6. Закономірності сполучуваності звуків у мовленнєвому потоці і пов’язані з цим фонетичні явища (акомодація, асиміляція, дисиміляція, спрощення в групах приголосних тощо).

У мовному потоці приголосні звуки, що стоять поряд, взаємодіють один з одним, їхня артикуляція частково змінюється. У результаті виникає явище асиміляції приголосних, тобто уподібнення одного звука іншим.

1. Асиміляція за дзвінкістю.

Якщо за глухим приголосним іде дзвінкий приголосний, то попередній глухий одзвінчується: молотьба — [молод'ба], вокзал — [воґзал], наш брат — [нажбрат]

Перед звуками [л], [р], [й], [м], [в], [н] подібна асиміляція відсутня. В українській мові також відсутня асиміляція за глухістю. Приголосні зберігають свою дзвінкість у кінці слова. На межі кореня й суфікса явище оглушення також відсутнє.

2. Асиміляція за місцем і способом творення.

Ця асиміляція найбільш поширена в середині слів, менш на їхньому стикові. Артикуляція попереднього приголосного може повністю уподібнюватися артикуляції наступного (повна асиміляція) або частково (часткова асиміляція): безжурний — бе[ж:]урний, качці — ка[ц':]і, вітчизна — ві[ч:]мизна, умиваєшся — умиває[с':]я

3. Асиміляція за м'якістю.

Передньоязикові [с], [з], [ц], [ ͡дз], [м], [д], [н], [л] уподібнюються за м'якістю м'яким цієї ж групи: дня — [д'н'а], тління — [тлін':а], український — украі[н'с']кий

Дисиміляція (від латинського — розподібнення) — це таке фонетичне явище, при якому один з двох однакових чи подібних приголосних звуків у межах одного слова замінюється іншим, артикуляційно близьким. Отже, це розподібнення звуків. Дисиміляція виявляється у:

• Зміні [кт] на [хт]:кгто — хто.

• При творенні вищого ступеня по-рівняння прикметників [сш], [зш] змінилися на [шч] і [жч]: висший — вишиїий — вишчий (ор-фогр. вищий), низший — нижиіий — нижчий.

• Зміні [чн] на [шн] у деяких давніх словах: мірошник, рушник, рушниця.

• Розподібненні двох однакових звуків при творенні інфінітива від коренів, що закінчувалися на [д], [т]. Унаслідок регресивної дисиміляції утворилося звукосполучення [ст]: плетти — плести, ведти — вести.

Таким чином, явища асиміляції й дисиміляції приголосних звуків сприяють зручності у вимові, роблять її природною та милозвучною.

У сучасній українській мові спрощення спостерігається в таких групах приголосних:

[ждн - жн]: тиждень - тижня, тижневий;

Іздн - зн]: виїздити - виїзний;

[стн - сн]: честь - чесний, користь - корисний, якість - якісний;

[стл - сл]: щастя - щасливий, стелити - слати;

[скн - сн]: тріск - тріснути, блиск - блиснути;

[зкн - зн]: бризкати - бризнути.

[лнц] -[нц]: сонце (давньорус. сьлньце);

[рдц]-[рц]: серце (давньорус. сьрдьце);

[сткл] - [скл]: скло (давньорус. стькло).

В окремих словах спрощення відбувається лише в усному мовленні, а на письмі воно не передається: шістнадцять [иґісна'ц':ат'], шістсот [ш'іс:о'т], баластний, контрастний, компостний, аванпостний, форпостний.

Акомодація (від лат. accomodatio "пристосування") - зміна одного звука під впливом іншого, сусіднього; часткове пристосування сусідніх звуків.

При вимові звуків органи мовлення настроюються на наступний звук і таким чином відбувається накладання екскурсії наступного звука на рекурсію попереднього. Це добре відчутно, коли порівняти вимову голосних у таких парах слів, як дар і доза, той і тон. У слові доза відбувається огублення звука [д], а в слові тон - крім огублення [т], звук [о] під впливом звука [н] набуває носового відтінку.

Як бачимо, акомодація стосується впливу голосних на приголосні і навпаки.