7. Проведення штучного дихання

Потерпілого потрібно покласти на спину, розстібнути одяг, ремінь і т.ін. і забезпечити вільний прохід повітря через дихальні шляхи. Голову потерпілого слід відвести назад, поклавши одну руку під шию, а другою натискуючи на лоба (замість руки під шию можна покласти валик, згорнуту ковдру, верхній одяг та ін.) Правильне положення голови попереджує западання язика. Далі належить відкрити рот, протерти його пальцем, обгорнутим хусточкою, або шматком тканини, вилучити слиз, кров та інший вміст з рота, вийняти зйомні зубні протези (можливе використання також відсмоктування гумовою грушею, трубкою) і негайно приступити до штучного дихання (штучної вентиляції легенів).

Штучне дихання способом «з рота в рот». Встати на коліна біля голови потерпілого, однією рукою утримуючи її в максимально відкинутому назад положенні, великим пальцем другої руки відтягнути нижню щелепу. Той, хто надає допомогу, робить глибокий вдих, потім безпосередньо через марлю щільно охоплює рот потерпілого своїми губами і робить різкий видих (у дітей менш різкий). Для попередження втрати повітря ніс потерпілого при цьому закривається пальцем руки, яка знаходиться на лобі для утримання голови у відкинутому стані (можна виконати ці дії також при допомозі спеціального гумового трубопроводу). Вихід повітря здійснюється пасивно за рахунок самовільного спадання і зменшення об'єму грудної клітини потерпілого. Тривалість вдування повітря повинна бути в два рази менше часу виходу його з легенів потерпілого. Частота вдування – 12-14 разів на хвилину (у дітей частіше – 18-20).

Штучне дихання способом «з рота в ніс». Цей спосіб використовують, коли щелепи потерпілого щільно стиснуті або бажаного розширення грудної клітини при вдуванні повітря «з рота в рот» не спостерігається. Голова потерпілого також максимально відкинута і утримується однією рукою, яка лежить на чолі потерпілого, другою рукою слід піднести нижню щелепу і закрити рота. Надаючий допомогу робить глибокий вдих і своїми губами охоплює ніс потерпілого – проводиться вдування. Якщо грудна клітина спадає недостатньо, рота потерпілого під час виходу повітря слід, по можливості, відкрити.

При надходженні в порожнину рота шлункового вмісту голову і плечі потерпілого слід повернути в бік і знову очистити рота. Від частих дихальних рухів надаючий допомогу може відчути запаморочення і слабкість, тоді його доцільно підмінити. Показниками ефективності штучного дихання являються розширення грудної клітини і порожевіння шкіри.

Використання існуючих інших методів штучного дихання, наприклад Сільвестра і др., являється менш ефективним.

8. Проведення зовнішнього (непрямого) масажу серця

При зупинці або дуже різкому послабленні серцевої діяльності кровообіг по судинах припиняється. Основні ознаки зупинки серця: втрата свідомості; відсутність пульсу, в тому числі на сонних і стегнових артеріях;

зупинка дихання; блідість або синюшність шкіри і слизових оболонок (губ);

розширення зіниць; судоми, які можуть з'явитися на момент втрати свідомості, і будуть першою помітною для оточуючих ознакою зупинки серця.

Слід зауважити, що масаж серця завжди повинен виконуватись одночасно з штучною вентиляцією легенів.

Зовнішній масаж полягає в ритмічному стисканні серця між грудиною і хребтом. При натискуванні на серце кров виганяється з його порожнин і надходить з лівого шлуночка серця в аорту і далі, в тому числі, по сонних артеріях в головний мозок, а з правого шлуночка прямує в легені, де здійснюється важливий механізм оживлення організму – насичення крові киснем. Після того, як тиск на грудину припиняється, порожнини серця знову наповнюються кров'ю.

Потерпілого укладають спиною на тверду основу (підлога, земля). Надаючий допомогу стає збоку від потерпілого і поверхнями долонь (основами кистей, але не пальцями!), що накладені одна на одну, натискає на нижню третину грудини. Масаж серця проводять поштовхами, натискаючи на руку всім тілом 50 раз на хвилину. Амплітуда коливань грудної клітини при цьому у дорослої людини повинна складати біля 4-5 см. В дітей масаж серця належить проводити обережно, лише однією рукою, а в дітей грудного віку – кінчиками пальців з частотою 100-120 натискувань на хвилину. Місце накладання пальців в дітей до одного року – в нижньому кінці грудини. Обережність слід проявляти при проведенні масажу серця і у літніх людей, так як при грубому масажі можливі переломи ребер.

Якщо оживлення виконує одна особа, то через кожні п'ятнадцять натискувань на грудину з інтервалом в одну секунду, він повинен припинити масаж, провести два сильних штучних вдихи за методом «з роту в рот» або «з роту в ніс». За участю двох надаючих допомогу належить після кожних п'яти натискувань на грудину проводити одне роздування легенів.

Якщо через одну годину від початку масажу серця і вентиляції легенів серцева діяльність не відновлюється і зіниці залишаються широкими, оживлення можна припинити. При появі чітких ознак істинної (біологічної) смерті оживлення може бути припинено раніше.