Розділ 1. Методологічні засади вивчення технологій соціальної роботи

Тема 1.1. Сутність соціальних технологій.

План лекції:

1. Сутність соціальних технологій.

2. Особливості технологізації суспільства.

Головні поняття теми: «активна соціологія», соціальні технології, механіцизм, технологічна революція, гуманітаризація, соціальні технології придушення.

1. Сутність соціальних технологій.

Історію соціальних технологій неможливо відокремити від історії соціальності людини. «Технологія», як явище певною мірою є протилежним «природі» (тому, що існувало поза людською діяльністю), тобто виступає культурним, суто людським творінням. Торкаючись соціальних технологій ми маємо на увазі засоби досягнення соціально значущих цілей. В цьому сенсі, соціальні технології починають свій розвиток на ґрунті природних форм поведінки, які забезпечували виживання біологічного виду людини. Інстинкти гуртування пралюдей в групи заради виживання в природі, певні принципи формування таких груп, їх осмислення та ускладнення, вихідне від ускладнюваних умов життя, – можуть розглядатися в як перші соціальні технології.

Продовжуючи цей напрям міркувань, логічним здається те, що збільшуючись чисельно людські групи на основі природних моделей-технологій соціального співжиття випрацьовували нові, орієнтовані на суто людську специфіку взаємовідносин. Таким чином, такі явища людської культури як релігія, мораль, право та інші, – виступають видами соціальних технологій.

Проте з активним розвитком та ускладненням техніки в останні сторіччя, виникала необхідність її кваліфіковано обслуговувати, що, в свою чергу, викликала систематизацію та розвиток галузі наук, що вивчає детермінанти організації раціональної людської діяльності, вплив соціальних, психологічних, економічних та інших чинників на оптимізацію процесів досягнення бажаних результатів. Таким чином, активна взаємодія людини та техніки останнім часом актуалізувала переосмислення та розвиток соціально-технологічної сфери суспільного життя.

Ще в 70-х рр. XX ст. піддавалось сумніву сама можливість технологізації соціальної сфери. Основою для динамічного розвитку соціальних технологій є знання і досвід, накопичені соціологічною та психологічною наукою.

До того часу методи соціології розвивалися в основному як способи отримання знання. Контраст між достовірністю висновків і відстороненістю рекомендацій почав поступово долатися завдяки переходу соціології в стадію «активної соціології» — не тільки виявлення проблем (як раніше), а й вироблення їх рішення. Інакше кажучи, соціальні технології стали у потребі для здійснення реальних суспільних змін.

Одним з перших дослідників, що розглядали проблему соціальних технологій на концептуальному рівні, був Карл Поппер. Початковий пункт його міркувань полягав в констатації неспроможності більшості макросоціальних, утопічних теорій, і створених на їх основі проектів виступати у якості чинників глобального перевлаштування суспільства.

На думку К. Поппера, соціальне життя не потребує тотального перетворення. Вдосконалення соціальної системи можливе в процесі поступової, «часткової» роботи, спрямованої на усунення конкретних недоліків соціального життя. Виходячи з такого розуміння, К.Поппер визначив соціальні технології як спосіб застосування теоретичних висновків в практичних цілях, вказавши на існування різновидів цього феномена, як то:

• холістські соціальні технології, утопічні, яким властиве прагнення до тотальних перетворень соціальної системи революційним шляхом,

• часткові соціальні технології, тобто ті, що є програмою і методологією вирішення конкретного соціального завдання.

Зіставляючи ці два основні види технологій, К. Поппер виділив основні переваги часткових технологій, порівняно з утопічними, а саме:

• зваженість в постановці цілей;

• облік можливих негативних наслідків;

• обережність і поступовість в перетвореннях;

• постійний контроль за їх протіканням;

• можливість своєчасної усунення непередбачених наслідків;

• можливість коректування діяльності.

Ця частина переконань К.Поппера, та подальший розвиток соціоінженерної дослідницької діяльності стали основою для сучасних розробок в галузі соціальних технологій.

У сучасному соціальному пізнанні існує два основних підходи до вирішення питання сутності соціальних технологій:

Перший, розглядає соціальні технології як специфічну систему знань, що досліджує процеси цілеспрямованої дії на соціальні об'єкти. Обґрунтовує і розробляє ефективні способи і прийоми такої дії. При цьому, як соціальний об'єкт можуть виступати різні явища: соціальна група або соціальний інститут, соціальне відношення або соціальна організація і т.д.

Другий – «практично орієнтований». У його рамках поняття «Соціальні технології» трактується як сукупність прийомів, методів і дій на соціальний об'єкт, обумовлена необхідністю і потребою досягнення поставленої мети і отримання заданого результату.

Оскільки існують різні визначення категорії «соціальне», у сучасній науковій літературі налічується понад сорок визначень поняття «соціальна технологія». Не одне з існуючих визначень не є точним, що свідчить про складність явища технологізації соціальних процесів.

У вузькому сенсі «соціальна технологія», охоплює лише ті технології, які відносяться виключно до соціальної сфери суспільства.

