9.Традиційний український одяг та його основні функції.

В основі найбільш загальної класифікації одягу лежить його розподіл залежно від статі людини на чоловічий та жіночий. Кожна з цих груп у свою чергу поділяється залежно від віку людини. Наприклад, жіночий одяг розподіляється на дівочий, вбрання для молодиць та літніх жінок (чоловічий — аналогічно).

 Різновиди традиційного українського одягу:

а) натільний одяг;

б) нагрудний одяг;

в) стегновий (поясний) одяг;

г) верхній одяг.

.Одяг – це сукупність предметів, які захищають людину від впливу зовнішнього середовища, а також мають безпосередній зв’язок з широким колом духовних понять. Український національний одяг класифікують за регіональними відмінностями, відповідно до статі, віку, сімейного становища. З розвитком продуктивних сил і виробничих відносин відбувалася поступова диференціація одягу на святковий, обрядовий, щоденний, спеціального призначення.

За способом виготовлення традиційний одяг українців розподіляється на нешитий та шитий. Нешитий одяг більш давній, виготовлявся з одного чи кількох шматків матеріалу. Ним огортали стан, драпірували в різноманітні способи. Такий одяг утримувався на тілі за допомогою зав’язок, булавок, поясів. Деталі шитого одягу скріплювали швами. Він міг бути глухим чи розпашним, різним за кроєм. За розташуванням на стані людини одяг розподіляють на натільний, нагрудний та стегновий (поясний). Одяг також подяляють на нижній та верхній.

Народний одяг виконував різноманітні функції: захисну, практичну,оберегову, обрядову, соціальну, естетичну, національну.

2. Різновидами традиційного українського одягу є:

А) натільний, а саме сорочка. Чоловічі та жіночі сорочки в Україні залежно від їх призначення, а також від достатку родини шили з полотна різної якості. Однією з визначальних ознак одягу є крій. Виходячи з локальних варіантів крою, можна виділити основні типи сорочок: тунікоподібна, із плечовими вставками, з суцільнокроєним рукавом, на кокетці. Крім крою, локальної своєрідності сорочкам надавала їхня орнаментація.

Б) Нагрудний одяг. Цей різновид одягу українці одягали безпосередньо на сорочку. Він прикривав верхню частину фігури й виразно впливав на загальний силует. Нагрудний одяг шили переважно без рукавів. До нагрудного одягу відносять керсетки, юпки, куртки, дерги, лейбики, кептарі, вбрання піджачного типу та різноманіт­них кофт із фабричних тканин.

В) Стегновий (поясний) одяг. Поясне вбрання прикривало нижню частину фігури. Його одягали безпосе­редньо на сорочку. Чоловічий стегновий (поясний) одяг – це штани різноманітної форми та крою. За способом поєднання холошів можна виділити: штани з ромбоподібним дном, з прямо­кутним дном, з неглибоким трикутним дном, з не­глибоким безклинним дном. Народам, що заселяли степову час­тину Східної Європи, здавна відомі й широкі штани – шаровари.

Жіночий стегновий одяг був таких типів: незшитий, що складається з одного чи двох полотнищ, частково зшитий розпашний та зшитий глухий. Основними видами жіночого стегнового одягу є запаска, дерга, плахта, спідниця (андарак, спідниця-літник, шорц, спідниця до нагрудника).

Г) Верхній одяг.В Україні існувала велика різноманітність верхнього одягу за матеріалом, кроєм, призначенням та колоритом. Основними видами верхнього одягу були: плащовий одяг, сердак, свита, капта, сукман, жупан, кунтуш, довгополий кожух, кожушок. Суто жіночими різновидами жіночого верхнього одягу є капота, ферезія, делія, кирея, мантія, сукня однорядка, доломан, бурка.

Народний одяг становить одну з найважливіших галузей традиційної культури етносу. В ньому відображені природно-географічні умови, в яких проживає етнічна спільнота, специфіка господарської діяльності етносу чи його окремого підрозділу, етнічні традиції та контакти з іншими народами, світоглядні уявлення, вірування, естетичні смаки і вподобання, соціальна та статево-вікова структура народу на певному історичному етапі його буття. Відповідно традиційний одяг виконує низку функцій: захисну, апотропеїчну (оберегову), естетичну, етнодиференціюючу, соціальну, статево-вікову.

Захисна функція належить, безсумнівно, до найдавніших. Адже одяг насамперед захищав тіло людини від несприятливих природно-кліматичних умов — холоду, спеки, дощу, снігу, морозу, вітру, укусів комах тощо. Різні кліматичні умови, в яких проживали і проживають народи світу, зумовили появу значної кількості видів і форм одягу та їх захисну специфіку. Це простежується не лише на прикладі етносів, які живуть у різко відмінних природно-географічних умовах, а й у межах розселення однієї етнічної спільноти, зокрема українців. Наприклад, у Карпатах поширеним безрукавним нагрудним одягом найчастіше слугувала коротка хутряна безрукавка (кептар), на Підгір'ї — сукняна (бруслик, лейбик), на Середньому Подніпров'ї — легша і довша керсетка. Бойки, гуцули і лемки носили шкіряне взуття (постоли, ходаки, керпці), а поліщуки — плетене з лика (личаки), які найбільше відповідали місцевим природно-кліматичним особливостям.

Не менш давньою слід вважати апотропеїчну (оберегову) функцію одягу. Вона тісно пов'язана зі світоглядними уявленнями українців, демонологією, вірою в силу магічних дійств. Адже, згідно з первісними уявленнями, навколишній світ населений різними могутніми духами, ходячими мерцями, які не завжди добре налаштовані до людини, тривалий час побутувала (а подекуди й досі збереглася) віра у небезпеку зловорожої магії, в лихе око тощо. Тому одяг, який облягав тіло, повинен був захистити людину від можливих негативних впливів. Низка елементів одягу чи окремих його компонентів виконувала саме апотропеїчну функцію. Це стосується, наприклад, вишивки, яку наносили на сорочку чи інші компоненти одягу: місць її розміщення, колористики, орнаменту. Роль оберегів виконували прикраси, які доповнювали стрій (дівочий вінок, виготовлений із певних рослин, стрічка тощо).

З плином часу оберегова роль багатьох елементів і компонентів одягу була забута, вони почали виконувати здебільшого естетичну функцію. В прикрасах, вишивці, тканих орнаментах, колористиці виявлялися художньо-естетичні смаки народу з численними регіональними особливостями. На сучасному етапі найкращі з них використовуються для виготовлення святкового національного вбрання, сценічних костюмів.

З обереговою функцією тісно пов'язана обрядова. В минулому обрядовий одяг українців містив низку атрибутів, характерних, наприклад, для весільного, родильного чи поховального обрядів. Вони відображають світоглядні уявлення етносу, його духовні традиції, норми обрядової поведінки. У весільній обрядовості такими атрибутами можна вважати рушники, гуцульську гуглю, чільце, калачі на поясі в молодих, дружб і дружок (Покуття); в родильному обряді — крижмо; у поховальному — біла або чорна хустка, весільний характер поховального одягу неодруженої молоді тощо. В окремих календарних та оказіональних звичаях і обрядах одяг носили навиворіт, одягали стрій протилежної статі, носили влітку кожух або виконували те чи інше ритуальне дійство частково або повністю оголеними.

Істотне місце в обрядовому одязі мала колористика і наявність чи відсутність прикрас. Зокрема, у весільному вбранні домінував червоний колір; в поховальному — білий, який на зламі ХІХ—ХХ ст. витіснив чорний колір під впливом європейської міської моди.