4.4. Спадкування за законом і за заповітом. Секретний заповіт

Спадкування – це перехід майнових прав і обов’язків особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина (спадкове майно) – майно, що лишилося після смерті його власника.

До спадщини належать і борги спадкодавця. Відповідно до закону, спадкоємець має право відмовитись від прийняття обтяжливої спадщини.

До спадщини не належать права й обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

1. особисті немайнові права (честь, гідність, авторство);

2. право на участь у товариствах і право членства в об’єднаннях, громадян, якщо інше не передбачене законом або установчими документами;

3. право на відшкодування у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

4. права на аліменти, пенсію, допомогу та інші виплати, передбачені законом.

ЦК України також визначає певні особливості спадкування залежно від об’єкта спадкування. Це стосується спадкування земельної ділянки; частки вправі спільної сумісної власності; речей, які обмежені в обігу (зокрема зброї); грошових сум, які належали спадкодавцеві, але не були йому виплачені за життя (заробітна плата, аліменти, страхові виплати); права на відшкодування збитків, моральної іпісоди та сплату штрафу.

Спадкодавцем може бути тільки фізична особа.

Спадкоємцями можуть бути не лише фізичні, а й юридичні особи та держава. Юридичні особи та держава успадковують майно лише в разі, якщо це передбачено заповітом.

Є категорія осіб, яких називають негідними спадкоємцями. Такі особи не мають права на спадок. До них належать:

а) особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на життя цих осіб;

б) особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, унести до нього зміни або скасувати заповіт;

в) батьки (померлої дитини), яких позбавили; батьківських прав;

г) особи, які ухилялися від виконання обов’язку утримувати спадкодавця;

ґ) одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом! за законом, усунення їх від права спадкування, неприйняття ними спадщини спадщина визнається судом відумерлою і переходить у власність територіальної громади.

Важливе значення для спадщини мають час і місце її відкриття.

Часом відкриття спадщини може бути визнано день:

• смерті спадкодавця;

• набрання чинності рішення суду про визначення громадянина померлим.

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, – місцезнаходження майна чи основної його частини. Спадкоємці набувають права на спадок удень відкриття; спадщини.

Цивільним законодавством передбачуються такі підстави спадкування:

• за законом;

• за заповітом.

Спадкування за законом

Спадкування за законом має місце у тому разі, якщо:

• заповіт відсутній;

• заповіт недійсний;

• померли спадкоємці, зазначені у заповіті;

• спадкоємці відмовились від спадщини;

• заповідана частина майна, а інша частина успадковується за законом.

Фізичні особи закликаються до спадщини по черзі, що дає змогу справедливо розподілити майно померлого: у такому разі його одержать найближчі до спадкодавця люди.

Першу чергу спадкоємців за законом формують діти, серед них зачаті за життя спадкодавця і народжені після його смерті; того з подружжя, хто пережив спадкодавця; батьків (усиновителів). Онуки і правнуки спадкодавця закликаються до спадку в порядку представлення. Тобто стають спадкоємцями лише у тому разі, якщо до моменту смерті спадкодавця немає серед живих того з-поміж їхніх батьків, хто був би спадкоємцем. Онуки і правнуки таким чином заміщають (формують) своїх батьків як спадкоємці.

Другу чергу – рідні брати і сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. Племінники, прабаба та прадід спад кують за правом представлення.

Третю чергу – рідні дядько і тітка спадкодавця. Двоюрідні брати і сестри спад кують за правом представлення.

Четверту чергу – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше ніж п’ять років до часу відкриття спадщини.

П’яту чергу – інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, відповідно, родичі ближчого ступені я усувають від права спадкування родичів дальшого. Крім того, до п’ятої черги належать утриманці спадкодавця, які не були членами його родини, але впродовж не менше ніж п’яти років отримували від нього матеріальну допомогу, яка була для них основним джерелом засобів до існування.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги.

Суб’єкти спадкових правовідносин, види спадкування та його черги за законом наведені на схемі 4.2.

Схема 4.2. Черга спадкування за законом

Спадкування за заповітом

Заповіт – вираження волі спадкодавця на випадок смерті. Іноді називають тестаментом. Право на заповіт має тільки фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Оскільки заповіт – одностороння угода, за якою права та обв’язки інших осіб виникають за волевиявленням заповідача, то до заповіту встановлюють такі ж умови дійсності, як до будь-якого договору:

• складання заповіту тільки дієздатною особою;

• дотримання форми, визначеної законом;

• відповідність змісту заповіту вимогам чинного законодавства.

Законодавець встановлює такі вимоги щодо складання заповіту:

1. Обов’язкова письмова форма, де зазначаються місце й час його укладання.

2. Власноручний підпис і нотаріальне посвідчення.

3. Якщо спадкодавець через фізичні вади не може власноруч підписати заповіт, то за його дорученням і за присутності його та державного нотаріуса або іншої посадової особи, яка здійснює нотаріальні дії, заповіт може бути підписаний іншою особою, при цьому робиться позначка про причини, через які громадянин же зміг власноруч зробити підпис.

