2.2 Епідеміологічні особливості влі.

Особливості перебігу епідемічного процесу внутрішньолікарняних інфекцій полягають у наступному:

1) Множинність джерел інфекції (хворі, як джерела інфекції у відділеннях гнійної хірургії, опікових, урологічних, туберкульозних стаціонарах; носії як джерела збудників гострих кишкових інфекцій серед медичного персоналу). Традиційно вирізняється п’ять можливих джерел інфекції (рис.2.1):

Медичний Матері Хворі Студенти Відвідувачі

персонал (акушерські (амбулаторні медики хворих

та дитячі та стаціонарні)

стаціонари)

Ч У Т Л И В И Й

О Р Г А Н І З М

Рис. 2.1 Джерела ВЛІ

Останнім часом отримані нові данні, які дозволяють стверджувати, що в акушерських стаціонарах мати, як правило, не може стати джерелом інфекції, оскільки у дитини вже при народженні є антитіла до материнських мікроорганізмів. Окрім того, навіть, якщо мати захворіла, в тому числі на ГРВІ, вона продовжує наглядати за дитиною і годувати її груддю. Оскільки з материнським молоком до дитини потрапляють антитіла до вірусу, мати може стати джерелом інфекції лише у випадку, коли вона раптом захворіла на традиційні кишкові інфекції, не вимила руки перед годуванням дитини, а збудник у достатній для розвитку інфекційного процесу кількості потрапив до організму дитини. Навіть якщо мати хвора на СНІД або гепатити, не завжди народжується хвора дитина, а таке захворювання з вертикальною передачею інфекції не відноситься ло ВЛІ. Як свідчить практика, у стаціонарних відділеннях джерелом ВЛІ практично завжди є пацієнти. Є випадки, коли джерелом інфекції можуть бути носії патогенних мікроорганізмів з числа медичного персоналу, але їх значно менше. Роль назальних носіїв золотистого стафілококу з числа медичних працівників сумнівна, оскільки для розвитку інфекційного процесу необхідна достатня доза цього збудника, яку практично не можливо створити у повітрі. Ризик інфікування медичним персоналом пацієнтів гепатитами чи ВІЛ-інфекцією надзвичайно низький, оскільки вони передаються парентеральним шляхом. Ризик зараження кишковими інфекціями, які передаються фекально-оральним шляхом, буде малим, вразі, якщо персонал дотримується правил обробки рук. Небезпека передачі інфекції значно зростає в разі хвороби, одже хворий медичний персонал має категорично не допускатися до роботи. Факторами передачі інфекції найчастіше бувають брудні руки медичного персоналу, неадекватно продезінфіковані або простерилізовані інструменти і інші медичні засоби, що контактують із слизовими оболонками і пошкодженою шкірою.

Відвідувачі, майже завжди, можуть бути джерелом виникнення ВЛІ у випадку, коли вони перебувають у гострій фазі інфекційної хвороби.

2) Можливість ендо- та екзогенного інфікування пацієнтів.

Ендогенні інфекції збуджуються мікроорганізмами – представниками нормальної мікрофлори шкіри та слизових оболонок, шлунково-кишкового тракту або мікроорганізмами, що колонізують хворого. В цілому, мікроорганізми ендогенної мікрофлори спричинюють переважну більшість ВЛІ, особливо серед ВІЛ-інфікованих, та пацієнтів онкологічних і опікових стаціонарів. Екзогенні інфекції обумовлені зараженням зовнішніми збудниками і також мають важливе значення у більшості лікувально-профілактичних установ. У більшості випадків буває доволі важко визначити – носить ВЛІ екзогенний чи ендогенний характер.

3) Дія як природних механізмів передачі інфекції, так і артифіційного, штучно створеного медициною механізму, пов'язаного, в основному, з інвазівними діагностичними і лікувальними процедурами. Шляхи і чинники передачі збудників ВЛІ наведені на рис. 2.2.

Фекально-оральний

_{Питна вода та напої, молоко, харчові продукти, забруднені руки, предмети догляду}

Повітряно-крапельний

_{П овітря атмосферне та закритих приміщень}

Парентеральний

_{К онтаміновані голки, шприци, введення інфікованих препаратів крові та ін.}

Контактний

_{П редмети догляду, білизна, медичні інструменти, апаратура, руки персоналу}

Рисунок 2.2 Шляхи і чинники передачі збудників ВЛІ

4) Наявність характерних для різних стаціонарів специфічних контингентів хворих і факторів ризику. Так, зокрема, особливу групу ризику розвитку ВЛІ серед немовлят складають недоношені діти. За окремими повідомленнями російських авторів відзначено, що на тлі збільшення інфекційної захворюваності у ранньому неонатальному періоді – з 15 до 43 ‰, показники захворюваності серед недоношених зросли з 78 до 236 ‰. Останнє обумовлено, зокрема, прийняттям Європейських норм виходжування недоношених новонароджених дітей від 500 г, що збільшило контингент спостереження.