Переяславська рада

Н січня 1654 р. на козацькій раді в м, Переяславі розглядалося

питання про прийняття Гетьманщиною московського протекторату.

1*1 ии'ння не було одностайним, частина козаків були противниками

• її кого союзу і схилялися до заступництва Туреччини. Утім, Хмельницькому

вдалося переконати старшину виступити на підтримку

московського союзу, обіцяючи збереження їхніх прав та привілеїв.

І Іроте договір ледь не зірвався з іншої причини: московські посій

підмовилися присягати на вірність від імені царя Олексія Ми −

*>иіловича, мотивуючи це тим, що цар є самодержцем і слова свого

II»1 імінює.

Козацькі ради проходили й в інших містах Гетьманщини. У еічч

ні−лютому 1654 р. до присяги було приведено близько 200 міст і міс»

течок. Але союз із Москвою був неоднозначно сприйнятий в Україні,

Відмовилися присягати Уманський і Брацлавський полковники

І. Богун та І. Сірко, керівництво української церкви на чолі з мит*

рополитом Сильвестром Косовим; збройні виступи відбулися у Пол*

тавському та Кропив’янському полках. Невідомо, чи складала присягу

Запорозька Січ.

Українська сторона виробила письмовий проект договору між

Гетьманщиною і Москвою під назвою «Просительні статті». Але

в процесі переговорів у березні 1654 р. в Москві документ був зменшений

і значно змінений.

21 березня 1654 р. були затверджені «Статті Богдана

Хмельницького», або *Березневі статті».

1) Визнавалося верховенство московського царя над Україною.

2) Козаки зберігали всі права та вольності, реєстр складав 60 тис,

чоловік.

3) Генеральна і полкова старшина отримували платню.

4) Гетьмана мало обирати козацьке військо і сповіщати про це царя,

5) Україна мала право на зовнішні відносини, окрім як з Польщею

та Туреччиною.

6) Податки мали збирати українські чиновники.

7) У містах зберігалося самоуправління.

8) Підтверджувалося право київського митрополита і всього духовенства

на їхні маєтності.

9) У Києві та на кордонах України з Річчю Посполитою мали розташовуватись

російські військові залоги.

10) Московський уряд зобов’язувався вступити у війну з Польщею

навесні 1654 р.

11) У разі татарських нападів на Україну передбачалися спільні

московсько − українські походи проти Кримського ханства.

«Березневі статті» змінили політичну ситуацію в Східній Європі»

Україна сприймала їх як тимчасове явище, а Москва − як перший

крок до цілковитого об’єднання.

Як зазначають дослідники, у правовому відношенні україно − моф −

ковський договір був не зовсім ясно сформульований, тому історика

по − різному оцінюють його:

− як персональну унію, за якою дві країни, маючи одного монарха

зберігають самоврядування;

− як протекторат Москви над Україною; Україна − васальна, за

лежна територія;

− як входження українських земель до складу Московської держави

− як військово − політичний союз Москви та України;

як конфедерацію Московського царства та Гетьманщини;

як возз’єднання України з історичними землями Росії.

Значення, московсько − українського договору 1654 р.

Для України

дозволив Україні зберегти державність,

судовий, військо −

ішй, адміністративний устрій;

забезпечив Україні союзника

для протистояння Речі ГТоспо −

л итій та Туреччині;

анільнив від релігійних утисків

11 равославну церкву

Для Росії

збільшилася боєздатність армії за рахунок

підконтрольного козацького

війська;

держава отримала нові родючі землі

й сировинні родовища;

козацькі війська захищали Росію від

турецько − татарських нападів;

казна поповнювалася за рахунок українських

податків

Завершення віпнп

Польща не визнала Переяславський договір. Вона розірвала дипломатичні

відносини з Москвою і розпочала з Росією війну.

(Березень 1654 р.) − воєнні дії на території Брацлавщини, Волині,

Поділля; безуспішна облога Умані польськими військами.