4. Заповіт не може бути підписаний особою, на користь якої його укладено.

5. Розпорядження спадкодавця не повинні зумовлювати непорозуміння чи спори після відкриття спадщини.

6. Посвідчення заповітів через представників не дозволяється так само, як і укладання одного заповіту від імені декількох осіб.

7. Спадкоємець, на користь якого складається заповіт, не повинен бути присутнім при цьому, він також не може підписувати заповіт за спадкодавцем.

Заповіт посвідчується:

• державними нотаріальними конторами;

• приватними нотаріусами;

• там де їх немає, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад.

Посвідчуючи заповіт, нотаріус зобов’язаний перевірити, чи не містить він розпоряджень, що суперечать закону.

Коли складається і посвідчується заповіт громадянина, що перебуває в лікарні або в будинках для осіб літнього віку та інвалідів, нотаріус у разі потреби може вимагати присутності лікаря цього закладу. На прохання нотаріуса лікар на підставі медичних показників дає висновок, що під час складання заповіту спадкоємець був при повному розумі. Уповноважені на здійснення нотаріальних дій особи посвідчують також заповіти, які скасовують або змінюють раніше складені заповіти і свідчать про справжність підписів спадкодавців на заявах про скасування або зміни заповітів. Про це зазначається на всіх примірниках заповіту, який змінюється або скасовується, а також в реєстрі нотаріальних дій. Кількість примірників заповіту не може бути менше двох, один залишається в організації, що здійснює нотаріальні дії, а інший у заповідача.

Коли громадянин з об’єктивних причин не має змоги нотаріально посвідчити заповіт, він може звернутися до відповідних посадових осіб, посвідчення: заповіту якими прирівнюється до нотаріально посвідчених. Наприклад:

♦ заповіти громадян, які перебувають у лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для осіб похилого віку та інвалідів, можуть бути посвідчені головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями га директорами цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв;

♦ заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, можуть бути посвідчені капітанами цих суден;

♦ заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та інших подібних експедиціях, можуть бути посвідчені начальниками цих експедицій;

♦ заповіти військовослужбовців у пунктах дислокації військових частин, об’єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що здійснюють нотаріальні дії, також заповіти робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, можуть бути посвідчені командирами (начальниками) цих частик, об’єднань, установі закладів;

♦ заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, можуть бути посвідчені начальниками місць позбавлення волі;

♦ заповіти осіб, які перебувають під вартою, можуть бути посвідчені начальниками слідчого ізолятора.

Цивільне право України виходить із принципу свободи заповіту. Це означає, що заповідач може залишити своє майно одній або кільком особам незалежно від наявності родинних зв’язків між ними, а також юридичним особам, державі чи іншим суб’єктам цивільного права; позбавити права спадкування одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Однак не можна позбавити спадщини тих осіб, які мають ща- во на обов’язкову частку в спадщині:

1. неповнолітніх дітей спадкодавця;

2. повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця;

3. непрацездатну вдову (вдівця) спадкодавця;

4. непрацездатних батьків (усиновителів) спадкодавця.

Усі ці особи успадковують половину частки спадкового майна, що належала б їм у разі відсутності заповіту. Для того щоб визначити цю частку, вдаються до юридичної хитрості – припускають, що заповіт відсутній.

Секретний заповіт

Згідно з частиною першою ст. 1249 ЦК України, секретний заповіт нотаріус посвідчує без ознайомлення з його змістом.

ЦК встановлює лише вимоги щодо оформлення та оголошення секретного заповіту. А заповідач має самостійно потурбуватися, щоб його волевиявлення; відповідало загальним вимогам; цього Кодексу щодо тексту заповіту та його власних прав. Зокрема, заповідач має право:

• охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які йому можуть належати у майбутньому;

• призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних взаємин;

• без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-кого зі спадкоємців за законом;

• зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру тощо.

Нотаріус має попередити заповідача про те, що текст заповіту повинен бути чітко викладений. Це дасть змогу уникнути суперечностей у майбутньому трактуванні³.

Оскільки нотаріус не бачить тексту секретного заповіту й не може пересвідчитися в його правомірності, то й відповідальності за можливі огріхи чи жарти заповідача не несе. Якщо, скажімо, останній замість традиційного заповіту вкладе в конверт просто листа до спадкоємців з побажаннями, то так воно й буде, і дорікати нотаріусу за це не можна.

Для секретного заповіту діють три загальні вимоги щодо оформлення:

1. заповіт складають письмово (зазначають місце і час його складення);

2. заповідач особисто його підписує;

3. заповіт має посвідчити нотаріус.

Специфіка оформлення секретного заповіту: заповіт пише заповідач особисто, вкладає в конверт, який заклеює та підписує; конверт віддає нотаріусу.Працівник нотаріальної контори зобов’язаний у присутності заповідача:

а) поставити на конверті, де лежить секретний заповіт, свій засвідчувальний підпис;

б) скріпити конверт печаткою;

в) вкласти його в інший конверт та запечатати.

