24. Когнітивний напрямок консультативної психології.

Теорія відображає визнання як впливу соціуму на думки і дії людей, так і значну роль когнітивних процесів у формуванні мотивацій і емоцій, у здійсненні дій. Люди взаємно детермінують один одного і детермінуються навколишнім середовищем.

Альберт Бандура (1925) - засновник напряму. Зробив своєрідний "виклик" Скіннеру, розглядаючи принцип підкріплення з іншого боку. Виділив корисне та шкідливе мислення і поведінку, обґрунтував основні когнітивні концепції – само-ефективності та саморегулювання. Основні когнітивні здібності: символізація, передбачення, опосередкування, саморегуляція, самоаналіз.

Основні праці А. Бандури: "Теорія соціального научіння", "Соціальні основи мислення і поведінки: соціально-когнітивна терапія", "Само-ефективність: тренування контролю".

З огляду на цю теорію, научіння через наслідки реакцій є когнітивним процесом. Наслідки реакції створюють скоріше очікування, ніж зв'язок типу стимул - реакція. Додаткові джерела прогнозуючої інформації: опосередковані (для отримання інформації найбільше значення мають спостереження за іншими) і символічні (акцент - вислуховування пояснень).

Соціально-когнітивна модель А. Бандури - це модель типу: стимул - опосередковані організмом когнітивні процеси - реакції.

Виділяються такі регулювальні мотиваційні системи: такі, які базуються на зовнішніх, опосередкованих та самопродукованих результатах. Саморегулювання поведінки передбачає: самоспостереження, оцінні процеси, само-реактивні процеси (само-відповіді).

Концепція особистої ефективності виступає як найбільш важлива для діяльних людей. Усвідомлення само-ефективності індивіда - судження про здатність людини досягти певного рівня виконання завдань. Джерела інформації про ефективність: опосередкований досвід, вербальне переконання, фізіологічний стан. Цілі, які приводять до порушення рівноваги; мотивація до дії.

Нововведення: два основних способи научіння (через спостереження і в дії). Моделювання, що сприяє навчанню навичкам і правилам поведінки і може гальмувати наявні реакції. Символічне моделювання як спосіб формування уявлень людей про соціальну реальність через відображення людських стосунків і діяльності. Формування поведінки людей шляхом заучування наслідків спостережень за моделями.

25. Процес засвоєння діяльності. Рухи, дії, операції, навички, вміння.

Засвоєння діяльності відбувається з розвитком і формуванням свідомості людини. Активність дитини тільки поступово, у процесі розвитку набуває форм свідомої цілеспрямованої діяльності. Спочатку вона імпульсивна (перші дні після народження), пізніше - відбувається на рівні орієнтувально-дослідницьких реакцій, на основі яких формується дослідницька пове­дінка (хапання, розглядання, маніпулювання), дитина одержує інформацію про світ, засвоює координацію рухів.

Розвиваючись, дитина оволодіває комунікативною, орієнтувальною і дослідницькою діяльністю: повзан­ням, ходьбою, мовленням, працею. Ці форми поведінки є результатом розвитку, зумовленим внутрішніми і зов­нішніми умовами. Жоден вид діяльності не можна роз­глядати поза зовнішніми умовами. Всі вони - резуль­тат взаємодії дитини з людьми і пр У процесі засвоєння діяльності важливу роль віді­грають навички, уміння і звички.

Навички. Кожна дія має моторну (рухову), сенсорну (чуттєву) і центральну (мозкову) складові. Моторна забезпечує реалізацію, сенсорна - контроль, централь­на - регулювання дії. Способи їх називають прийома­ми виконання діяльності, які можуть здійснюватись свідомо і несвідомо. Повторюючи дію, людина впра- вляється, вдосконалює її виконання. Дія виконується дедалі швидше, легше, вільніше, потребує менше на­пруження і вольового контролю, зменшується кількість помилкових рухів.

Навичка - часткова автоматизованість виконання, контролю, регуляції цілеспрямованих рухів людини. Змінюються і прийоми центральної регуляції дії: увага звільняється від сприймання способів дії і перено­ситься на ситуацію та результати. Деякі розрахунки, рі­шення та інші інтелектуальні операції починають від­буватися заздалегідь, об'єднано (інтуїтивно).

Уміння. Процес засвоєння діяльності передбачає ви­роблення у людини вмінь.

Вміння - використання знань і навичок для вибору та здійснення прийомів дії відповідно до мети; володіння складною системою психічних і практичних дій, необхідних для цілеспрямованого регу­лювання діяльності наявними у суб'єкта знаннями і навичками.

Звички. У процесі оволодіння діяльністю виробля­ються звички, фізіологічною основою яких є закріплен­ня в умовно-рефлекторних актах стереотипів поведінки (виходячи з дому, подивитися у дзеркало; пропустити жінку першою у дверях; не запізнюватись на зустрічі та ін.).

Звички - схильність людини до відносно усталених способів дій.

26. Визначення психодіагностики як галузі психологічних знань.

Психодиагностика представляет собой область психологической науки, разрабатывающую методы распознания и измерения индивидуально-психологических особенностей личности. Таким образом, в узком смысле слова психодиагностика изучает индивидуальные особенности человека или группы людей, исходя из знания закономерностей психического развития и формирова­ния личности. 

Первые «тесты», предназначенные для определения индивидуальных пси­хологических различий, были известны более 4 тыс. лет назад. История древ­нейших цивилизаций дает тому немало свидетельств. Вместе с тем в течение длительного - даже в историческом плане - периода времени эти попытки изме­рить психическое носили чисто эмпирический характер, так как психологиче­ские проблемы не были выделены в самостоятельную область знания и, соот­ветственно, отсутствовали методы, которые позволили бы проводить системати­зированные психологические исследования и создавать на их основе теоретиче­ские модели психического развития, без которых невозможно дать адекватную оценку личности.

В конце XIX века в психологию проникает и быстро завоевывает попу­лярность идея измерения. Психологическая наука получает возможность коли­чественного выражения индивидуальных различий. Термин «психодиагностика» появился в начале 20-х гг. XX в., после публикации в 1921г. работы Г. Роршаха, разработка же этой проблемы началась почти на пятьдесят лет раньше. Значи­тельный вклад в становление психодиагностики внесли труды Ф. Гальтона, Дж. Кеттэлла, Г. Эббингауза, Э. Крепелина, А. Бине и др.

27. Особливості здійснення психологічного впливу в процесі психологічного консультування.

а)         Емпатія — ключ до процесу консулътування

Німецькі психологи буквалъно використовуютъ його як "вчування всередину" (einfuhlung) /Pathos — силъне глибоке почуття, близъке до страждання. Емпатія — глибоке почуття (глибше ніж співпереживання), що передає духовне єднання особистостей, коли одна людина розчиняється в іншій, ототожнюючи себе з нею та переймаючись її переживаннями. Емпатія є ключовим процесом психоконсульту-вання. В такому стані досягається повне розуміння . Це ж почуття лежить в основі любові. Успіх психолога залежить від його здатності слідувати за рухами душі клієнта. Адлер вважав емпатію однією із творчих функцій: не можна зрозуміти співбесідника без ототожнення з ним. Руслом, яким рухається емпатія, є мова.

