1.3.2. Показники експлуатаційної технологічності та їх розрахунок

Для аналізу й оцінки експлуатаційної технологічності необхідні кількісні показники, що характеризують конструкцію ГТУ у відношенні виконання вимог ЕТ. До показників ЕТ висуваються наступні вимоги:

– максимальний облік факторів, що визначають експлуатаційну технологічність;

– можливості використання показників при розрахунках;

– зручність застосування показників на практиці при оцінці рівня ЕТ на етапах випробувань і самої експлуатації;

– чутливості до зміни факторів, що впливають на рівень експлуатаційної технологічності.

Повноту обліку великої кількості найрізноманітніших факторів, що визначають експлуатаційну технологічність, важко оцінити яким-небудь одним показником.

Тому при визначенні ЕТ використовують сукупність показників, що складаються з узагальнених (техніко-економічних) і одиничних (технічних) показників. При визначенні показників ЕТ використовуються статистичні дані по ТОіР. До числа основних статистичних даних, необхідних для визначення показників ЕТ, відносяться:

– діючі ресурси ГТУ і її агрегатів;

– періодичність проведення різних форм ТОіР (плановий, періодичний, поточний, середній, капітальний ремонти);

– трудомісткість окремих форм обслуговування і тривалість їхнього виконання;

– час, потрібний на заміну основних виробів, і ступінь взаємозамінності виробів і агрегатів ГТУ;

– витрати на запасні частини при ТОіР;

– перелік агрегатів ГТУ, що підлягають періодичному контролю при експлуатації з демонтажем і без демонтажу.

На етапах випробувань нового типу ГТУ чи ГПА в цілому перераховані вихідні дані беруть на підставі матеріалів конструкторських бюро. Етап випробувань і доведення перших екземплярів ГТУ є найважливішим для перевірки й оцінки рівня їх ЕТ.

Від обсягу і глибини досліджень, проведених на цьому етапі, багато в чому залежить ефективність використання ГТУ й експлуатаційні витрати.

До числа основних узагальнених показників відносяться:

1. Питома оперативна тривалість ТОіР, що характеризує пристосованість ГТУ до проведення на ній профілактичних заходів щодо ТОіР. Питома оперативна тривалість ТОіР визначається по формулі:

де Т_пл, Т_пр – сумарна тривалість виконання усіх форм планового і періодичного обслуговування; Т_рем – середня тривалість ремонту, год; Т_см – середня тривалість заміни двигуна; Т_рес.дв – міжремонтний ресурс двигуна; K_д.с – коефіцієнт дострокових замін двигуна;  – коефіцієнт, що враховує кількість змін двигунів, що не збігаються за часом виконання з періодичними формами.

Значення Т_пл і Т_пр визначаються виходячи з прийнятих форм ТО, періодичності і середніх значень тривалості їхнього виконання.

2. Середній час усунення відмовлень у процесі планових видів ТО:

де q_i – умовна імовірність відмови виробів; t_yi – середній час усунення відмов виробів; R – число груп виробів на ГТУ.

У випадку експоненціального закону:

3. Інтенсивність усунення відмов характеризується числом виконуваних операцій за одиницю часу :

У цьому випадку вважають, що інтенсивність виникнення відмов є постійною в часі, а закон розподілу часу усунення відмов – експонентний.

4. Питома планова трудомісткість ТоіР (K_т).

K_т у людино-годинах на 1 годину роботи:

,

де Т_о – сумарна працеємність усіх форм обслуговування, включаючи роботи з усунення відмовлень за міжремонтний ресурс, чол.год; Т_рем.дв, Т_рем.в.i, Т_см – працеємність ремонту двигуна, i-го виробу, заміни відповідно, чол.год; Т_рес.дв, Т_рес.в – міжремонтний ресурс двигунів та i-го виробу відповідно в годинах; K_д._с, K_в i – коефіцієнт дострокових замін двигуна і виробів; n_в.і – кількість виробів на двигуні; N_в – число типів виробів, замінних на двигуні в міжремонтний термін;  – коефіцієнт, що враховує кількість замін двигуна, що не збігаються з періодичними формами обслуговування.

5. Питома вартість запасних частин і матеріалів у гривнях на 1 годину роботи:

де С_о – середня сумарна вартість запасних частин і матеріалів при виконанні усіх форм ТЕ за ресурс двигуна; С_рем.дв, С_{рем.вир.i} – середня вартість запасних частин і матеріалів при ремонті двигуна i-го виробу відповідно, у грн.

До одиничних показників відносять показники експлуатаційної технологічності, що характеризують окремі властивості конструкції. Номенклатура їх вибирається насамперед з урахуванням конструктивно-виробничих факторів: приступності, легкоз’ємності, взаємозамінності, контролепридатності. Кожна з властивостей конструкції оцінюється відповідним безрозмірним коефіцієнтом, що змінюється від 0 до 1. Вважається, що конструкція окремих елементів ГТУ цілком відповідає вимогам по тим чи іншим властивостям якщо коефіцієнт, що характеризує його, дорівнює чи близький до одиниці.

1. Коефіцієнт доступності:

де Т_дод – середня трудомісткість додаткових робіт, чол.год; Т_осн – середня трудомісткість основної роботи, чол-год.

До додаткових робіт у даному випадку відносяться такі як зняття й установка люків, кришок, демонтаж і монтаж поруч встановленого і не підлягаючого зйомці устаткування. Основними роботами є регулювальний, мастильний, контрольні, демонтаж і монтаж агрегатів,що підлягають заміні .

2. Коефіцієнт взаємозамінності виробу:

де Т_підг – середня трудомісткість підгінних робіт при заміні виробу; Т_д.м – середня трудомісткість демонтажно-монтажних робіт виробу в людино-годинах.

При визначенні K_в у підгінний час включаються усі види підгінних та перевірочних робіт, виконуваних по розташуванню установки виробу на ГТУ.

3. Коефіцієнт контролепридатності окремих функціональних систем і ГТУ в цілому:

де Т_i – працеємність разового контролю і-го виробу, що не потребує монтажу ГТУ, чол-год; Т_j – працеємність разового контролю j-го виробу, що потребує обов’язкового демонтажу ГТУ, включаючи працеємність його демонтажу і монтажу, чол-год; K_i, K_j – частота контролю виробів протягом міжремонтного ресурсу; n_т, n_н – кількість виробів, що вимагають і не вимагають обов’язкового демонтажу для контролю.

4. Коефіцієнт прийнятності засобів обслуговування ГТУ можна визначити за формулою:

де С_н – вартість комплекту нового обладнання, призначеного для обслуговування і ремонту ГТУ; С_ст – вартість комплекту вже наявного в експлуатації устаткування.

На практиці K_пр визначається більш простим способом, а саме через відношення кількості обладнання у комплектах, а не через їх вартості. Перевага такого способу – порівняльна простота розрахунку.