Питання до фахового випробування з основ теоретичної та практичної психології

1. Поняття про особистість у психології. Особистість як суб’єкт діяльності.

Особистість - це індивід із соціально зумовленою систе­мою вищих психічних якостей, що визначаються залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відно­син. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв'язків індивіда з суспільним та природним середовищем"[36, с. 101]. У цьому понятті мова йде про певну людську, здебільшого не тілес­ну, а ідеальну, психологічну якість, властивість особи, навіть систему психологічних якостей, які є відбитком в людині соці­ально та індивідуально визначених психологічних якостей.

Особистість - це людина, яка розглядається лише як сусп­ільна, соціальна істота. У цьому випадку дослідники відволіка­ються від біологічної, природної її сторони і розглядають люди­ну як продукт суспільних відносин, як активного діяча суспіль­ного розвитку. .

Слід адекватно співвідносити поняття людини й особис­тості. Людина як соціальна та біологічна істота є носієм особис­тості. Поняття людини значно ширше ніж поняття особистості. Особистість характеризується якісними та кількісними проявами психічних особливостей, які утворюють її індивідуальність.

У ході свого становлення як особистості індивід поступо­во стає суб'єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення об'єктивної дійсності й самого себе.

Суб'єкт - носій предметно-практичної діяльності і пізнан­ня, джерело активності, спрямованої на об'єкт.

У процесі розвитку особистості людина оволодіває засо­бами людської діяльності та спілкування, мовою, у неї форму­ються вищі психічні функції,, свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб'єктом активного цілеспрямованого пізнання й пе­ретворення навколишнього соціального та природного середо­вища. У неї з'являється здатність до самовдосконалення, самостворения власної особистості в процесі самопізнання, самови­ховання та самонавчання. Вона вступає у "суб'єкт - суб'єктні" стосунки з іншими людьми.

Категорія суб'єкта є фундаментальною категорією філо­софії і психології, в якій людина виступає як така, що цілеспря­мовано, свідомо і несвідомо, довільно пізнає і перетворює об'єк­тивну діяльність. Суб'єкт - це носій, ініціатор, генератор актив­ності [42, с. 57-58].

Проблема особистості є однією з дискусійних у пси­хології.

Епоху активного наукового вивчення проблем особистості можна умовно розділити на два етапи. Перший охоплює період з кінця XIX до середини XX ст. і приблизно збігається з періодом становлення класичної психології. У цей час були сформовані фундаментальні положення про особистість, закладені головні на­прями психологічних досліджень особистості. Другий етап дослід­жень проблем особистості розпочався у другій половині XX ст. До цього часу утворилось багато підходів і теорій особистості.

2. Особливості діагностики девіантної поведінки. Візуальні ознаки алкоголізації та наркотизації людини.

В диагностической работе с подростками и старшеклассниками психологическая информация о видах девиантного поведения может быть получена при использовании опросника Р. Кеттела, патохарактерологического опросника А.Е. Личко и проективного теста М. Люшера.

Универсальной методикой выявления предрасположенности к тем или иным девиациям в поведении подростков представляется «Методика диагностики склонности к отклоняющемуся поведению» (разработана Вологодским центром гуманитарных исследований и консультирования «Развитие» в 1992 г.). Она содержит семь шкал:

1. Шкала установки на социальную желательность

2. Шкала склонности на социальную желательность

3. Шкала склонности к аддиктивному поведению

4. Шкала склонности к самоповреждающему и саморазрушающему поведению — 21 пункт.

5. Шкала склонности к агрессии и насилию

6. Шкала волевого контроля эмоциональных реакций

7. Шкала склонности к делинквитному поведению

В системе охранно-защитных превентивных мер особо важное место занимают психолого-педагогические диагностико-коррекционные программы, направленные на выявление отклонений в психосоциальном развитии и их коррекцию. Следует помнить, что в превентивной практике психолог работает в тесной связи с воспитателем, педагогом, социальным работником, то есть своим смежником, который также в пределах своей компетенции должен быть вооружен необходимым психологическим знанием и инструментарием. Отсюда важной задачей превентивной психологии является вооружение практики социальной воспитательно-профилактической работы диагностико-коррекционными методами и программами, которыми по принципу взаимодополнения могли бы пользоваться превентивные психологические и социально-педагогические службы.