Клієнт заряджається від психолога підтримкою, хоча це не означає збігу досвіду. Мета терапевта — зрозуміти клієнта відповідно до його індивідуальної моделі формування. Власний досвід може допомогти зрозуміти проблеми клієнта, але він має мати лише опосередковане значення.

б)         Передача думок

Внутрішній стан людини відбивається зовні, на обличчі. Спілкування інколи відбувається за рахунок дрібних рухів, змін на обличчі. Фрейд вважав, що імпульсивне бажання говорити правду значно сильніше. Наше EGO важко переживає статус залежності.

в)         Щирістъ варто розуміти як здатність просто сказати так або ні.

Тобто це здатність постати перед співбесідником таким, яким ти є.

г)         Таємниця впливів

Вплив — це перш за все дія на підсвідомість. Синоніми — ефузія, індукція, еманація (мають відношення до емпатії). Ми можемо виділити тимчасовий вплив особистості, вплив ідей, фактор істини, соці-алъну мужшстъ, силу переконанъ.

Процеси впливів є часто підсвідомими з обох сторін, однак ми несемо відповідальність за наш вплив на інших людей. Консультанту варто розвивати здатність до емпатії. Професія психолога вимагає великої здатності до самозречення, тимчасової відмови від власної особистості з тим, щоб знайти себе в іншій людині.

28. Поняття про спілкування. Функції та структура спілкування.

Спілкування – це обмін інформацією між двома чи більшою кількістю людей, що включає в себе взаємодію та взаємне сприйняття людьми одне одного. Спілкування можна розглядати як комунікацію, перцепцію та інтеракцію.

Спілкування – це багатоплановий процес, в якому можна виокремити такі головні функції: комунікативну, інтерактивну, перцептивну.

Комунікативна функція – це різні форми та засоби обміну і передавання інформації, завдяки яким стає можливим збагачення досвіду, нагромадження знань, опанування діяльності, узгодження дій та взаєморозуміння.

Інтерактивна функція передбачає контакти між людьми, які не обмежуються лише потребами передавання інформації. Спілкування передбачає певний вплив на інших людей, зміну їх поведінки та діяльності. У цьому випадку виявляється інтерактивна функція спілкування, функція впливу на інших людей.

Перцептивна функція. Інформація, яку отримують співрозмовники під час контактів по різних каналах, дає можливість скласти більш або менш об’єктивне враження про те, що являє собою партнер по спілкуванню, проникнути в його внутрішній світ, зрозуміти мотиви поведінки, звички, ставлення до фактів дійсності.

Існує й інший підхід до визначення функцій спілкування, в якому виділяють наступні функції:

- регулювання спільної діяльності;

- пізнання;

- первинний інструмент формування свідомості людини.

- самовизначення індивіда.

Г. Андреева визначає структуру спілкування як виокремлення в ньому трьох взаємопов'язаних чинників: комунікативного (передбачає обмін інформацією між індивідами), інтерактивного (організація взаємодії між учасниками спілкування, тобто обмін не лише знаннями, ідеями, а й діями), перцептивного (процес сприймання й пізнання партнерами один одного і встановлення на цій основі взаєморозуміння).

29. Класифікація методів психодіагностики за Р.Б.Кеттеллом: суб’єктивні, об’єктивні та проективні методики.

Суб'єктивні методи, до яких Розенцвейг відніс опитувальники і автобіографії, вимагають від суб'єкта спостереження за собою як за об’єктом. Об'єктивні методи вимагають дослідження через спостереження за зовнішньою поведінкою. Проективні методи ґрунтуються на аналізі реакцій досліджуваного на удаваний особистісно-нейтральним матеріал.

30. Етапи проведення консультативної бесіди.

Підготовчий етап консультування. На даному етапі встановлюється графік і черговість консультування. Консультант по можливості здійснює збір інформації про майбутнього клієнта, проводить попередні бесіди з офіційними особами (викладачами, вихователями) та особами з найближчого оточення. При необхідності соціальний працівник (соціальний психолог) підбирає і готує методики для додаткового психологічного тестування. В результаті аналізу отриманої інформації консультант складає попередній план роботи, намічає найбільш ефективні методи психологічного впливу і стиль спілкування з клієнтом.

Основний етап консультування. Основний етап консультування - це бесіда психолога (соціального працівника) з клієнтом. Вона являє собою природний безперервний процес, м'яко і тактовно контрольований і направляється консультантом. У розгорнутому вигляді основний етап включає декілька обов'язкових стадій (фаз), що переходять один в одного.

Перша фаза - психологічна настройка консультанта. Вона починається задовго до запрошення клієнта в кабінет і завершується з першими словами взаємних привітань. Протягом першої фази психолог (соціальний працівник) освіжає у пам'яті всю суму відомостей про чергове клієнта, намічений на попередньому етапі план і оптимальний стиль консультування.

Друга фаза - взаємні вітання майбутніх співрозмовників та їх представлення один одному. Перше, що повинен зробити консультант після привітання - запропонувати людині сісти і відчувати себе як вдома. Більшість клієнтів в перші хвилини розмови відчувають себе в кращому разі невпевнено. В цей час на клієнта впливає безліч нової інформації, працює так званий орієнтовний рефлекс. Тому необхідно дати клієнтові можливість освоїтися і озирнутися у приміщенні протягом 1~3 хвилин. Саме на цій стадії роботи знімається почуття збентеження, напруга і встановлюється психологічний контакт, взаєморозуміння між учасниками бесіди. Цьому сприяють м'яка жарт, до місця розказаний анекдот або історія з життя.

Третя фаза - укладення "договору-контракту" між психологом (соціальним працівником) і клієнтом. Психолог з'ясовує первинний запит і вимоги клієнта до майбутньої консультації, приймає рішення про її проведення або відмову від консультації та направлення клієнта до іншого фахівця. Після цього консультант в діловому і конкретному стилі доводить до відома клієнта мета, завдання та регламент консультування, повідомляє йому про етичні принципи роботи, які захищають інтереси клієнта, його права та обов'язки. Для успішного проведення цього етапу слід дотримуватися так званого "Ви-методу". Суть його полягає в тому, що на перший план висуваються інтереси клієнта, його завдання і проблеми. Треба дати зрозуміти клієнту, що він може розраховувати на допомогу, співпереживання, конкретні дії з боку соціального працівника. Саме в цей час формується або посилюється позитивна мотивація клієнта до майбутньої роботі. На цій стадії консультування необхідно активну участь обох сторін. В результаті правильно укладеного контракту досягається взаєморозуміння, намічається програма співпраці психолога і клієнта, розподіляються ролі, формується почуття психологічної безпеки й довіри до консультанта.

Четверта фаза - так звана фаза "сповіді". Соціальний працівник встановлює клієнту пряме запитання приблизно такого змісту: "Розкажіть докладно, що вас до мене привело?" Це питання дає початок стадії "сповіді", під час якої людина має можливість виговоритися, відверто та емоційно розповісти про хвилюючі його проблеми. Досвідчені консультанти відводять цій стадії не менше двох третин основного етапу консультації, але не більше години. На стадії сповіді консультант велику частину часу мовчить, але, активно слухаючи, підтримує клієнта, висловлює йому свій інтерес і співчуття засобами невербальної комунікації. При необхідності можливі короткі уточнюючі і навідні питання в руслі основної лінії оповіді клієнта. Паралельно на цій стадії відбувається інтенсивний аналіз одержуваної інформації, формулюється гіпотеза (гіпотези) про причини психологічних проблем клієнта і намічаються додаткові питання, які будуть задані йому на наступній фазі.