У широкому сенсі слова, до «соціальних технологій», відносяться не тільки власне соціальні технології, а й технології економічної, політичної, та ін. діяльності. Саме широкий смисловий контекст соціальних технологій набуває останнім часом все більшого поширення, що дає підстави розглядати поняття «Соціальна технологія» в таких формах:

1. Соціальна технологія — це певний спосіб здійснення людської діяльності для досягнення суспільно значущих цілей. Суть даного способу полягає в раціональному членуванні діяльності на окремі операції з їх подальшою координацією. Це розчленовування виконується заздалегідь, свідомо і планомірно на основі, і з використанням наукових знань, передового досвіду, а також з урахуванням специфіки тієї галузі, в якій здійснюється людська діяльність.

2. Соціальна технологія виступає в двох формах: як програма, що містить процедури і операції, і як сама діяльність, побудована відповідно до цієї програми. Специфіка програми полягає в тому, що вона істотним чином зумовлює спрямованість і зміст діяльності що технологізується.

3. Соціальна технологія має культурне походження і виникає:

а). виникає в соціокультурному середовищі еволюційним шляхом;

б). будується по законах культури як штучне явище.

Кожне із наведених визначень соціальної технології відоб­ражує її певний істотний аспект, що має важливе значення для загальної характеристики як соціальної технології, так і тех­нології соціальної роботи.

Найбільш поширене визначення соціальних технологій:

Соціальні технології – це система знань про оптимальні спо­соби перетворення і регулювання соціальних відносин і процесів у життєдіяльності людей, а також сама практика застосування алгоритмів оптимальних способів перетворення і регулю­вання соціальних відносин і процесів.

У сучасному понятті "технологія" виділяють три аспекти:

1. науковий: технологія являє собою науково розроблене рішення певної проблеми, що ґрунтується на досягненнях теорії і практики;

2. формально-описовий: технологія – це модель, опис цілей, змісту, методів і засобів, алгоритмів дій, що застосовуються для досягнення запланованих результатів;

3. процесуально-дієвий: технологія – це сам процес реалі­зації діяльності, послідовність та порядок функціонуван­ня і зміни всіх його компонентів, в тому числі об'єктів і суб'єктів діяльності.

Спеціалісти в галузі соціальних технологій вказують, що ефективність соціальних технологій можлива за таких умов:

• об'єкт впливу має певний ступінь складності;

• необхідність виділення елементів системи об'єкта соціаль­ного впливу;

• можливість формалізації реальних процесів і демонстрації їх у вигляді певних операцій, процедур, по­казників;

• можливість відтворення і повторюваності опе­рацій, процедур чи показників у нових умовах.

Отже, потреба в створенні технології обумовлюється, перш за все, самим об'єктом, ступенем його складності.

Технологізація має чітко виражені ознаки, насамперед це: розділення, розчленування соціального процесу на пов'язані со­бою етапи, фази; координація і поетапність дій; однозначність виконання операцій і процедур; досягнення результатів адекватних поставленій меті; можливість багаторазового застосування вироблених алгоритмів діяльності для вирішення типо­вих завдань соціального управління.

Соціальна технологія повинна мати такі властивості, як: гуманістичність; привабливість мети; простоту обґрунтування мети; зручність освоєння; гнучкість застосування процедур і операцій; надійність теоретико-методичного забезпечення; економічність досягнення мети відтворення; несуперечливість; інноваційсть.

Провідна перевага технологічного підходу до соціаль­них процесів полягає в науковому підборі таких методів, за­собів і способів діяльності, за допомогою яких можна забезпе­чити її максимальну результативність.

Разом з тим слід акцентувати увагу на тому, що викорис­тання технологій у соціальних процесах має свої особливості:

• очікуваний результат не може бути досконально конкре­тизованим, бо досить складно змінювати об'єкт, якщо цим об'єктом виступає людина, а основним параметром зміни є одна чи декілька її властивостей;

• на відміну від промислових технологій, що являють со­бою певну послідовність точно підібраних технологіч­них процесів і операцій, у соціальних процесах процедура перетворення є більш гнучкою, не так жорстко детермінованою;

• соціальні технології відрізняються значно більшою варіабельністю і різноманітністю. Це обумовлено участю людей з їх неповторністю;

• визначена послідовність процесів чи заходів не гарантує досягнення повної ефек­тивності, бо людина є системою багатофакторною, на неї діє значна кількість зовнішніх впливів;

• значну роль відіграє зворотний зв'язок, можливим є вибіркове повторення окремих частин процесу.

За місцем в суспільстві, соціальні технології розглядають в чотирьох аспектах, вона одночасно є:

• соціальним інститутом, як найбільш раціональною формою організації спільної діяльності людей з його нормативною системою;

• соціальним процесом, як послідовних, цілеспрямованих, диференційованих змін соціальних явищ у просторі та часі;

• соціально-перетворюючою діяльністю, з боку її суб'єктів направленою на заплановане перетворення соціальних об'єктів, явищ і процесів;

• соціальною системою, що характеризується структурно-функціональною визначеністю.

Різноманіття соціальних технологій можна представити в таблиці: