2) Охорона праці молоді та неповнолітніх

Держава враховує певні фізичні, фізіологічні та інші особливості неповнолітніх і виявляє турботу про здоров'я молодого покоління. Законодавчо це закріплено, зокрема, в ст. 43 Конституції України. Законом України "Про охорону праці" забороняється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб віком до 18 років, на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.

Забороняється також залучати неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми затверджені МОЗ України (табл. 1.2).

Не допускається зараховувати на роботу осіб, молодших 16 років. Однак, як виняток, можуть прийматися на роботу особи, які досягли 16 років, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається оформляти на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, яка не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час після досягнення ними 14-річного віку, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (ст. 188 КЗпП).

Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП). Усі особи, молодші 18 років, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові (ст. 191 КЗпП).

Для неповнолітніх у віці від 16 до 18 років встановлений скорочений 36-годинний робочий тиждень, а для 15-річних - 24-годинний.

Заробітна плата працівникам молодше 18 років за скороченої тривалості щоденної роботи сплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій за повної тривалості щоденної роботи (ст. 194 КЗпП).

Щорічні відпустки неповнолітнім надаються в літній час або, за їх бажанням, у будь-яку іншу пору року (ст. 195 КЗпП). Тривалість такої відпустки - один календарний місяць.

Звільнення неповнолітніх з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх (ст. 198 КЗпП).

3)Профілактика професійних захворювань

Профілактика професійних хвороб полягає в систематичному поліпшенні умов праці та ліквідації шкідливо діючих факторів, зменшення їх дії до безпечного для здоров'я людини рівня тощо. З цією метою удосконалюють технологічні процеси, широко використовують санітарно-технічне обладнання, раціоналізують режим праці й відпочинку тощо. Вивченням патогенезу клінічних проявів і перебігу професійних хвороб, патогенетичним лікуванням, експертизою працездатності і реабілітацією захворілих займається професійна патологія (професійні хвороби) ― клінічна дисципліна, яка відокремилась від загальної патології.

Профілактичні заходи орієнтовані на зміцнення неспецифічної стійкості

людського організму, можна шляхом фізичного виховання і загартовування,

поліпшення побутових умов, організації правильного режиму праці та

відпочинку, раціонального харчування.

Основні принципи профілактики професійних захворювань медичного

персоналу:

1)Дотримання санітарно-гігієнічних та профілактичних правил і норм при

здійсненні будь-яких видів діяльності;

2)Проведення профілактичних, соціальних і освітніх заходів;

3)Безоплатність надання медичної допомоги;

4)Обов’язкове державне страхування на випадок захворювання на інфекційну

хворобу.

Крім того, вже відомо багато природних і синтетичних сполук, введення

яких в організм людини стимулює вироблення власних інтерферонів,

лізоциму, комплементу та ін.

Вакцинації проти гепатиту В підлягають медичні працівники, які

професійно мають контакт з кров’ю, її препаратами та здійснюють

парентеральні маніпуляції. Для запобігання парентерального зараження

необхідно користуватись лише шприцами та системами одноразового

використання, суворо стежити за достерилізаційною обробкою й

стерилізацією медичного колючого та ріжучого інструментарію.

Кожна людина, яка звертається за медичною допомогою, повинна

розглядатися як потенційний носій вірусу імунодефіциту людини.

Робочі місця забезпечуються інструктивно-методичними документами,

аптечками для проведення термінової профілактики при аварійних

ситуаціях, необхідним набором медичного інструментарію для одноразового

використання, дезінфекційними засобами для проведення знезараження.

Медичний персонал повинен працювати в халаті, масці і рукавицях. Ці

заходи дозволяють уникнути контакту шкіри та слизових оболонок

працівника з кров’ю, тканинами, біологічними рідинами пацієнтів. Медичні

працівники з травмами, ранами на руках, ексудативними ураженнями шкіриівники з травмами, ранами на руках, ексудативними ураженнями шкіри

рук, які неможливо закрити лейкопластиром або гумовими рукавичками,

звільняються на період захворювання від безпосереднього медичного

обслуговування хворих і контакту з предметами догляду за ними.

Якщо контакт з кров’ю, іншими біологічними рідинами чи матеріалами

супроводжувався порушенням цілісності шкіри (уколом, порізом),

потрібно:

*зняти рукавички робочою поверхнею усередину;

*видавити кров з рани;

*ушкоджене місце обробити одним із дезінфектантів (70% розчином етилового

спирту, 5% настоянкою йоду при порізах, 3% перекисом водню);

*ретельно вимити руки з милом під проточною водою, а потім протерти їх

70% розчином етилового спирту;

*на рану накласти пластир, надіти напальчник;

*при необхідності продовжувати роботу одягти нові гумові рукавички;

*терміново повідомити керівництво лікувально-профілактичного закладу про

аварію для її реєстрації та проведення екстреної профілактики

ВІЛ-інфекції.

Після проведення аварії потерпілому пропонують (за його згодою) пройти

обстеження на наявність антитіл до ВІЛ. Якщо результат негативний,

наступне тестування має проводитися через 3. 6 місяців і далі – через

рік.

Згідно Закону України, зараження ВІЛом медичних працівників при

виконанні ними службових обов’язків належать до професійних захворювань.

Тому працівники, зайняті наданням медичної допомоги населенню,

проведенням лабораторних досліджень з проблем ВІЛ-інфекції підлягають

обов’язковому страхуванню на випадок зараження, настання у зв’язку з цим

інвалідності або смерті.