей. Кол.і ж праця відповідає "сродносгі", то вона перетворюється в найпершу життєву потребу, стає "солодкою"..

Філософська концепція Г. Сковороди ґрунтується на вченні про три світи і дві "натури". Перший світ - великий світ (макрокосмос), другий - людина (мікрокосмос), "світик", "світочок". Такий поділ йде від античності, а потім виявляє себе у західноєвропейській філософії ХУІІ—ХУІІІ ст. Однак, якщо там зв'язок цих світів - людини і природи — прямий, безпосередній, то у Г. Сковороди між ними знаходиться третій світ — символічний, той, що міститься у Біблії. Символ, в тлумаченні мислителя, - не дзеркальне, а умовне відображення світу, тому Біблію не можна читати як твір, що буквально відображає життя, а витлумачувати за символами, що містяться в ній, добачати житейську правду, людські сподівання і прагнення. На підставі тлумачення Біблії як символічного світу, прихованих у її текстах ідеальних стосунків між людьми, Г. Сковорода висунув ідею "горної республіки" як ідеалу нового суспільства, що ґрунтується на засадах любові, рівності, справедливості, республіканській формі правління.

Кожний з трьох світів, за Г. Сковородою, має дві "натури" - зовнішню, видиму, і внутрішню, невидиму. Невидима ''натура" — дух, вічність. Бог. Вона с основою видимого світу, в ній його сутність. Наголос на приматі, перевазі духовного над матеріальним, душевного над тілесним, фізичним - відмінна риса філософії українського мислителя.

З іменем Г. Сковороди зв'язане таке унікальне явище в українській філософії, яке увійшло в історію культури під назвою "філософії серця".

Г. Сковорода вніс вагомий вклад у педагогічну теорію і практику. Головним пунктом його педагогічних поглядів є ідея про те, що виховання "йде від природи". Завдання педагогіки — розвивати і плекати так, як садівник вирощує яблуньку, притаєні, вроджені здібності дитини», дати їм проявитися на повну силу, допомогти їй пізнати свою "сродність" і навчити діяти відповідно до неї. Великого значення надавав Г Сковорода розумовому вихованню, тісному поєднанню розумового пізнання з працею, прищепленню високих моральних якостей і, насамперед, любові до Батьківщини, свого народу.