1.5. Правова держава: поняття та ознаки

Правова держава перебуває у постійному розвитку. Із просуванням суспільного прогресу вона набуває нових якостей, наповнюється новим змістом, що відповідає конкретним умовам існування суспільства та рівню його розвитку. Беззаперечно, загальним для будь-якої правової держави є її зв’язок з правом.

Правова держава – це така форма організації та діяльності державної влади, яка у відносинах з індивідами та різноманітними їх об’єднаннями ґрунтується на нормах права.

При цьому варто зауважити, що розвинуте законодавство ще не свідчить про наявність у суспільстві правової державності. Право відіграє пріоритетну роль лише за умови, що воно виступає мірою свободи всіх і кожного, що чинні закони реально служать інтересам народу та держави, а їх реалізація є втіленням справедливості.

До основних ознак правової держави належать:

1. Верховенство закону в усіх сферах суспільного життя. Закони регулюють найбільш важливі сторони життя суспільства. Підзаконні акти, а надто відомчі, можуть лише конкретизувати якісь положення законів, але в жодному разі не «вдосконалювати», не «змінювати» закони.

Основний закон правової держави – конституція. У ній сформульовані правові засади державного та суспільного життя. Жоден інший правовий акт держави не може суперечити конституції. Пріоритет конституції – невід’ємна ознака правової держави. Тому правова держава – це конституційна держава.

2. Реальність прав особи, забезпечення її вільного розвитку. Правова держава визнає за індивідом певну сферу свободи, у межі якої втручання держави неприпустимо. Обов’язок невтручання державної влади відповідає праву індивіда вимагати дотримання цього. Це право гарантується судовим захистом. За таких умов фактична свобода перетворюється на право свободи. Право стає загальним масштабом і мірою свободи. Його реальний вияв охоплюється твердженням: «Все, що не заборонено індивіду, йому дозволено», – і навпаки: «Все, що не дозволено владі, їй заборонено».

3. Взаємна відповідальність держави та особи. Відносини між державою (як носієм політичної влади) і громадянином (як учасником її формування та здійснення) повинні будуватись на засадах рівності і справедливості. Визначаючи законами міру свободи особи, держава водночас обмежує себе у рішеннях та діях. Вона бере на себе зобов’язання забезпечувати справедливість у відносинах з кожним громадянином. Правовий характер взаємної відповідальності держави та особи – важливий елемент права, що складається у суспільстві об’єктивно, а не як продукт волевиявлення держави. Дотримання правових вимог – юридичний обов’язок усіх, і в першу чергу – держави.

Основним принципом організації та діяльності правової держави є поділ єдиної державної влади на три відносно самостійні та незалежні гілки: законодавчу, виконавчу та судову. Так запобігаються можливі зловживання владою і виникнення тоталітарного управління державою. Кожна з цих гілок займає своє місце у загальній системі державної влади і виконує властиві тільки їй завдання та функції. Рівновага влад підтримується спеціальними організаційно-правовими методами, які забезпечують не тільки взаємодію, а й взаємообмеження повноважень у встановлених межах.

Ознаки правової держави зображені на схемі 1.4.