19.Етіологія,патогенез,ускладнення та принципи фармакорекції виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки.

Теорії патогенезу:

1. Судинна теорія (Р. Вірхов). Відповідно до цієї теорії, виразки в шлунку і дванад цятипалій кишці виникають у результаті порушень кровопостачання їхніх стінок.

2. Механічна теорія (Л. Ашофф). Виникнення виразки пов’язано з травмуванням грубою їжею слизової оболонки шлунку в ділянці малої його кривизни.

3. Запальна теорія (Г. Конечний). В основі утворення виразок лежать запальні зміни слизової оболонки (гастрит та ерозії).

4. Пептична теорія (Е. Рігель). Пояснює виникнення виразки перетравлювальною дією шлункового соку на ділянки слизової, що найбільше зазнають впливу про теолітичних ферментів.

5. Нервово-вегетативна теорія (Г. Бергман). Її прихильники вважають, що причи ною утворення виразки є гіперсекреція шлункового соку, гіпермоторика шлунку і судинні порушення в ньому в осіб з конституціонально обумовленим переважан ням тонусу парасимпатичної нервової системи.

6. Нервово-рефлекторна теорія (І. Греков, М. Стражеско). Пояснює виникнення ви разки рефлекторними впливами на шлунок, наприклад, при хронічному апенди циті, коліті, жовчнокам’яній хворобі.

7. Кортико-вісцеральна теорія (К. Биков, І. Курцин). Підкреслює провідну роль пору шень умовнорефлекторної діяльності головного мозку (неврозів) в утворенні виразок.

8. Інфекційна теорія (Б. Маршалл). Виразка у шлунку є результатом інфікування бактерією Helicobacter pylori (див. запит. 30.38.).

Нині формується концепція, відповідно до якої утворення виразки в шлунку і дванадцятипалій кишці відбувається в результаті змін у співвідношенні факторів “агресії” і “захисту”. До “факторів агресії” відносять підвищення кислотності і фер ментативної активності шлункового соку в умовах порушення моторики шлунку і дванадцятипалої кишки, Helicobacter pylori. Зменшення захисних властивостей обу мовлено зниженням продукції слизу, уповільненням процесів фізіологічної регене рації поверхневого епітелію, порушеннями місцевого кровообігу і нервової трофіки слизової оболонки.

Патогенетичні варіанти виразки шлунку: 1. Екзогенна виразка. 2. Пептична виразка. 3. Трофічна виразка. 4. Гіпорегенераторна виразка.

20.Ендемічний зоб, етіологія, патогенез, ознаки, заходи щодо профілактики:

Зоб - будь-яке збільшення щитоподіб­ної за­лози, незалежно від причин­них факторів, струк­тури та морфології. Він трапляється при багатьох захворю­ваннях щитоподібної за­лози, які можуть принци­пово відрізнятися за походженням, клі­ніч­ними та морфологічними ознаками та лікуванням.

Ендемічний зоб — захворювання, яке характеризується збільшенням щитоподібної залози, частіше без порушення її функції і виникає в певних місцевостях.

Розвиток хвороби спричинюється нестачею йоду - йододефіцитом. Добова потреба організму людини становить 200—220 мкг, а в ендемічних районах організм отримує лише до 50 мкг йоду на добу. Також сприяє захворюванню неповноцінне харчування, інтоксикація, недостатнє надходження в організм цинку, кобальту, міді, брому, тобто, порушення обміну мікроелементів, не виключена роль спадковості.

Окрім дефіциту йоду, причинами появи ендемічного зоба можуть стати:

• недостатність у навколишньому середовищі мінеральних речовин — йоду, кобальту, брому, цинку, марганцю;

• споживання у великій кількості продуктів, що справляють струмогенний вплив (капуста, редиска, бруква, ріпа, шпинат, квасоля тощо), адже вони можуть викликати так званий «капусний зоб»;

• різні та сірковмісні органічні високомолекулярні речовини;

• спадкове порушення йодного обміну;

• інфекційно-токсичні фактори.

Лікування — призначення мікродоз йоду до повної нормалізації розмірів щитовидної залози, а в більше тяжких випадках — призначення тиреоїдину (0,1-0,2 г) на добу у комплексі з полівітамінами. При великих розмірах щитовидної залози і здавлення навколишніх тканин удаються до хірургічного втручання.

Профілактика — йодування солі, повноцінне харчування.