2.2. Визначення поняття «Конституція», її політичне та юридичне значення
Слово «конституція» походить від лат. «constitutio», що означає «встановлення», «устрій». Конституція і є тим законом, який закладає основу для політичної форми держави, системи державних органів, установлює порядок їх утворення і діяльності, основні права та обов’язки громадян. Іншими словами, конституція встановлює устрій держави. Саме тому її називають Основним Законом держави.
Конституція України (Основний Закон) – політичний нормативно-правовий акт держави, що закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принцип організації і діяльності державних органів, виборчу систему, права та обов’язки громадян.
На основі тих або інших ознак конституції поділяються на певні види.
З точки зору їх юридичної форми, конституції бувають писані й неписані.
Писані конституції – це єдиний нормативний акт, прийнятий у суворо встановленому порядку і має чітку внутрішню структуру (розділи, глави, статті тощо). Писаними є конституції майже всіх держав світу, зокрема й України.
Неписані конституції складаються з декількох законів, які мають самостійне значення, прийняті у різний час і у різному порядку, але у своїй сукупності проголошуються конституцією держави.
За способами їх прийняття, зміни, та скасування конституції поділяються на гнучкі і жорсткі.
У гнучких конституцій порядок їх прийняття та зміни мало відрізняються від порядку, передбаченого для всіх інших законів. Як правило, різниця полягає лише у кількості голосів депутатів парламенту, необхідних для прийняття рішення (для конституції – не менше 2/3 голосів депутатів, а для інших законів – 50% +1 голос).
У жорстких порядок їх прийняття, зміни та скасування суттєво ускладнені порівняно з іншими законами. Для них потрібно не лише зібрати більшу кількість голосів депутатів, але й виконати додаткові процедури.
Основний Закон України належить до жорстких конституцій, про що свідчать положення її XIII розділу («Внесення змін до Конституції України» ):
а) вузьке коло суб’єктів, які можуть вносити законопроект про зміни до Конституції України (Президент або не менше ніж третина від конституційного складу Верховної Ради України);
б) необхідність повторного затвердження змін до Конституції на черговій сесії Верховної Ради, а змін до кількох її розділів – на Всеукраїнському референдумі;
в) неможливість внесення до Конституції змін, які передбачають скасування чи обмеження прав людини і громадянина або які спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України;
г) можливість розгляду законопроекту про внесення змін до Конституції України лише за наявності висновку Конституційного Суду про те, що вени не містять загрози правам людини і громадянина, незалежності та загрози територіальній цілісності України.
За рівнем втілення конституційних приписів у суспільне життя вони поділяються на фіктивні, положення яких не знаходять реального відображення у суспільній практиці, і нефіктивні, положення яких підтверджуються практикою.
Конституція посідає провідне місце в українському законодавстві, містить вихідні засади національної системи права, знаходить своє вираження у вищій юридичній силі, а саме:
конституція є базою для всього іншого (поточного) законодавства. Усі закони і підзаконні акти повинні виходити з конституції і не суперечити їй.
Витяг із другої частини ст. 8 Конституції України. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
існує особливий, порівняно з іншими законами, порядок прийняття, зміни та відміни конституції;
існує особливий орган, який здійснює контроль за додержанням конституції. В Україні таким органом є Конституційний Суд України;
міжнародні договори, до яких приєднується держава, не повинні суперечити її конституції. Інакше такий договір не матиме сили для цієї держави, або треба відповідно до нього змінювати конституцію.
Конституція як найважливіший правовий документ має такі ознаки:
верховенство конституції, яке визначається її особливим місцем у системі законодавства;
нормативність конституції – характеризує її як єдиний юридичний документ, що складається із загальнообов’язкових правил поведінки (норм);
установність конституції – визначає її здатність наділяти певні суб’єкти (органи, організації) конкретними правами й обов’язками, чітко визначати їх компетенцію;
стабільність конституції – забезпечує стійкість закріплених у ній суспільних відносин і проявляється в ускладненому порядку зміни та відміни Конституції.
Функції Конституції – це основні напрями її впливу на суспільні відносини. Основні функції Конституції зображені на схемі 2.1.
Політичне і юридичне значення Конституції полягає в тому, що вона ґрунтується на загальнолюдських цінностях, у ній безпосередньо закріплюються основи правового стану людини, органів держави і посадових осіб, установлюються загальні засади громадського суспільства і механізм реалізації законодавчої, виконавчої і судової влади. Конституція є гарантом демократизації державного і суспільного життя.
Схема 2.1 Функції Конституції
Важливим етапом у розвитку українського державотворення стадо прийняття 28 червня 1996 р. Конституції, що відповідає загальнолюдським: конституційним стандартам, втілює в життя конституційні ідеали: соціальну захищеність, відповідний рівень життя, право на користування надбанням людства у сфері політики, економіки, культури тощо.