1.3.3. Оцінка рівня експлуатаційної технологічності

Оцінка рівня ЕТ включає кількісну оцінку її рівня і якісний аналіз конструкції.

При проведенні якісного аналізу дається оцінка пристосованості конструкції до виконання операцій з ТОіР, визначається склад і вид застосованого інструменту, контрольно-перевірочної апаратури і засобів допоміжного обладнання. Оцінка конструктивних рішень при якісному аналізі ГТУіК здійснюється їх порівнянням з конструктивними рішеннями, які виконані на кращих зразках ГТУіК.

Кількісна оцінка рівня ЕТ являє собою заключний етап аналізу і виконується на стадіях проектування, виробництва й експлуатації ГПА. Оцінка рівня ЕТ проводиться диференційовано по кожному з показників. У першу чергу розглядаються узагальнені показники, а потім для деяких особливо важливих виробів, зазначених у технічних вимогах – одиничні (технічні) показники.

За результатами виконання даного етапу видається кінцевий висновок про експлуатаційну технологічність і рекомендації зі зміни конструктивно-технологічних рішень на типі ГТУ, що оцінюється.

Діючі вимоги по забезпеченню експлуатаційної технологічності містять у собі основні положення, необхідні значення показників, вимоги до конструкції, вимоги і рекомендації з конструктивного виконання.

Під рівним ЕТ у даному випадку розуміється відносна характеристика, яка базується на порівнянні сукупності показників технологічності об’єкта, що оцінюється, з відповідної сукупності базових показників.

Оцінка рівня ЕТ ГТУ виконується диференційовано по кожному із показників. За міру порівняння застосовують відносні показники:

де – значення і-го показника оцінюваного ГТУ; значення і-го базового показника.

Диференційований метод оцінки рівня ЕТ має значні переваги перед іншими методами. Він дозволяє дати чітку оцінку рівня конкретно по кожному із показників.

1.3.4. Запитання для самоперевірки

1. Дайте визначення експлуатаційної технологічності.

2. Які фактори визначають ЕТ?

3. Перелічити конструктивно-виробничі фактори які визна-чають ЕТ.

4. Перелічити експлуатаційні фактори, які визначають ЕТ.

5. Охарактеризуйте доступність виробу до ТОіР.

6. Дайте визначення контролепридатності систем і комплектуючих виробів.

7. Дайте визначення легкоз’ємності виробів.

8. Взаємозамінність виробів та її відмінність від їх уніфікації.

9. Перелічити основні вимоги до показників ЕТ.

10. Які необхідні статистичні дані для визначення узагальнених показників ЕТ?

11. Що характеризує питома оперативна тривалість ТОіР?

12. Якими даними характеризуються інтенсивність та середній час усунення відмов?

13. Якими показниками користуються при розрахунках питомої планової трудомісткості?

14. Перелічити одиничні показники ЕТ.

15. Якими показниками користуються при розрахунках коефіцієнта контролепридатності?

16. В чому сутність кількісної оцінки рівня ЕТ?

17. В чому сутність якісного аналізу конструкції ГТУ?

1.4. Стратегії технічного обслуговування та ремонту газо-турбінних установок і компресорів

1.4.1. Класифікація стратегій технічного обслуговування та ремонту газотурбінних установок і компресорів

У загальному випадку стратегія – це сукупність прийнятих принципів, правил і керуючих впливів, що визначають комплексний розвиток експлуатаційних властивостей конструкції ГТУ, методів організації і проведення ТОіР.

Відповідно до діючого стандарту застосовують наступні стратегії:

– технічне обслуговування за напрацюванням, при якому перелік і періодичність робіт визначається напрацюванням виробу з початку експлуатації, чи після останнього капітального ремонту;

– технічне обслуговування за станом, при якому перелік і періодичність виконання робіт визначаються фактичним технічним станом виробів;

– ремонт за напрацюванням, при якому об’єм розбирання виробу і дефектації його складових частин призначається в залежності від напрацювання;

– ремонт за технічним станом, при якому перелік операцій і розбирання визначається за результатами діагностування виробу в момент початку ремонту, а також за даними про надійність цього виробу.

Стратегії ТОіР за станом (рис. 10) істотно відрізняються від стратегій обслуговування і ремонту по наробітку. Вони полягають не тільки в самому характері технічних процесів ТОіР, але і в розподілі ресурсів ремонтної бази. Стратегія за станом допускає забезпечення високого рівня експлуатаційної технологічності конструкції, створення в достатньому обсязі ефективних засобів діагностування і контролю, розвиток виробничо-технічної бази.

Стратегія ж за напрацюванням припускає розвиток виробничої бази і забезпечення на цій основі обґрунтованих ресурсів до ремонту виробів. Традиційний метод обслуговування і ремонту забезпечує слабку взаємодію між процесом зміни технічного стану і процесом відновлення. При цьому заміна окремих агрегатів після відпрацювання ресурсу в переважній більшості проводиться передчасно, без урахування фактичного стану.

Основним принципом стратегій обслуговування і ремонту за технічним станом в загальному випадку є принцип попередження відмов і несправностей. З цією метою потрібно використовувати призначення попереджуючих допусків. Досягнення довідмовного рівня означає необхідність проведення профілактичних заходів.

Стратегії обслуговування за технічним станом також є планово-попереджувальними.

Запланованими є періодичність і обсяг робіт з технічної діагностики.

Попереджувальний характер стратегій забезпечується шляхом постійного спостереження за надійністю і технічним станом об’єктів експлуатації з метою виявлення передвідмовного стану.

Рис. 10. Схема вибору і обґрунтування стратегій ТОіР