На цьому етапі можуть виникнути деякі труднощі, пов'язані з тим, що:

- клієнт не може сам викласти суть своєї проблеми. У нього може бути невиразна дикція, погана мова, він не може правильно сформулювати причини, які його привели на прийом;

- невірно оцінює свої здібності і має неадекватний рівень домагань;

- вважає, що йому зобов'язані допомогти, він хоче покласти свою відповідальність за вихід з кризового стану на соціального працівника;

- не вірить у свої сили і зневірився самостійно вирішити ситуацію.

П'ята фаза - фаза активного розпитування клієнта і отримання додаткової психологічної інформації. Психолог задає ряд цілеспрямованих питань для уточнення психологічного діагнозу та перевірки своєї гіпотези про джерело проблеми клієнта. При необхідності на цій стадії доречно запропонувати консультируемому виконати ряд психологічних тестів.

В результаті п'ятої фази консультант формує обгрунтоване думку про причини психологічних труднощів клієнта і намічає конструктивні шляхи їх подолання. На цій стадії консультант не повідомляє свою думку клієнта.

Шоста фаза консультування є вирішальною по своїй значущості і вимагає від консультанта максимальної мобілізації, зібраності, професійної майстерності. Зміст цієї стадії - спільна інтерпретація психологічних проблем клієнта. Консультанту не слід в категоричній формі пред'являти клієнту своє розуміння ситуації, тут краще підійдуть фрази типу "Мені здається, що справа в тому-то" або "Тут простежується зв'язок з тим-то". При цьому слід уважно спостерігати за реакцією людини й оцінювати ступінь його згоди із запропонованими інтерпретаціями. Якщо згода досягається, дана версія приймається за основу обома учасниками консультування. Але якщо припущення не викликає ніякої реакції і залишає клієнта байдужим, консультанту доводиться від нього відмовитися і шукати інше рішення. Однак якщо клієнт бурхливо протестує проти запропонованого тлумачення, вважаючи його абсолютно невірним, можна припустити, що консультант близький до самої суті проблеми. У цьому випадку необхідно проявити максимальну стриманість і, ігноруючи можливі агресивні випади з боку клієнта, детально обгрунтувати правоту своєї позиції, подолати опір співрозмовника. Таким чином, шосту фазу можна вважати успішно завершеною, якщо досягнуто взаємоприйнятне розуміння причин психологічних проблем і труднощів клієнта.

Сьома фаза випливає з попередньої і спрямована на оптимізацію особистісних механізмів саморегуляції і формування нової моделі поведінки клієнта. У літературі ця стадія описана як фаза "розширення цілей". Це означає появу у людини нових аспектів розуміння себе і світу, формування перспективних цілей і гнучких механізмів поведінки. В цей період роботи корисна детальна проробка найбільш складних для клієнта нових моделей поведінки. При необхідності можливе використання окремих форм психологічного тренінгу для закріплення новознайдених навичок, можливе залучення особистого життєвого досвіду консультанта, прикладів з його практики, літературних і філософських асоціацій.

Восьма фаза, суть якої полягає в оцінці ефективності консультації методом спільного обговорення. Клієнту пропонується висловити свою думку про проведену роботу. Психолог (соціальний працівник) дає остаточну оцінку успішності консультування.

Після консультації консультанту необхідно зайнятися собою. Цю стадію можна назвати фазою відпочинку та звільнення від вражень. Психолога (соціального працівника) на час необхідно розслабитися і переключитися на іншу діяльність.

Заключний етап консультування. Він настає після завершення спільної роботи з клієнтом. На цьому етапі консультант (психолог або соціальний працівник) остаточно осмислює отримані результати, оформляє протокол консультування і при необхідності намічає заходи впливу на соціальне оточення в інтересах клієнта. На цьому етапі можливе конкретне взаємодія з офіційними особами та оточенням клієнта з метою оптимізації умов для рішення його особистих проблем.

31. Мова і мовлення. Функції та елементи мови. Види мовлення. Індивідуальні особливості мовлення.

МОВА - суспільне явище, найважливіший засіб організації людських стосунків. За її допомогою люди досягають розуміння, обмінюються думками, здобувають знання, передають їх нащадкам, мають змогу налагодити спільну діяльність у всіх галузях людської діяльності.

МОВА є системою знаків, що мають соціальну природу, яка створилася й закріпилася в процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства.

Слово як одиниця мови має дві сторони - зовнішню звукову (фонетичну) і внутрішню смислову (семантичну). Обидві вони є продуктом тривалого суспільно-історичного розвитку. Їхня єдність (але не тотожність) творить слово. Зовнішня фонетична форма слова - це умовний знак предмета або явища, що не передає бе Мова і мовлення - поняття не тотожні. Мовлення - це процес використання людиною мови для спілкування. Залежно від віку, специфіки діяльності, середовища мовлення людини набуває певних особливостей - попри те, що люди спілкуються однією мовою. Наприклад, мовлення однієї людини образне, яскраве, виразне, переконливе, а іншої - навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. У цьому вже виявляється відмінність у володінні мовою. Кожній людині властиві індивідуальний стиль мовлення, відмінність в артикуляції звуків, інтонуванні, логічній виразності. Кожен говорить по-своєму, хоча й користується спільною для всіх мовою.зпосередньо його властивостей.

Основні елементи мови – її словниковий склад і граматична будова. Словниковий склад – це сукупність слів у кожній окремій мові. Його специфіка характеризує рівень розвитку мови: що багатший і різноманітніший словник, то багатша і різноманітніша мова. У практиці користування мовою розрізняють словники активний, тобто слова, якими людина користується для вираження власних думок при спілкуванні з іншими людьми, і пасивний – слова, які вона розуміє, коли їх чує або читає, але сама вживає не всі з них. Обсяг і характер активного та пасивного словників людини залежать від її освіти, професії, міри володіння мовою, характеру та змісту діяльності. ^ Граматичний склад – визначає правила зміни слів, сполучення їх у речення. Слово як одиниця мови є носієм інформації, яка завжди співвідноситься з означуваними ним певними об'єктами та явищами дійсності. Мова виконує такі функції:

1. сигніфікативна (означальна)

2. вираження змісту предмета інформації – забезпечує можливість формулювання думки і передання змісту повідомлення

Індивідуальні типи спілкування Для характеристики особливостей спілкування в психології використовують також поняття «тип спілкування». ^ Відомими і описаними в науковій літературі є такі типи: менторський тип спілкування який ґрунтується на принципі суворого підкорення одного співрозмовника іншому, зорієнтований на повчання, інструктаж. В наш час оновлення та демократизації суспільного життя, гуманізації стосунків для учасників взаємодії особливо неприйнятним стає такий тип спілкування, адже він пригнічує активність одного із співрозмовників, стає причиною негативного ставлення один до одного, призводить до погіршення морально-психологічного характеру стосунків.

