1.11. Правовідносини: поняття, склад, види

Правовідносини – це такі суспільні відносини, в яких сторони пов’язані між собою взаємними юридичними правами і обов’язками, що охороняються державою.

Правовідносини мають певний склад, під яким розуміють сукупність їх змісту, суб’єктів та об’єктів.

Правовідносини поєднують фактичні суспільні відносини і правові (юридичні)норми. Тому розрізняють їх юридичний і фактичний зміст.

Юридичний зміст правовідносин – це зафіксовані у правових нормах права й обов’язки їх учасників. Юридичний зміст правовідносин відображає їх ідеальну картину, те, якими ці відносини повинні бути з точки зору права.

Фактичний зміст правовідносин – це реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію своїх прав і обов’язків. Фактичний зміст правовідносин показує, в якій мірі передбачені правовими нормами права й обов’язки суб’єктів знайшли своє втілення у реальній дійсності.

Інакше кажучи, юридичний зміст правовідносин відповідає на запитання, що має статися у цій ситуації з точки зору права, а фактичний зміст показує, що насправді сталося в межах цих відносин.

Суб’єкти правовідносин (суб’єкти права) – це учасники (сторони) правовідносин, які пов’язані взаємними суб’єктивними правами і юридичними обов’язками.

Здатність бути суб’єктом права називають правосуб’єктністю.

Правосуб’єктність державних органів, підприємств, організацій знаходить свій прояв у їх компетенції, тобто у передбачених нормами права повноваженнях цих суб’єктів, що надаються їм для виконання певних функцій.

Правосуб’єктність фізичних осіб (громадян, іноземців, осіб без громадянства) складається з їх правоздатності та дієздатності.

Правоздатність – передбачена нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Вона виникає у людини з моменту народження (наприклад, новонароджений має право на охорону здоров’я, на успадкування майна тощо) і припиняється з її смертю.

Дієздатність – передбачена нормами права здатність суб’єкта своїми діями набувати і здійснювати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Залежно від її об’єму розрізняють повну, неповну (часткову) і обмежену дієздатність. Лише повна дієздатність дає змогу особі набувати і здійснювати своїми діями будь- які законні права й обов’язки.

Обмежити людину у її право- та дієздатності можна лише на підставах і у порядку, які передбачені законом.

Суб’єктами права можуть бути:

1. Індивіди (фізичні особи): громадяни цієї держави; іноземці (громадяни інших держав); особи, що мають громадянство декількох держав (біпатриди); особи без громадянства (апатриди).

2. Державні та громадські організації та об’єднання.

3. Соціальні спільності (держава в цілому, народ, нація, населення адміністративно-територіальних одиниць тощо).

Об’єкти правовідносин – це соціальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини.

Об’єктами конкретних правовідносин: можуть бути:

а) засоби виробництва (інструменти, підприємства тощо);

б) предмети вжитку (одяг, продукти харчування, меблі тощо);

в) продукти інтелектуальної творчості людей (твори літератури, образотворчого мистецтва тощо);

г) особисті немайнові блага людини (здоров’я, честь, ім’я, гідність);

ґ) поведінка певних суб’єктів (офіційне звинувачення у скоєнні злочину);

д) результати поведінки суб’єктів (проведення ремонтних робіт тощо);

е) гроші та цінні папери (облігації, акції тощо);

є) стан природних об’єктів (екологічна чистота повітря, заповідників тощо).

Залежно від тих або інших критеріїв, правовідносини поділяються на певні групи.

За функціональною спрямованістю норм права., на підставі яких вони виникають, правовідносини поділяються на:

а) регулятивні, які виникають як результат правомірних дій суб’єктів (наприклад, відвідання театру за придбаним в його касі квитком);

б) охоронні, що виникають як реакція держави на протиправні дії суб’єктів (наприклад, накладання штрафу за перехід вулиці на червоне світло світлофора).

За галузями норм права, виникають конституційно-правові, адміністративно-правові, кримінально-правові та ін. правовідносини.

За кількістю суб’єктів, що беруть у них участь:

а) прості, що відбуваються між двома суб’єктами (купівля-продаж);

б) складні – між трьома і більше суб’єктами (розгляд справи у судовому засіданні).

За волевиявленням сторін:

а) договірні, для виникнення яких необхідна воля (згода) обох сторін (одруження, договір оренди);

б) управлінські, для виникнення яких досить волевиявлення (бажання) однієї зі сторін (конфіскація майна за вироком суду).

Можливі також й інші підходи щодо класифікації правовідносин.