69. Роль Дж.Кейнса у розвитку кількісної теорії грошей.

Усупереч уявленням про внутрішню збалансованість ринкової економіки, Дж. Кейнс теоретично довів, що механізм ринкової конкуренції за нових умов економічного розвитку не в змозі самостійно, без втручання держави забезпечити ефективне використання головних факторів виробництва й відповідну рівновагу процесу розширеного відтворення.

Кейнс обґрунтував висновок, що гроші активно впливають на мотиви поведінки суб'єкта економіки та їх господарські рішення. У традиціях кембриджської школи Кейнс надавав важливого значення аналізу мотивів накопичення грошей:

Трансакційний — мотив зберігання грошей, що випливає зі зручності їх використання як засобу платежу.

Обачності — мотив зберігання грошей як можливість розпоряджатись певною часткою своїх ресурсів у формі готівки в майбутньому.

Спекулятивний — мотив зберігання грошей" який виникає із бажання уникнути втрат капіталу при зберіганні активів у формі облігацій у період очікування підвищення норми позичкового процента. Кейнс допускає, що індивіди можуть тримати своє багатство у двох видах активів: гроші або довгострокові облігації.

Зниження норми позичкового процента означає підвищення курсу облігацій, що забезпечує власнику дохід, і навпаки. Отже, як фактор, що регулює попит на спекулятивні залишки грошей, а також і весь попит виступає норма процента.

Md=Mdr+Mds

де Мd — загальний попит на активи;

Mdr — трансакційний попит;

Mds — спекулятивний попит.

Mdr=f(y) - функція доходу

Збільшення доходу (Y) збільшує попит на гроші для трансакційних операцій.

Mds=f(r) - функція процента

Зниження норми (r) збільшує попит.

Md=f(y)+f(r)

Кейнс розглядав попит на гроші як функцію двох змінних величин. Наприклад, збільшення номінального доходу приведе до збільшення попиту на гроші, зумовленого існуванням трансакційного мотиву та мотиву обачності. Відповідно зниження норми позичкового процента збільшує попит на гроші, зумовлений існуванням спекулятивного мотиву.

Отже, Кейнс перебудував теорію грошей, ввівши в неї норму процента. Він перетворив гроші на важливий фактор формування інвестиційного попиту і відсунув на другий план традиційний зв'язок грошей і цін (класична кількісна теорія).

70. Сучасний монетаризм та вклад м.Фрідмена у розроблення монетарної політики держави.

Сучасний монетаризм – один з найвпливовіших напрямів західної економічної думки, який з кінця 1970 – початку 1980 р. багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу – США, Англії та ін.

Вважається, що своїм відродженням монетаризм, як і в цілому неокласичний напрям економічної думки, зобов'язаний опублікованій у 1956 р. книжці "Кількісна теорія грошей" за редакцією М. Фрідмена*208. Важливе значення у становленні монетаризму мала також книжка "Історія грошей Сполучених Штатів. 1868–1960", написана М. Фрідменом і А. Шварц та видана у 1963 р. Публікацією цих книг фактично завершилося формування монетаризму як самостійної течії західної економічної теорії. Слід назвати також опубліковану в 1982 р. книгу М. Фрідмена і А. Шварц "Монетарні тенденції в Сполучених Штатах і Великій Британії", в якій ідеї монетаризму, викладені у двох названих вище книгах, набули подальшого розвитку.

Монетариста – прихильники теорії, відповідно до якої кількість грошей в обігу визначає рівень цін і економічну активність у короткостроковому проміжку економічного розвитку країни.

Монетаризм у вузькому (конкретнішому) розумінні трактується як відповідна "система теоретичних поглядів", згідно з якою регулювання грошової маси є визначальним чинником впливу на динаміку грошових доходів.

Мета монетарної політики – зміна сукупного попиту за допомогою збільшення або зменшення грошової маси з наступним скороченням або підвищенням процентної ставки. Таким чином, досягнення стабілізації припускає використання таких інструментів: фіскальної політики, монетарної політики, регулювання сукупної пропозиції.

Головна ідея М. Фрідмена зводилася до того, що ринкова економіка найкраще функціонує тоді, коли немає системи грошової регламентації. У книзі "Грошова історія Сполучених Штатів" М. Фрідмен звернув увагу на те, що Велика депресія зовсім не свідчила про нестійкість економіки і не була її ознакою, а пішла на користь приватному підприємництву. Депресія зайвий раз доводить, що вона може завдати шкоди певній групі людей, які мають необмежену владу над грошово-кредитною системою країни. М. Фрідмен також бачив, що реформи економічної політики в остаточному підсумку слугують не інтересам суспільства, а приватному інтересу. Він звернув увагу й на те, що під час Великої депресії за період з 1929 до 1933 р. Федеративна резервна система допустила стиснення пропозиції грошей на 33 %. Якби ця система не допускала катастрофічного падіння грошей в обігу, то не було б кризових явищ.