«інформативний» тип спілкування, спрямований на передавання певної інформації. «Інформативне» спілкування в сучасному комунікативному процесі не є достатньо ефективним, адже проста ретрансляція інформації призводить до пасивного її сприйняття, не створює умов для обміну думками, самостійного пошуку шляхів розв'язання проблем на основі наукової методології. «натхненне» спілкування вважається справжнім показником високої культури контактів. Цей тип спілкування, характерний для демократичного стилю взаємодії, вирізняється активною співучастю кожного з учасників комунікативного процесу, вмінням партнерів проявляти вимогливість водночас із справедливістю, вмінням підтримувати розмову, слухати опонента тощо. Саме тому принципами такого типу спілкування є взаємозаміна, взаємодопомога, співробітництво й діалог. «конфронтаційний» тип спілкування,який нині стає дидактично необхідним, адже схиляє до дискусії, діалогу з опонентами. Водночас тільки людина здатна виражати й закріплювати в словах і жестах зміст своїх почуттів і думок, називати ними різноманітні явища та предмети. Завдяки цьому вона створює певний комунікативний простір, в якому об'єднуються, співіснують її внутрішній, духовний світ і світ зовнішній, об'єктивний.

32. Індивідуальна психологія А.Адлера.

Головні поняття індивідуальної теорії А. Адлера.

А.Адлер вважав соціальне почуття природженим, хоча специфічність взаємин людей й визначається характером суспільства, в якому проживає людина. Отже, у цьому аспекті точка зору А. Адлера так само біологічна, як і погляди 3.Фрейда і К.Юнга. В той же час Адлер був єдиним, хто вважав найважливішою тенденцією в розвитку особистості її прагнення зберегти в цілісності свою індивідуальність, усвідомлювати і розвивати її. 3.Фрейд в принципі відкидав ідею про унікальність кожної особистості, досліджуючи те загальне, що властиве сфері несвідомого.

На думку А.Адлера, структура особистості єдина і тому не може бути розчленованою на три інстанції ("Воно", "Я" та "Над-Я"). Детермінантою розвитку особистості є потяг до вищості, прагнення влади, самоствердження. Однак цей потяг не завжди може бути реалізований, наприклад, внаслідок дефектів у розвитку або несприятливих соціальних умов виникає почуття неповноцінності.

Теорія особистості А. Адлера є добре структурованою системою, що базується на декількох базових поняттях: фіктивний фіналізм, прагнення до переваги, почуття неповноцінності і компенсації, суспільний інтерес, стиль життя, креативне "Я".

Фіктивний фіналізм (фіктивні цілі) - суб'єктивні причини психологічних явищ. Психологічні феномени неможливо зрозуміти, не ґрунтуючись на принципі фіналізму, лише фінальні цілі можуть пояснити людську поведінку. Фінальна мета може бути фікцією, тобто недосяжним ідеалом, але є реальною стимул-реакцією і дає остаточне пояснення поведінки.

Прагнення до переваги є поштовхом до вирішення людиною життєвих проблем. Прагнення до переваги є природженим і веде людину до вершин розвитку. Це могутній динамічний принцип.

Почуття неповноцінності включає усі почуття, які виникають у зв'язку з соціальною або психологічною недосконалістю, окрім переживань, пов'язаних з фізичною слабкістю і хворобою. Почуття неповноцінності в нормальних обставинах є великою рушійною силою. Бажання подолати свою неповноцінність дає поштовх до розвитку особистості.

Суспільний інтерес є природженим, тобто люди - соціальні істоти, які прагнуть зробити суспільство досконалим.

Життєвий стиль є системною основою функціонування особистості, тобто це цілісність, якій підпорядковані структурні частини особистості.

Креативне "Я" створює суб'єктивну, динамічну, єдину, таку, що володіє унікальним життєвим стилем особистість, надає сенс життю, творить мету і продумує засоби її досягнення.

А. Адлер надавав великого значення позиції дитини в сім'ї (порядку народження) для розвитку стилю її життя та способу вирішення життєвих проблем. Створені А. Адлером психологічні портрети типової дитини в різних вікових позиціях є суттєвим внеском вченого в сучасну психологію.

33. Спілкування як взаємодія між людьми. Бар’єри спілкування. Міжособистісні конфлікти у спілкуванні, їх причини.

Комунікативними перешкодами може бути механічний обрив інформації і звідси її спотворення; неясність переданої інформації, в силу чого спотворюється викладена і передана думка; ці варіанти можна позначити якінформаційно-дефіцитний бар'єр.  Трапляється, що приймають ясно чують передані слова, але надають їм інше значення (проблема полягає в тому, що передавач може навіть не виявити, що його сигнал викликав невірну реакцію). Тут можна говорити прозамещающе-искажающем бар'єрі. Спотворення інформації, що проходить через одну людину, може бути незначним. Але коли вона проходить через декілька чоловік - ретрансляторів, перекручення може бути суттєвим. Також цей бар'єр називають «бар'єр віддзеркалення».  Значно більша можливість спотворення пов'язана з емоціями - емоційні бар'єри. Це відбувається, коли люди, отримавши будь-яку інформацію, більш зайняті своїми почуттями, припущеннями, ніж реальними фактами. Слова мають сильним емоційним зарядом, причому не стільки самі слова (символи), як асоціації, які вони породжують в людині. Слова мають первинне (буквальне) значення і вторинне (емоційне).  Можна говорити про існування бар'єрів нерозуміння, соціально-культурного відмінності і бар'єрів відносини. Виникнення бар'єру нерозуміння може бути пов'язано з рядом причин як психологічного, так і іншого порядку. Так, він може виникати через похибки в самому каналі передачі інформації; це так зване фонетичне нерозуміння. Перш за все, воно виникає, коли учасники спілкування говорять на різних мовах і діалектах, мають суттєві дефекти мови та дикції, спотворений граматичний лад мови. Бар'єр фонетичного нерозуміння породжує також невиразна швидка мова, мова-скоромовка і мова з великою кількістю звуків-паразитів.  Існує також семантичний бар'єр нерозуміння, пов'язаний, в першу чергу, з відмінностями в системах значень (тезаурусах) учасників спілкування. Це, перш за все, проблема жаргонів і сленг.

Нарешті, можна говорити про існування логічного бар'єра нерозуміння. Він виникає в тих випадках, коли логікаміркування, пропонована комунікатором, або занадто складна для сприйняття реципієнта, або здається йому не вірної, суперечить властивій йому манері докази.

Причини міжособистісних конфліктів

• Різниця в психологічних особливостях людей (темперамент, характер та ін.).

• Погана комунікація, “хибні образи конфліктів” – при яких конфліктна ситуація відсутня, але одна або всі сторони конфліктної ситуації вважають, що їх відношення мають конфліктний характер. Це обумовлено, зокрема, неправильним трактуванням думок, висловлювань, вчинків однієї людини іншою. Це може бути відсутність взаєморозуміння. Одна із причин такого викривленого уявлення – недостатність спілкування, людських контактів, а інша – психологічна замкнутість, неуміння або побоювання виявити до оточуючих свою доброту, увагу, щиросердечність.

