8.7 Вербальні та невербальні засоби спілкування

За матеріальним виражанням спілкування має два види, які реалізуються здебільшого одночасно: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, виражальні рухи тіла).

Науковими дослідженнями, зокрема, доведено, що за рахунок невербальних засобів відбувається від 40 до 80% комунікації [1]. Причому 55% повідомлень сприймається через вирази обличчя, позу, жести, а 38% — через інтонацію та модуляцію голосу За допомогою слів передається лише 7    % інформації, стверджує австралійський дослідник Алан Піз [2]. Вербальні та невербальні засоби спілкування можуть підсилювати або ослаблювати взаємодію. Тому інтерпретувати ці сигнали потрібно не ізольовано, а в єдності з урахуванням контексту.

Відомо, що донедавна недооцінювалось значення невербального спілкування. Одна з причин полягає в тому, що невербаліка найчастіше виявляється на несвідомому рівні, а люди знають про це мало і не вміють її адекватно розпізнати. Водночас саме невербаліка несе більш правдиву інформацію, ніж вербальні засоби. З її допомогою передаються емоції, ставлення суб'єктів одне до одного, до змісту розмови.

Класифікація невербальних засобів спілкування

• оптичні: жести, міміка, поза, хода, контакт, очей, одяг, косметика;

• акустичні: темп мовлення, тембр голосу, висота голосу, сила голосу, паузи, інтонація;

• тактико-кінетичні: дотик, потиск руки, поцілунок;

• просторово-часові: відстань між співбесідниками, тривалість контакту та ін.

Відстань між комунікантами

Успіх спілкування певною мірю залежить від «комфортності дистанції», яку займають учасники спілкування. Відстань між співрозмовниками різна: у європейців – це відстань простягнутої руки, у латиноамериканців – від ліктя до кінчиків пальців. У деяких народів заведено в процесі діалогу торкатися співрозмовників. У Європі, в тому числі в Укораїні, дослідники розрізняють такі зони спілкування:

• інтимна (від 0 до 0.4 м.) – діти, батьки, дружина, кохані, близькі друзі, родичі;

• особиста (від 0.4 до 1.5 м.) – конференціях, зустрічах, вечорах тощо;

• суспільна (від 1.5 до 4 м.) – лектор з аудиторією, вчитель з учнями, люди, яких не дуже добре знаємо;

• відкрита (від 4 до 8 м.) – велика група людей, оратори, артисти.

Етичні питання використання мобільних телефонів

Не можна:

1. Користуватися під час перегляду кінофільму, спектаклю, на концертах, конференціях, під час нарад і, звичайно ж, під час навчальних занять.

2. Класти телефон на стіл під час ділової зустрічі, в кав’ярні та аудиторії, щоб не засвідчити неповаги до співрозмовника чи викладача.

3. Голосно розмовляти у транспорті, на вулиці.

4. Гратися телефоном під час занять, демонструвати його функціональні можливості.

5. Розмовляти по телефону, перебуваючи за кермом автомобіля, бо це відволікає увагу.

8.8 Ділова нарада

Наради стали невід’ємною частиною нашого життя. Їх проводять для вирішення виробничих питань на підприємствах та в установах, управліннях, організаціях. Перевагою наради у порівнянні з іншими формами управління є те, що за мінімум часу велика кількість працівників у результаті оперативного й аргументованого обміну думками може розв’язати складні питання та прийняти узгоджене найоптимальніше рішення.

Ділова нарада – це робота колективного розуму, спрямованого вмілим керівником у потрібне русло на плідний кінцевий результат.

Проблема, яка виноситься для обговорення на нараду, може мати будь-який характер: організаційний, виробничий, дисциплінарний, інформаційний тощо.

Оптимальні кількість учасників наради – 10-12 осіб. Більша кількість учасників просто не зможе взяти активної участі в обговоренні, а менша не дасть змоги виявити різні погляди на проблему. Ефективність наради певною мірою залежить від рівня підготовки як самої наради, так і окремого її учасника й, безумовно керівника.

Виділяють такі види нарад:

• Інформаційна (директивна або інструктивна) нарада скликається для ознайомлення учасників із новими даними, фактами, постановами тощо. Ці матеріали варто заздалегідь роздати друкованими для ознайомлення, а на нараді обговорити їх і прийняти конкретні рішення.

• Диспетчерські (оперативні), які мають на меті охопити всі три стадії процесу управління – збір інформації, її переробку і прийняття рішень. Вони завершуються повідомленням конкретних розпоряджень. Для цього використовують як традиційні засоби зв’язку (телефон, селектор, радіо), так і новітні (комп’ютерну мережу).

• Дискусійні, на яких кожен може висловити свої думки.