(11 червень−вересень 1654 р.) − українська армія під командуванням

I Полотаренка звільняє від польсько − литовського панування Білорусь.

Водночас Кримське ханство укладає союз із Річчю Посполитою

I I роти Московії та України.

(Листопад−грудень 1654 р.) − захоплення польською армією

Працлава.

(Січень 1655 р.) − битва під Охматовом; незважаючи на великі

ц грати, не надала переваги жодній стороні. Козацька традиція наша

ла місце битви Дрижиполем через морози.

(Липень 1655 р.) − початок шведської інтервенції до Польщі з ме −

I ОІО здобуття балтійського узбережжя.

Вересень−листопад 1655 р. − облога Львова козацькими війська −

ми; знята після сплати викупу львів’янами. Становище козацького

мінська ускладнилося через вторгнення татарської армії на Поділля.

(Листопад 1655 р.) − під Озерною українсько − російська армія за −

идала поразки татарам; Кримське ханство знову стало союзником

І і. Хмельницького.

(Липень 1655 р.) − війну проти Польщі розпочала Швеція. За таких

умов король Речі Посполитої запропонував мир Б. Хмельницькому,

м не отримав відмову. Натомість царський уряд згодився на пропози −

і ї ї іо польських дипломатів. У вересні 1 656р. Польща і Росія, без участі

української сторони, представників якої навіть не пустили на пере −

і опори, підписали Віленське перемир’я. Його умови були такими:

припинялися воєнні дії між Московською державою і Річчю Посполитою;

− Москва і Польща мали вести спільні воєнні дії проти Швеції, яка

в цей час напала на Польщу;

− московський цар Олексій Михайлович отримав можливість бути

обраним польським королем після смерті Яна Казимира.

Таким чином, антипольський союз України і Москви фактично

втратив силу − Б. Хмельницький починає новий тур переговорів про

укладення коаліції проти Речі Посполитої, маючи намір розірвати

відносини з Московською державою. Але 6 серпня 1657 р. Б. Хмельницький

помер, залишивши Україну в оточенні ворогів її незалежності

та без гідного наступника.

Оцінки діяльності Б. Хмельницького:

Постать Б. Хмельницького неоднозначно оцінюється істориками.

М. С. Груш.евський: «В нім занадто багато від Азії, від великих азійських

завойовників − кочовиків, фундаторів держав Орд. З тою поважною

відміною, що для нього матеріалом, гарматним м’ясом служили не

чужі, підбиті племена, а свій власний народ. Він збудував свою владу,

владу пануючої старшинської верстви, ціною страшних жертв мас. Він

зробив пусткою половину України, щоб укріпити панування своє і своєї

династії, чи своєї компанії у другій половині, але й звідти розігнав половину

людей, примусив тікати за кордон України, поза межі досягнення

його влади... В нім цілком не видно елементарної державної економіки,

руки «державного хазяїна Української землі», як колись говорили».

О. Оглоблін: «Найбільше місце Богдана Хмельницького в історії

України − не як полководця, хоча би й великого, не як дипломата,

хоч би й блискучого, а як державного діяча, фундатора й будівничого

Української Козацької держави. Яку б ділянку громадсько − де*

ржавного життя не взяти − Богдан Хмельницький скрізь виступав

як державний діяч великого формату».

Н. Яковенко: «...хитроумний гетьман, плетучи мереживо союзний

цьких комбінацій, мимоволі сам закладав основи для неї (незгоди), бо

кожний з йоґо дипломатичних ходів зрештою переріс у братовбивчу війну

між прихильниками полярних зовнішньополітичних орієнтацій».

Безперечно, Хмельницький був видатним політичним діячем,

який об’єднав у єдиному визвольному русі різні суспільні сили. Від

ніколи не відмовлявся від своєї мети − звільнення України від іноземного

гноблення. Тому головним здобутком Б. Хмельницького

була Українська держава.