• Різниця в поглядах та уявленнях.

• Різниця в цілях та інтересах.

34. Аналітична психологія К.Юнга.

За К.Юнгом особистість розвивається із закладених у різних шарах несвідомого “темних чи навіть зовсім непояснених задатків” і сам процес особистісного розвитку полягає в проекціюванні архетипових змістів у зовнішній світ. У вітчизняній же психології психічний розвиток особистості загалом розглядається у зв'язку з її соціальними відносинами, що виникають у процесі оволодіння провідними видами діяльності.

За К. Юнгом, психіка людини має три рівні: свідомість, особисте несвідоме і колективне несвідоме. Визначальну роль у структурі особистості відіграє колективне несвідоме, яке утворюється із слідів пам'яті, що залишається від усього минулого людства і впливає на особистість людини, визначає її поведінку з моменту народження.

• Колективне несвідоме утворюється з різних рівнів, які визначаються загальнолюдською, національною та расовою спадщиною. Найбільше значення мають сліди минулого" тобто досвід тваринних предків людини. Колективне несвідоме виявляється у вигляді ар-хетипів. К. Юнг називав архетипи первинними образами, оскільки вони пов'язані з міфічними і казковими темами. Він також вважав, що архетипи організовують не лише індивідуальну, але і колективну фантазію (наприклад, лежать в основі міфології народу, його релігії, визначаючи психологію народу, його самосвідомість). Через актуалізацію певних архетипів культура робить вплив і на становлення індивідуальної психіки людини.. К. Юнг зарахував до архетипів основні складові структури особистості, виділяючи такі елементи: Персону, Его, Тінь, Аніму (у чоловіків), Анімус (у жінок) і Самість.

• Персона - це візитна картка "Я", це та частина нашої особи, яку ми показуємо світу, якими ми хочемо бути в очах інших людей. Персона включає і типові для нас ролі, стиль поведінки і одяг, манеру говорити, мислити, одягатися, це характер, соціальна роль, здатність самовиражатися у суспільстві.

• Его - центр свідомості, і тому відіграє основну роль у свідомому житті: створює відчуття усвідомленості і послідовності наших думок та дій, відповідальне за зв'язок свідомого і несвідомого. Его збирає розрізнені дані особистого досвіду в єдине ціле, формуючи з них цілісне і усвідомлене сприйняття власної особи.

• Тінь - центр особистого несвідомого, куди входять бажання, переживання, тенденції, що заперечуються індивідуумом як несумісні з існуючими соціальними стандартами. При цьому, чим більше домінує Персона в структурі особистості, тим більшою є Тінь, оскільки людині необхідно витісняти в несвідоме все більшу кількість нереалізованих бажань. Юнг не вважав за можливе просто позбавитися від Тіні, не визнавати її, оскільки вона - природна частина особистості і людина без Тіні так само неповноцінна, як і без інших частин душі. Найшкідливіше, з його погляду, не помічати, ігнорувати Тінь, тоді як уважне ставлення до Тіні, прагнення до аналізу її змісту допомагають подолати її негативний вплив.

• Аніма (у чоловіка) або Анімус (у жінки) - це ті частини душі, які відображають інтерсексуальні зв'язки, уявлення людини про протилежну стать.

• Самість - архетип цілісності особистості, самість об'єднує свідоме і несвідоме, що взаємно доповнюють одне одного до цілісності. К. Юнг відводив архетипу "самості" центральну роль як потенційному центру особистості, на відміну від "Его", як центру свідомості.

• Особисте несвідоме складається з переживань, що були колись свідомими, але потім стали забутими або витісненими зі свідомого. За певних умов вони стають усвідомленими. Структурні одиниці особистого несвідомого являють собою сукупність почуттів, думок та спогадів.

35. Колектив як вища форма розвитку групи. Ознаки та стадії розвитку колективу. Поняття про лідерство. Стилі лідерства.

За рівнем розвитку виділяють певні види груп, враховуючи при цьому два види параметрів:

1. соціальна цінність цілей даної групи;

2. ступінь опосередкованості міжособистісних стосунків у групі змістом та цінностями спільної діяльності учасників групи.

1. Колектив – це група, яка має максимальну соціальну цінність своїх цілей та максимальну опосередкованість міжособистісних стосунків змістом спільної діяльності.

2. Просоціальна асоціація– це група з максимально соціально цінними цілями, але мінімальним ступенем опосередкування міжособистісних стосунків спільною діяльністю, оскільки така діяльність ще не сформована (дружня компанія).

3. Дифузна група–це група, у якій відсутня спільна діяльність, а тому ні спільних стосунків така група не має (група пасажирів в автобусі).

4. Асоціальна асоціація–це група, цілі якої мають асоціальний характер, тобто суперечать цілям суспільства, а міжособистісні стосунки мінімальною мірою опосередковуються спільною діяльністю (група підлітків-хуліганів).

5. Корпорація –це група з максимально вираженими анти суспільними та реакційними цілями і максимальною опосередкованістю міжособистісних стосунків змістом спільної (мафія).

Отже, колектив – це вища форма розвитку групи, у якій міжособистісні стосунки її учасників визначаються цілями, змістом та цінностями спільної діяльності.

Стадії розвитку колективу

Перша стадія розвитку колективу характеризується тим, що працівники на цьому етапі тільки вивчають один одного, включаючи і керівника, який у свою чергу теж придивляється до підлеглих.

В цей момент працівники прилаштовуються один до одного, до керівника, до методів його роботи, до умов праці. На цій стадії керівник знайомить підлеглих з основними задачами, розподіляє роботу кожному з них (обов’язки) і здійснює контроль за виконанням завдань та покращенням якості роботи.

Іншими словами на першій стадії цілі та задачі виходять від керівника, а всі інші члени колективу більш-менш з бажанням та сумлінно їх виконують.

Друга стадія розвитку колективу характерна появою в малій групі активу, від якого починають виходити цілі, завдання, вимоги. Після закінчення взаємного вивчення відбувається зближення людей з виробничих та невиробничих питань. Окрім активу з’являються також мікро групи, які формуються за характером, за землячеством, за інтересами тощо.

На другій стадії керівник радиться з колективом, вимагає виконання задач не тільки від свого імені, а і від імені активу. І якщо до цього часу авторитет активу достатньо високий, то частину своїх функцій керівник може передавати активу. Так за допомогою активу колектив стає саморегульованою системою, яка пізніше переходить самоуправляєму систему.

В тих випадках, коли актив підтримує керівника та більшість членів колективу також, з’являються передпосилки переходу на більш високий рівень розвитку.

Третя стадія характерна тим, що весь колектив пройнявся єдиними цілями, завданнями і свідомо ставить вимоги до конкретних його членів. У взаємовідносинах між членами колективу панує співробітництво, взаємодопомога, загальні інтереси, тощо.

На третій стадії керівництво групою, з одного боку, полегшується, а з другого боку — ускладнюється. Це пов’язано з тим, що, з одного боку, працівники активно підтримують всі намагання керівника, а з іншого боку, працівники вимагають більш гнучкого керівництва.

