44. Києво-могилянська академія та її роль у розвитку науки, культури і філософії в україні

У 1632 році утворюється другий на Україні (після Острозького колегіуму) вищий навчальний заклад — Києво-Могилянська колегія, яка з 1701 року одержала статус академії За роки свого існування (була закрита в 1817 р) перетворилась на культурний, просвітницький та науковий центр формування громадсько-політичної думки та національної свідомості В академії щороку отримували освіту від 500 до 2000 студентів Вивчалося в академії, за європейською традицією, "сім вільних наук": риторика, граматика, поетика, музика, арифметика, геометрія та філософія. Викладання здійснювалось різними мовами — латинською, грецькою, французькою, німецькою, польською, церковнослов'янською та українською Багатомовність викладання дозволяла вихованцям академії розширити інтелектуальні горизонти свого розуму, самостійно опановувати скарбницею світової цивілізації, розширити можливості безпосереднього спілкування з видатними вченими Європи.

Значення: 1) започаткувала інтелектуальний, науковий розвиток України; 2) від неї бере початок українська національна вища школа; 3) стала осередком формування духовної культури укр. народу на базі освоєння духовної спадщини укр. народу і досягнень заходу; 4) з неї починається професійна філософія в Україні, з’являєюься справжні філософські праці (до цього були тільки окремі філософські ідеї).

Діяльність Києво-Могилянської академії дозволила поєднати професіоналізм західноєвропейської філософії з традиціями світобачення українців. Тут відбувалося становлення української літературної мови, склалася національна літературно-поетична школа.

В академії сформувалась впливова школа філософської думки слов'янського світу. Філософський курс читався два роки і поділявся за системою Арістотеля на три частини:

логіка (філософія розумова), фізики (натурфілософія) та метафізика (філософія божественна). У різні часи філософські курси читали І. Гізель, Г. Кониський, Г. Щербацький, Ф. Прокопович, С. Яворський, В. Ясинський та інші.

Викладання філософії у Києво-Могилянській академії було зв'язано ще з однією важливою обставиною. В Україні на той час ще не існувало чіткого розмежування між власне філософським і релігійним світоглядами. Зв'язок між філософією та теологією був настільки тісним, що остаточним аргументом обґрунтування теоретичної думки вважалося посилання на Бога та Святе Письмо. Тому філософи не відокремлювали пізнання від богопізнання, розум від богослов'я.

Вчені академії на основі богослов'я розробили релігійно-філософську концепцію буття, яка намагалась засобами логіки осягнути таємницю створення світу. Богослов'я для філософів Києво-Могилянської академії було священним. Вони розглядали його як одкровення, невичерпне джерело людської думки, зразок безпомилкового мислення, як духовну силу, що панує над розумом, оберігає його від хиб у пошуках істини. Потяг київських філософів до вивчення богослов'я був загальним напрямом їх світогляду, який усвідомили як вищу моральну норму особистого життя.

Однією з основних проблем філософських курсів Києво-Могилянської академії була

проблема співвідношення Бога, матерії і природи. Своє завдання мислителі бачили в тому, щоб розробити найбільш ймовірну доктрину богопізнання, яка засобами логіки змогла б всебічно обґрунтувати прояв найважливіших сил Бога-Творця, що відповідали б його сутності.

Отже, характерними рисами філософії КМА, були: 1) це філософія перехідного періоду (від середньовіччя до нового часу); 2) це філософія барокко (в центрі - нова людина, е тільки ідеал, людина не просто як частина природи, а суб'єкт всесвіту; предметним полем філософії стає відношення "людина - всесвіт"; 4) започаткувала тенденцію розмежування філософії і теології та зближеній філософії з природознавством.