18.Лексикологія як наука. Загальна характеристика лексики сучасної української мови.

Лексикологія – розділ мовознавства, що вивчає лексику (словниковий склад мови).

Розрізняють лексикологію:

1. історичну,

2. сучасної мови, або описову.

Розділи лексикології:

• власне лексикологія — наука про словниковий склад мови.

• семасіологія — наука про значення слів.

• ономасіологія — наука, яка вивчає процеси найменування.

• етимологія — наука, яка досліджує походження слів.

• фразеологія — наука про стійкі словосполучення.

• ономастика — наука про власні назви.

• лексикографія — наука про укладання словників.

Загальна характеристика лексики сучасної української літературної мови.

Лексика – це сукупність слів будь-якої мови, а також сукупність слів певної сфери вживання (професійної, офіційно-ділової, наукової, виробничо-технічної тощо).

Лексика сучасної української літературної мови не однорідна за походженням.

Виділяють:

1. корінну

2. запозичену.

Корінна лексика – це слова, які успадкувала українська мова з індоєвропейської мовної єдності, праслов’янської мови, а також створена на власному мовному ґрунті. Вона складає приблизно 90% від загальної кількості слів.

Запозичена лексика - з інших мов (близько 10% усього її словникового складу).

Використання сучасної української літературної мови в різноманітних сферах суспільного життя зумовлює функціонально-стильове розрізнення її лексичного складу і виділення двох груп лексики – загальновживаної та лексики обмеженого вживання.

Загальновживана лексика – це слова, які використовують усі носії мови незалежно від рівня освіти, фаху, місця проживання тощо. Насамперед це назви життєво необхідних для кожної людини понять, які зв’язані з побутом, суспільним життям, виробничою діяльністю тощо. Загальновживана лексика стилістично нейтральна, тому вільно, без будь-яких обмежень уживається в усіх функціональних стилях мови

19. Стилістичне використання фразеологізмів

Одним із стилістичних засобів мови й мовлення, по-особливому виразних, оригінальних і емоційних є фразеологізми.

Фразеологізми – семантично й граматично пов'язані сполучення слів, а також речення, які використовуються в мові як її усталені і здебільшого легко й образно сприймовані одиниці.

Фразеологізми, на відміну від формально подібних до них «звичайних» словосполучень або речень, не створюються у процесі мовлення за усталеною в мові семантичною і синтаксичною нормою, а тільки, як і слово, відтворюються. Фразеологічні сполучення слів, які не бувають словосполученнями як особливими синтаксичними одиницями щонайменше з двох членів речення, завжди становлять тільки один член речення (ідіоми) або окреме просте чи складне речення, в якому лише з певною умовністю можна визначати члени речення: Чесне діло роби сміло. Чуття єдиної родини. Фразеологізм може також виконувати функцію одного члена речення: Він сказав що-небудь? — Ні, набрав у рот повітря, будучи ідіомою.

У фразеологічній системі мови досить широко побутують проміжні між ідіомами і фразеологічними одиницями явища — фразеологізовані одиниці.

Серед них умовно виокремлюють:

— сполучення слів типу шкода й гадки, невелике цабе, куди твоє діло, ні се ні те, нехай Бог боронить, чого доброго, чорт візьми, цур тобі пек, ось тобі на і под.;

— такі сполучення слів, як брати участь, брати до уваги, розв'язати справу, вирішити питання, домогтися зрушення і под.