На третій стадії складаються умови для проявлення творчої ініціативи та професійної майстерності кожного. Рівень культури в роботі високий, виховний процес зводиться до самовиховання, до намагання максимально підвищувати вимоги до себе.

Керівник дуже тактично спрямовує діяльність само організованої системи.

Такий колектив вважається сформованим.

36. Психологічне консультування в сфері освіти.

(коротко)

Консультування батьків та педагогів щодо взаємодії з дітьми різного віку

• Консультування з розвитку здібностей школярів

• Консультування з проблем шкільної адаптації та успішності

• Консультування з проблем профілактики дитячої злочинності, наркоманії та алкоголізму

Основне завдання консультування з цього напряму — оптимізація міжособистісної взаємодії в системі "педагог — дитина", "батьки — дитина", "педагог — батьки".

37. Поняття про відчуття. Фізіологічні основи відчуттів. Класифікація та види відчуттів. Основні властивості та закономірності відчуттів.

За допомогою органів чуття людський організм отримує у вигляді відчуттів різноманітну інформацію про стан зовнішнього і внутрішнього середовища. У відчуттях інтегруються пізнавальні, емоційні та регулятивні аспекти психічного. Вони є первинною формою відображення об'єктивної дійсності в мозку людини.

Відчуття є відображенням у мозку людини окремих властивостей, якостей предметів та явищ об'єктивної дійсності внаслідок їхнього безпосереднього впливу на органи чуття.

Вивчення розвитку пізнавальної діяльності в еволюції тваринного світу (у філогенезі) і у дитини (в онтогенезі) показує, що відчуття є первинною формою орієнтування організму в навколишньому середовищі. Низькоорганізовані тварини відображають окремі якості предметів і явищ довкілля, які мають безпосереднє значення для їхньої життєдіяльності.

ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ. Відчуття можуть виникнути лише при безпосередній дії подразника на органи чуття. За своїм походженням вони, як і кожне психічне явище, мають рефлекторний характер. Фізіологічною основою відчуттів є нервовий процес, який виникає при дії подразника на адекватний йому аналізатор. За І.П. Павловим, аналізатор складається з трьох частин: І) периферичної (рецептора), який є спеціальним трансформатором зовнішньої енергії в нервовий процес; 2) провідникової; 3) центральної, або мозкової.

Орган чуття - це анатомо-фізіологічний апарат, розташований на периферії тіла або на внутрішніх органах, який приймає дію певних подразників із зовнішнього і внутрішнього середовища. Головною частиною кожного органу чуття є закінчення чутливого нерву, які називаються рецепторами. Такі органи чуття, як око, вухо, об'єднують десятки рецепторних закінчень. Периферичний відділ аналізатора реагує на певний вид фізичної енергії і переробляє її в нервове збудження. Око реагує на коливання електромагнітних хвиль, вухо - на коливання повітряних хвиль тощо.

За розташуванням рецепторів прийнято ділити відчуття на три групи:

а) екстероцептивні (від лат. - зовнішній) - відображають якості предметів і явищ навколишнього світу, рецептори знаходяться зовні тіла, до них належать: зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні та інші відчуття;

б) інтероцептивні (від лат. - всередині) - рецептори розташовані на внутрішніх органах і відображають їхній стан, до них належать органічні відчуття;

в) пропріоцептивні (від лат. - власний) - рецептори розташовані в рухових апаратах нашого організму, вони дають нам інформацію про рух і положення тіла в просторі. Це кінестезичні та статичні відчуття.

 Види відчуттів: Зорові відчуття, Слухові відчуття, Вібраційне відчуття, Нюхові відчуття, Смакові відчуття, Дотикові відчуття, Органічні відчуття (велика кількість рецепторних закінчень цих відчуттів розташована на внутрішніх органах. Відчуття, що виникають від них, утворюють органічне почуття (самопочуття, як ми його називаємо) людини. До них належать відчуття голоду, спраги, ситості, нудоти, змін у діяльності серця, легень тощо), Статичні відчуття (Статичні, або гравітаційні, відчуття відображають статику тіла, його рівновагу, положення тіла в просторі. їхні рецептори розташовані у вестибулярному апараті внутрішнього вуха. Різкі і швидкі зміни положення тіла відносно землі (гойдання на гойдалках, морська качка) призводять до запаморочення, "морської хвороби".) Кінестетичні відчуття (Кінестезичними відчуттями називають відчуття рухів і положення окремих частин власного тіла.Кінестезичні відчуття виникають через скорочення і розслаблення м'язів, розтягування зв'язок, тертя суглобів. Периферична частина є низкою вільних нервових закінчень, кінцевих утворень, розміщених в суглобово-м'язовому апараті. В результаті цих відчуттів складається знання про силу, швидкість, траєкторію рухів частин тіла.).

Основні властивості та закономірності відчуттів Властивості: Якість - це та властивість відчуття, яка відрізняє його від інших. Якісно відрізняються відчуття одного виду від іншого, а також різні відчуття в межах одного і того ж виду.Інтенсивність відчуттів - це їхня кількісна характеристика. Відчуття однієї й тієї ж якості завжди бувають сильнішими чи слабшими. Локалізованість -Це означає, що будь-який образ відчуття має елементи просторового розташування подразника. Колір, світло, звук співвідносяться з джерелом. Тактильні, больові, температурні відчуття - з тією частиною тіла, яка викликає це відчуття.

Закономірності:

Пороги чутливості Не всяка сила подразника, діючи на аналізатор, може викликати відчуття. Доторкання пушинки до тіла можна не відчути. При дії дуже сильного подразника може наступити момент, коли перестають виникати відчуття. Звуки з частотою 20 тисяч герц ми не чуємо. Надто сильний подразник може викликати біль. Отже, відчуття виникають при дії подразника певної інтенсивності.

Психологічну характеристику залежності між інтенсивністю відчуттів і силою подразника виражає поняття порога чутливості.

Є такі пороги чутливості: нижній абсолютний поріг чутливості, верхній абсолютний поріг чутливості та поріг чутливості до розрізнення. Адаптація Сенсибілізація - Підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів, а також систематичних вправ називається сенсибілізацією. Контраст відчуттів - це зміна інтенсивності і якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника. Синестезія - це виникнення під впливом подразника одного аналізатора відчуттів, характерних для іншого аналізатора. Синестезія простежується в найрізноманітніших видах відчуттів. Найчастіше трапляється зорово-слухова синестезія, коли при дії звукових подразників у людини виникають зорові образи. 

38. Особливості консультування сім’ї.

Фахівець у галузі сімейного консультування Альошина Ю.Е. виділила такі групи приводів звертання в психологічну консультацію, які пов’язані з взаєминами між партнерами у молодій сім’ї:

1. Різного роду конфлікти, взаємне незадоволення, яке пов’язане з розподілом подружніх ролей і обов’язків.

2. Конфлікти, проблеми, зумовлені відмінностями у поглядах на сімейне життя і міжособистісні взаємини.

3. Сексуальні проблеми, взаємне невміння партнерів налагодити нормальні сексуальні стосунки.

4. Хвороба одного з партнерів, проблеми і труднощі, детерміновані необхідністю адаптації сім’ї до хвороби.

5. Проблеми влади і впливу в подружніх взаєминах.

