- •Реферат
- •5.1. Вимоги до залу лікувальної фізичної культури……………………...88
- •Список скорочень
- •Розділ 1 огляд літературних джерел
- •1.1. Аналіз механізму отримання вогнепальних поранень стегнової кістки
- •1.2. Класифікація переломів стегнової кістки
- •Розділ 2 основні методи фізичної реабілітації пацієнтів після вогнепальних поранень стегнової кістки
- •2.1. Лікувальна фізична культура
- •2.2.Лікувальний масаж
- •2.3.Використання фізіотерапевтичних методів
- •2.4. Використання технічних засобів
- •2.5.Використання кінезіотейпування при гематомах
- •Розділ 3 програма фізичної реабілітації після вогнепальних поранень стегнової кістки
- •3.1. Методичні основи побудови програми фізичної реабілітації після вогнепальних поранень стегнової кістки
- •3.2 . Загальна характеристика хворих
- •3.3.Особливості передопераційного періоду
- •3.4.Ранній післяопераційний період
- •3.5.Пізній післяопераційний період
- •3.6.Особливості відновного періоду
- •Розділ 4 аналіз та узагальнення результатів дослідження
- •Розділ 5 охорона праці в галузі
- •5.1. Вимоги до залу лікувальної фізичної культури
- •5.2. Охорона праці в масажному кабінеті
- •5.3. Охорона праці при проведенні фізіотерапевтичних процедур
- •Висновки
- •Список використаних джерел
- •Д о д атки
5.1. Вимоги до залу лікувальної фізичної культури……………………...88
5.2. Охорона праці в масажному кабінеті………………………………….92
5.3. Охорона праці при проведенні фізіотерапевтичних процедур……...96
ВИСНОВКИ………………………………………………..……………….…...98
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………….………………….……..100
ДОДАТКИ………………………………………………….…………………..108
Список скорочень
ВПСК - вогнепальні поранення стегнової кістки;
В.п.—вихідне положення;
ЛФК—лікувальна фізична культура;
МТ – м'язова тканина;
ОРА— опорно-руховий апарат;
ПБВР— апарати пасивного і безперервного відновлення рухливості;
РС—ранячий снаряд;
ТЗ—технічні засоби;
УВЧ—ультрависокочастотна терапія;
УФО— ультрафіолетове опромінення;
ФР— фізична реабілітація
\
ВСТУП
Актуальність роботи. Аналіз санітарних втрат хірургічного профілю у війнах та військових конфліктах свідчить про превалювання вогнепальних поранень кінцівок серед інших локалізацій: 54-70%, а з переломами довгих кісток 35-40%. Травматичний шок розвивається у 8-10% постраждалих. В третини постраждалих з пошкодженням кісток кінцівок спостерігаються тяжкі супутні пошкодження інших анатомічних утворень кінцівок.
Лікування та фізична реабілітація поранених з вогнепальними пошкодженнями є однією з головних проблем військово-польової хірургії та фізичної реабілітації, актуальною як для військово-медичної служби Збройних Сил, так і для вітчизняної охорони здоров'я [45].
Міжнаціональні збройні конфлікти, активізація кримінальних структур і пов'язане з нею зростання злочинності, широка доступність вогнепальної зброї і вибухових боєприпасів серед цивільного населення привели до появи тисяч поранених в мирний час.
У зв'язку з цим великий науково-практичний потенціал, накопичений українськими військовими травматологами, може бути використаний при лікуванні поранених як військовими, так і цивільними фахівцями. За час, минулий із закінчення другої світової війни, сталася значна еволюція вогнепальної зброї і вибухових боєприпасів. Як наслідок різко збільшилися масштаби і тяжкість руйнування тканин, в декілька разів зросла частота множинних поранень.
Травматична хвороба, що розвивається у відповідь на сучасну вогнепальну травму, як правило, характеризується затяжною і ускладненою течією з високими показниками летальності і важкої інвалідності. Ці обставини дають підстави розробляти нові підходи до лікування поранених у тому числі з переломами внаслідок вогнепального поранення та що неменше важливо їх фізичної та соціальної реабілітації .
Серед 76,4% вогнепальних переломів, отриманих при пораненнях сучасними видами зброї, 35,1% мають уламковий характер, а 41,3 % – роздроблений характер. За останні десятиліття клінічна медицина та реабілітація збагатилися великою кількістю довершених і ефективних методів діагностики, лікування та відновлення. Стосовно розділу військової травматології - це розробка і впровадження в клінічну практику внутрішнього та зовнішнього остеосинтезу, складних методик обстеження і хірургічних операцій, нових методик відновного лікування і протезування [4].
На підставі досвіду лікування вогнепальних переломів у високорозвинених країнах опубліковано кілька десятків статей, модернізована концепція, однак для військових хірургів і травматологів проблема залишається актуальною, тому, що досі відсутні загальновизнані алгоритми лікування вогнепальних переломів, а результати їх лікування далекі від оптимальних.
Сьогодні доцільно знову обговорити цю важливу і складну проблему та впровадити в практику вітчизняної системи лікування вогнепальних ушкоджень нові й ефективні методи, які розроблені та впроваджені в практику травматології в останні роки.
Дипломну роботу виконано в рамках ініціативної науково-дослідницької роботи кафедри біобезпеки і здоров’я людини «Розробка технологій забезпечення психо-фізичної реабілітації та оздоровлення людини(№ державної реєстрації 0111U003539)
Об’єкт дослідження – система фізичної реабілітації при вогнепальних пораненнях стегнової кістки.
Предмет дослідження – програма фізичної реабілітації при переломі в наслідок вогнепального поранення.
Новизна роботи полягає в комплексному застосуванні фізичних методів реабілітації у поєднанні з використанням сучасних технічних засобів.
Мета дослідження – обґрунтувати й розробити програму фізичної реабілітації, що спрямована на відновлення хворих після вогнепальних поранень стегнової кістки.
Завдання роботи:
1. За даними спеціальної літератури провести аналітичний огляд існуючих технологій фізичної реабілітації після вогнепальних поранень стегнової кістки.
2. Навести характеристику ускладнень після вогнепальних поранень стегнової кістки.
3. Розробити програму фізичної реабілітації після вогнепальних поранень стегнової кістки з використанням спеціальних фізичних вправ і тренажерів під час реабілітаційних заходів.
Методи дослідження: аналіз спеціальної науково-методичної літератури; дослідження з використанням методів огляду, опитування, оцінка функціонального стану ушкодженої кінцівки з використанням інструментальних методів вимірювання.