Крім того, на конверті зазначають прізвище, ім’я, по батькові, дату народження заповідача і дату прийняття на зберігання заповіту. Секретний заповіт нотаріус приймає на зберігання без складання спису (абз. 4, 5 п.162 Інструкції 20/5).

Варто наголосити: секретні заповіти мають право посвідчувати лише нотаріуси, тоді як звичайні можуть посвідчити й уповноважені посадові особи.

Як і для звичайного заповіту, для секретного діє вимога про реєстрацію. Адже відомості про заповіти, посвідчені нотаріусами, обов’язково вносять до Спадкового реєстру (п. 2.1 Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від L7 листопада 2000 р. №51/5). Нотаріус не має права розголошувати відомості щодо факту складення, скасування або зміни заповіту до відкриття спадщини (ст. 1255 ЦК України ст. 8 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 93р. № 3425-ХІІ)» .

До моменту оголошення секретний заповіт зберігатимуть у державному нотаріальному архіві (п. 166, 167 Інструкції № 20/5).

Нотаріус може видати заповідачу за його бажанням свідоцтво на спеціальному бланку про посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту.

Оголошення заповіту нотаріусом

Зрозуміло, ідо ніхто не вправі позбавити заповідача права скасувати секретний заповіт. У разі прийняття такого рішення за заявою заповідача нотаріус повертав йому конверт, в якому зберігається секретний заповіт. При цьому справжність підпису заповідача на заяві про скасування секретного заповіту має бути нотаріально засвідчена.

Зважаючи на таємничість, якою овіяна воля заповідача, ЦК України встановив і особливий порядок щодо оголошення секретного заповіту. Нотаріус, отримавши інформацію про відкриття спадщини, призначає день оголошення змісту заповіту.

Про нього він повідомляє членів сім’ї та родичів спадкодавця. Законом не встановлено впродовж якого часу має відбутися таке оголошення.

Якщо нотаріусу не відоме місце проживання близьких заповідача, то він робить повідомлення в друкованих ЗМІ щодо оголошення заповіту.

Для правомірності оголошення не вимагають обов’язкової присутності усіх родичів. Достатньо, щоб з’явився хоча б один спадкоємець, а іншим належним чином повідомили.

У разі прибуття зацікавленої особи після оголошення заповіту нотаріус ознайомлює її з протоколом: оголошення секретного заповіту, про що робить відповідну відмітку, яку підписує також і ця особа (п. 164 Інструкції № 20/5).

Нотаріус розкриває конверт, в якому зберігається секретний заповіт, та оголошує його зміст. Зауважте: крім зацікавлених осіб, мають бути присутні ще й два свідки. Якихось особливих вимог щодо свідків законодавство не встановило. Зрозуміло, що вони повинні бути повнолітніми та дієздатними особами.

Щоб усе було згідно з законом, про оголошення секретного заповіту складають протокол, який підписують нотаріус та свідки. Цікаво, що до протоколу записують увесь зміст заповіту. Окрім цього, у протоколі зазначають:

1. дату, час та місце складання протоколу проголошення секретного заповіту;

2. дату посвідчення і прийняття на зберігання секретного заповіту;

3. прізвище, ім’я, по батькові осіб, присутніх при оголошенні, у тому числі свідків;

4. відомості про повідомлення осіб, які не з’явилися на оголошення секретного заповіту, або відомості про повідомлення в друкованих ЗМІ;

5. стан заповіту (наприклад, наявність закреслених місць, поправок або інших недоліків);

6. стан конверта, в якому зберігався заповіт.

У тексті протоколу записують і попередження свідків про відповідальність за ймовірну шкоду внаслідок розголошення відомостей, що стали їм відомі у зв’язку з оголошенням секретного заповіту. У протоколі можуть бути зазначені й інші обставини оголошення заповіту (п. 164 Інструкції № 20/5).

Оригінал секретного заповіту зберігається в нотаріуса. Спадкоємцю за його заявою можуть видати свідоцтво про оголошення секретного заповіту, де буде відтворено зміст останнього. Оригінал секретного заповіту може бути виданий нотаріусом лише на письмову вимогу суду.

Спірні моменти

Якщо з тексту секретного заповіту неможливо визначити справжню болю заповідача щодо розпорядження майном після його смерті, нотаріус роз’яснює зацікавленим особам їх право на тлумачення тексту заповіту. Тут е два варіанти:

1. Якщо згоди щодо тлумачення змісту секретного заповіту не досягнуто, нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва про оголошення секретного заповіту і роз’яснює право на звернення до суду. При цьому нотаріус у протоколі зазначає про недосягнення між спадкоємцями згоди щодо тлумачення тексту заповіту.

2. Якщо згоди досягнуто і спадкоємці все-таки спромоглися діяти спільно, нотаріус у протоколі відтворює витлумачений спадкоємцями текст заповіту та відомості про досягнення: згоди.

При тлумаченні змісту заповіту слід брати до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо де не вдається, то їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом. Коли ж і це не допомагає, то до уваги беруть усталену практику, звичаї та Інші обставини, ідо мають істотне значення (ст. 213 ЦК України).

Отже, секретний заповіт – чудовий інструмент, аби зберегти інкогніто для своєї останньої волі.