6. Відсутність тепла у взаємостосунках партнерів, дефіцит близькості і довіри, проблеми спілкування [1, c. 96].

Загалом, аналіз зарубіжних і вітчизняних теоретичних і конкретно-експериментальних робіт показує, що в основі психотерапевтичної моделі консультативної психологічної допомоги сім’ї лежать декілька передумов науково-методичного і соціально-практичного характеру.

1. Індивідуальний підхід. Об’єктом аналізу і впливу у межах консультативної психологічної допомоги завжди виступає конкретна сім’я з властивими лише їй особливостями розвитку, реагуванням на життєві ситуації, способами вирішення конфліктів тощо.

2. Використання методів психологічного впливу. Психолог-консультант апелює до розуму, емоцій, потреб, мотивів клієнта, при цьому використовуючи різні техніки, які активізують ресурси останнього.

3. Використання потреби у допомозі. Психотерапевтична модель допомоги передбачає роботу з сім’ями і членами сімей, які відчувають труднощі у сімейному спілкуванні, тобто мотивовані на отримання психологічної допомоги і добровільно звертаються у консультацію.

4. Професійний характер допомоги. Психологічна допомога будується на основі професійної підготовки у галузі індивідуального і сімейного консультування, індивідуальної чи групової психотерапії, а також інших галузей психології [38, c. 15].

У межах сімейної психотерапії існують різні підходи до надання психологічної допомоги сім’ї. Зупинимось на аналізі найбільш поширених напрямків консультативної психологічної допомоги сім’ї.

39. Спрямованість особистості як компонент структури особистості. Структура спрямованості особистості.

Спрямованість особистості - це сукупність стійких мотивів, поглядів, переконань, потреб та устремлінь, орієнтувальних людину на певні поведінку і діяльність, досягнення щодо складних життєвих цілей. Спрямованість завжди соціально обумовлена і формується в онтогенезі в процесі навчання і виховання, виступає як властивість особистості, що виявляється у світоглядній, професійної спрямованості, у діяльності, пов'язаної з власним захопленням, заняттям чим-небудь у вільний від основної діяльності час. У всіх цих видах людської активності спрямованість проявляється в особливостях інтересів особистості: цілях, які ставить перед собою людина, потребах, пристрастях і установках, які реалізуються на потягах, бажаннях, схильностях, ідеалах та ін: - Потяг - недостатньо повне усвідомлене прагнення до досягнення чого-небудь. - Схильність - прояв потребностно-мотиваційної сфери особистості, що виражається в емоційному перевазі того чи іншого виду діяльності або цінності; - Ідеал - образ, який є втіленням досконалості і зразком вищої мети в прагненнях індивіда. - Світогляд - система поглядів і уявлень про світ, на ставлення людини до суспільства, природи, самого себе. - Переконання - вища форма спрямованості особистості, що виявляється в усвідомленої потреби діяти у відповідності зі своїми ціннісними орієнтаціями на тлі емоційних переживань і вольових устремлінь; - Установка - готовність індивіда до певної діяльності, актуалізується за нинішньої ситуації. 

У структуру спрямованості входять, передусім, усвідомлені мотиви поведінки: цілі, інтереси, ідеали, переконання особистості.

40. Гештальт-терапія та консультування.

Гештальт-психологічний напрямок виникло на початку 20-х років минулого століття в Німеччині. Її створення пов'язане з іменами М. Вертгеймера, В. Келера, К. Коффки і К. Левіна, що заклали методологію цієї школи. Головна ідея цієї школи полягала в тому, що в основі психіки лежать не окремі елементи свідомості, але цілісні фігури - гештальти, властивості яких не є сумою властивостей їх частин. 

Гештальт-консультування базується на аналізі цілісних структур - гештальтів, первинних по відношенню до своїх компонентів. Гештальт-орієнтоване консультування виступає проти висунутого психологією структурної принципу розчленовування свідомості на елементи і побудови з них - за законами асоціації або творчого синтезу - складних психічних феноменів.  На думку Ф. Перлза, проблеми у людини наступають найчастіше тоді, «коли людина не може відокремити себе від вимог свого оточення. Він або дозволяє оточуючим втручатися в своє існування, змінювати себе, нав'язувати свої норми і правила, тобто, вторгатися в свої границі, і сам страждає, або людина сама ігнорує інтереси інших, вторгається на чужу територію і заподіює страждання »[3, с. 225]. У будь-якому випадку мета гештальт-консультування - допомогти знайти людині нове, яке задовольняє його рівновагу з навколишнім середовищем.  Клієнти звертаються до гештальт-консультантам тоді, коли вони опиняються в стані екзистенціальної кризи. Головна мета гештальт-консультанта - допомогти клієнту перестати постійно потребувати підтримки з боку навколишнього середовища і перейти до незалежності. Клієнти, звернулися до гештальт-консультанту вперше, зацікавлені, головним чином, у вирішенні своїх проблем.

Метою гештальт-консультування не є надання допомоги клієнтові у вирішенні певної проблеми, з якою він приходить до терапевта. Наявна скарга є просто симптомом того стилю життя, який і являє собою справжню проблему. Гештальт-терапія сконцентрована на тому, щоб підвищити здатність людини підтримувати повний контакт і усвідомлення того, що відбувається і таким чином допомогти йому знайти здатність зробити ефективний вибір. В результаті гештальт-консультування клієнт набуває здатність свідомо вибирати свою поведінку, використовуючи різні аспекти своєї особистості, зробити своє життя більш наповненим, позбутися від невротичних та інших хворобливих симптомів. Він стає стійким до маніпуляцій інших людей і сам здатний обходитися без маніпуляцій.

41. Мислення як вищий психічний пізнавальний процес. Класифікація та види мислення. Основні форми мислення: поняття, судження, умовиводи.

Мислення– це опосередковане та узагальнене психічне відображення предметів і явищ об’єктивної реальності в їх істотних властивостях, зв’язках, відносинах. Опосередковане –> завдяки мисленню людина пізнає те, що недоступне безпосередньо її органам чуття ( рух думки від наочних властивостей речей, від вже відомого до ще невідомого, непізнаного ). Приклад: люди висловили припущення про сферичну форму Землі ще задовго до польотів у Космос. Узагальнене –> завдяки мисленню людина пізнає найбільш суттєві, змістовні властивості, ознаки, взаємозв’язки предметів і явищ ( рух думки від конкретних речей, явищ, фактів до загальних понять, законів, закономірностей і т.д. ). Приклад: досліджуючи поведінку окремих людей, психологи поступово роблять висновки про найбільш типове у вчинках особистостей різного віку, соціального статусу, професії і т.д. У філогенезі та онтогенезі здатність мислення з’являється, порівняно з відчуванням і сприйманням, пізніше: у філогенезі – на стадії інтелектуальної поведінки ( тому воно притаманне лише відносно невеликій кількості видів тварин); в онтогенезі – починає проявлятися приблизно у віці 9-10 місяців. Таким чином, мислення називають вищим пізнавальним психічним процесом.

 Форми мислення:

1). Поняття – це мислиннєве відображення загальних, суттєвих, істотних у певному аспекті властивостей предметів або явищ реальності. Примітка: переважна частина слів будь-якої мови позначають собою різні сформовані в історії суспільства поняття.

