47.Роль музеїв у збереженні культурних надбань і пробудженні національної самосвідомості.

Пам’ятки історії та культури – важлива складова духовних надбань людства, матеріалізована історія, яка несе в собі багату й різнобічну інформацію про розвиток суспільства. Вони поєднують наукові й виховні функції. Різні люди, залежно від освіти, загальної культури, фахової підготовки, напряму мислення, в одній і тій самій пам’ятці вбачають різні грані. В цілому нерухомі пам’ятки історії та культури є важливою частиною наступності і спадковості розвитку культури, сприяють формуванню особистості, значною мірою визначають духовний потенціал нації. За кількістю пам’яток, наявністю шедеврів Україну можна без перебільшення віднести до країн з багатою історико-культурною спадщиною. Чимало пам’яток мають загальнодержавне значення, а такі, як Києво-Печерська лавра, Софія Київська, історичний центр Львова за рішенням ЮНЕСКО включені до міжнародного Списку всесвітньої спадщини, хоча, безумовно, в Україні є ще пам’ятки, варті того, щоб їх занесли до цієї почесної категорії. В умовах розбудови незалежної Української держави і пов’язаних з нею процесів пробудження національної самосвідомості та духовного відродження українського народу ставлення до історико-культурної спадщини набуває особливої ваги. Без активного і всебічного використання надбань людства – пам’яток вітчизняної і світової культури – неможливо вирішити завдання докорінного оновлення духовного життя.

Сьогодні в навчальних закладах країни дедалі більшу увагу приділяють пошукам перспективних підходів до гуманізації освіти, стимулювання пізнавальної активності особистості, нагромадження досвіду її творчої діяльності. Основою навчально-виховної роботи в сучасній школі має бути національна система виховання, національна історія, географія, фольклор, музика тощо. Діти мають отримувати знання з основ національної культури, засвоювати традиції, обряди, звичаї, які створювалися народом упродовж його багатовікової історії.

Національне виховання – це виховання для потреб нації, творення й безупинного вдосконалення нації Його мету зумовлено проблемами та особливостями етнічної належності. Розглядаючи питання національного виховання, Я.Чепіга писав: «Під національним вихованням ми розуміємо не шовіністичне, не приправлене «дутим» патріотизмом, а виховання в дусі мови, в дусі нації, в її віруваннях, звичаях, історії, національній творчості… Таким чином, мета виховання молодого покоління нації, що ступила на шлях відродження, збігається з метою життя в природному нормальному розвиткові нації. У національному вихованні – сила і здоров’я нації, її матеріальний добробут, поступова культура, духовна міць. Національне має таке відношення до нації, як індивідуальне виховання до окремої людини. Крім того, мусимо додати, що національне виховання виникає з інстинкту самоохорони, який в широкому дбає про фізичне, моральне й матеріальне здоров’я нації. Національне виховання – життєва потреба нації й повинна мати за собою право й закон

У реалізації цього надзвичайно складного процесу відіграє велику роль шкільна бібліотека, яка забезпечує інформаційні потреби учнів та вчителів відповідно до Положення про бібліотеку загальноосвітнього закладу, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 14.05.1999р. за № 139 [7]. Ефективність впливу шкільної бібліотеки характеризується рівнем досягнутого індивідуального осягнення духовних цінностей, їх інкорпорування в неповторний внутрішній світ суб’єкта. Саме шкільна бібліотека має допомогти учням зрозуміти, що світ мистецтва, зокрема, художнього, є відкритим простором своєрідних культур, що репрезентують розмаїття людського досвіду творчої діяльності. Кожна з них виражає самобутність національних традицій у їхньому взаємозв’язку з духовними надбаннями інших народів. Входження у світ мистецтва дає можливість сформувати цілісну художню картину світу, уявити собі спільність людської цивілізації, в якій кристалізується внутрішнє багатство неповторних національних культур.

Українське мистецтво, непересічні цінності якого увійшли органічною складовою до світової духовної спадщини, належить до унікальних за своїм значенням національних культур. Вивчення художніх творів прищеплює вміння адекватно сприймати мистецькі цінності певного етносу, виховує почуття національної гідності та патріотизму. У художніх творах, які в концентрованому вигляді відображають цінності минулого й сьогодення, явища довкілля розкриваються у всій динамічності та багатоплановості: від переживання до знання, від передчуття до ідеї, від підсвідомого до свідомого, від інтуїтивно-ліричного до загального [3, 56]. Саме мистецтво слова дає можливість дитині піднятися від повсякденності до широких творчих узагальнень почуттів і думок, воно може стати трампліном для усвідомлення істини, виникнення нової ідеї. Художній твір розкриває свою естетичну цінність тоді, коли він актуалізується завдяки соціальним потребам. А проте, межі між твором, цінним передусім як художньо-історичне явище, та тим, що визнаний як феномен з великою естетичною вартістю, рухомі [4, 184].

Мета даного дослідження полягає в тому, щоб визначити роль шкільної бібліотеки у формуванні національної свідомості учнівської молоді. Проведені дослідження показали, що саме народне мистецтво, зокрема, мистецтво слова, в комплексі з народними уявленнями, звичаями, обрядами та віруваннями дає широкі можливості для формування національної самосвідомості учнів. Українські звичаї та обряди є формою передачі етнокультурної інформації від етнічної спільноти до індивіда. Насиченість народних звичаїв та обрядів художніми образами, яскравими емоціями, активне використання символіки, обрядових атрибутів створюють психологічні умови для якісного засвоєння народної культури. Ці ж умови забезпечують введення етнокультурної інформації до індивідуальної самосвідомості, до системи побутових стосунків.

Етнокультура пов’язана з національною самосвідомістю саме через етнокультурну інформацію, яка впливає на формування ментальних структур, насамперед, на вміння дитини мислити на основі образів власної культури. При засвоєнні етнокультурної інформації в свідомості учнів утворюється образно-асоціативний ряд, який зумовлює рефлексивно-образну регуляцію мислення й діяльності, а також процес виникнення ціннісно-смислових утворів. Дослідження Т.Воропаєвої та інших показують, що ціннісно-смислові утвори є визначальними в структурі національної самосвідомості