Приклад: „студент”, „весна”, „школа”, „рай”, „патріотизм”, „добро” і „зло”, „зелений”, „плавати” і т.д. Поняття бувають: - видові та родові ( „стіл” та „меблі”, „тарілка” та „посуд” та ін. ); - одиничні та загальні ( „дерево” та „ліс”, „людина” та „суспільство” та ін. ); - конкретні та абстрактні ( „книга” та „мудрість”, „солдат” та „мужність” та ін. ).

2). Судження – ствердження або заперечення наявності певних ознак, рис, властивостей, взаємозв’язків у предметах та явищах реальності. Примітка: вагома частина речень у мовленні виражають собою певні судження. Приклад: „Ця дівчина, мабуть, студентка” або „Цей товар не має належної якості”.

3). Розумовисновок ( умовивід ) – виведення нового судження на основі поєднання через різні мислиннєві операції двох або більше вихідних суджень. Приклад: судження №1 „всі метали проводять електричний струм”, судження № 2 „ золото – це метал” , нове судження „отже, золото також проводить електричний струм”. Різновиди умовиводів: -індуктивні ( рух думки від одиничного до загального ), - дедуктивні ( рух думки від загального до одиничного ), - за аналогією ( на основі схожості предметів або явищ за одними їх властивостями робиться висновок про ймовірну їх схожість за іншими властивостями ).

Класифікації мислення:

І. За формою, через яку здійснюються мислиннєві операції: наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне мислення; ІІ. За характером мислиннєвих задач, які розв’язуються людиною: теоретичне та практичне мислення; ІІІ. За мірою об’єктивної новизни продуктів мислиннєвої активності: репродуктивне та продуктивне ( творче ) мислення; ІV. За мірою розгорненості та усвідомлення мислиннєвих операцій: дискурсивне та інтуїтивне мислення.

42. Основні техніки у психоаналітичному консультуванні.

Психоаналітик сприяє процесу перевиховання Ego, досягненню інсайту (розуміння) через розкриття несвідомого матеріалу. При цьому він займає нейтральну позицію (з метою формування так званого відношення переносу, за яким на аналітика проектуються реальні почуття, що переживаються щодо інших людей). Під час сеансу клієнт глибоко занурюється у переживання минулого. Цілі процесу перевиховання Ego: а) звільнення імпульсу; б) посилення заснованого на реальності функціонування Ego та присвоєння ним більшої частини Id; в) зміна змісту Супер-Ego таким чином, щоб воно представляло людські, а не жорстокі моральні стандарти. Зокрема, при з'ясуванні причин тривоги клієнта важливо визначити її тип (реальна, невротична чи моральна). Так, невротична тривога може стати результатом страху втратити контроль над інстинктами, а моральна — страху порушити моральні норми (закладеними в Супер-Ego).

Вільні асоціації (допомагають перетворити підсвідоме на свідоме). Лежачи на кушетці, клієнт проговорює вголос усе, що спадає на думку. Думки не підлягають цензурі. Проте аналітик відзначає їх послідовність, повторюваність, моменти затримки та переривання.

Сновидіння відкривають доступ до безсвідомого. Пацієнт розповідає свої сни, які інтерпретуються через присутні в них символи. Інтерпретація снів — це, за Фрейдом, "королівська дорога до пізнання несвідомої активності мозку".

Інтерпретація (пояснення або конструкція) використовується для прояснення змісту несвідомого. Особливо важлива в процесі досягнення інсайту. Матеріали для інтерпретації: вільні асоціації клієнтів, обмовки, сновидіння, перенос на аналітиків.

Відношення переносу дозволяє відпрацювати ті конфлікти, які гальмують індивідуальний психологічний розвиток. Перенос — це трансформація початкового неврозу у невроз щодо аналітика).

Поряд з використанням захисних механізмів, клієнт використовує енергію психологічного опору (упереджене невиконання фундаментальних правил). Подолання опору — головна робота психоаналі-тиків.

43. Поняття про темперамент. Темперамент в структурі особистості. Характеристика основних типів темпераменту.

Серед рис, які визначають нашу індивідуальність, варто зупинитися на вроджених і тих, які проявляються в так званих властивостях темпераменту.

Якщо спостерігати за людьми, то можна побачити, що вони відрізняються один від одного своєю поведінкою: по-різному проявляють свої почуття, неоднаково реагують на подразники зовнішнього середовища. Так, одні вирізняються врівноваженістю поведінки, діють обмірковано, не показують зовні своїх почуттів, інші за тих самих обставин нервуються, емоційно збуджуються та вибухають вулканом почуттів з приводу незначних подій. Одні комунікабельні, легко вступають у контакти з людьми, життєрадісні, а інші, навпаки, замкнуті та стримані. І це стосується суто зовнішніх проявів, незалежно від того, наскільки ця людина розумна, працелюбна, смілива, які її прагнення та інтереси.

Є люди, які легко пристосовуються до змінених умов життя, інші ж таку зміну переживають дуже гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових умов. Різним буває також індивідуальний темп перебігу психічної діяльності: швидкий, повільний, млявий. Ці особливості людей проявляються в їхній розумовій та практичній діяльності. Наприклад, двоє виконують одну й ту саму справу і виконують її однаково добре, але перший працює з ініціативою, з пристрастю, а другий - не поспішаючи, методично і діловито.

Такі індивідуальні особливості мають назву "темперамент" (від лат. temperamentum - належне співвідношення частин). Темперамент - це вроджені форми поведінки, які проявляються в динаміці, тонусі та врівноваженості наших реакцій на життєві впливи. Темперамент є динамічною характеристикою поведінки людини.

44. Психологічна діагностика професійної діяльності та профорієнтації.

Психологічна діагностика у професійній діяльності »це визначення придатності людини, до діяльності за індивідуальними психологічними показниками. Вона відповідає на питання: - чи варто даної людини навчати професії (спеціальності, посади); - на якій роботі його краще використовувати; - чи може він продовжувати працювати; - якщо стався нещасний випадок, то в якій мірі він залежав від особливостей даної людини. Успіх роботи по психологічній діагностиці залежать від того володіємо ми: - точними даними про вимоги, які пред'являє дана спеціальність, посаду, завдання, умови до психологічних характеристик моряка; - методами і засобами, що дозволяють визначити психологічні особливості даної людини; - методиками дозволяють оцінювати відповідність (в даний момент або в перспективі розвитку) психологічних особливостей людини до вимог професії, завдання.

Психология профессиональной деятельности – это наука, изучающая трудовые и профессиональные особенности взаимоотношения людей. Эта наука была создана для изучения условий труда и создания способов решения задач, связанных с трудовой деятельностью и анализом этой деятельности.  Каждый человек сталкивается с вопросами профессионального развития. Психология профессиональной деятельности отвечает на такие вопросы: что делать со стрессами, возникающими на работе или из-за трудовой деятельности; как избежать манипуляций, возможных со стороны вышепоставленных сотрудников; как правильно вести себя при общении с конфликтным сотрудником и другие. Стоит отметить, что при поиске или смене трудовой деятельности появляется ряд новых проблем, связанных со знакомством нового коллектива или прохождением собеседования.