10. Намалюйте стик чавунних трубопроводів та опишіть технологію його влаштування
Закладення розтрубів чавунних труб смолених пасмом і цементом вимагає великої витрати праці, значної витрати пасма і тривалого часу для схоплювання цементу. Крім того, герметичність з'єднань залежить від якості конопатки і чеканки.
Спочатку підбирають необхідні труби і фасонні частини. Потім перерубують їх на ручному пресі або на приводному верстаті , отримують деталі необхідного розміру і підганяють труби і фасонні частини. Після цього жорсткої пензлем очищають місця стиків від пилу і бруду і промивають водою.
Після того як деталь вийняли з ванни , легкими ударами молотка з стиків вибивають інвентарні клини , а отвори від них закладають розчином розширюється цементу . Заготовлені вузли трубопроводу можна відправляти на об'єкти монтажу не раніше ніж через 16 ч. після закладення стиків .
МОНТАЖ ТРУБОПРОВОДІВ В РІЗНИХ УМОВАХ
Транспортування труб до місця монтажу
Вибір способів перевезення вантажу на будівництві в межах будівельного майданчика або по трасі трубопроводу проводиться виходячи з детальних техніко-економічних розрахунків і порівнянь з урахуванням місцевих умов і реальних можливостей здійснення перевезень.
При будівництві водопровідно-каналізаційних споруд і трубопроводів найбільш часто застосовується автомобільний транспорт, основними перевагами якого є велика швидкість руху, можливість зосередження великого числа перевізних засобів на час будівництва, висока прохідність (навіть по недосконалих дорогах) і т.д.
Навантажувально-розвантажувальні роботи на будівництві відносяться до категорії самих трудомістких, що спонукає широко застосовувати різні засоби механізації. Це скорочує чисельність робітників, зменшує простої транспортних засобів і втрати будівельних матеріалів.
Вибір типу навантажувально-розвантажувальних механізмів і пристосувань обумовлюється, в першу чергу, характером і об'ємом вантажу, що транспортується.
Автомобілі-самоскиди використовуються для перевезення різних сипучих вантажів – ґрунту, піску, гравію, щебеня. Механічне навантаження і розвантаження дозволяє використовувати автомобілі-самоскиди з великою ефективністю, оскільки основний час їх роботи йде на переміщення вантажів. На дорогах з твердим покриттям і відсутності великих підйомів в цілях якнайповнішого використовування потужності автомобільного двигуна застосовують автопоїзди у складі автомобіля з причепами, напівпричепами і розпусками.
Причепи можуть бути одновісні, двовісні і багатовісні, а напівпричепи – одновісні і двовісні. Для перевезення сталевих труб або зварених секцій із сталевих труб використовують автопоїзди з розпусками, трубовози.
На рисунку 5.1 приведена схема навантаження на трубовоз секції сталевого трубопроводу за допомогою одного крана-трубоукладчика.
Для перевезення важких вантажів (устаткування, будівельних конструкцій) застосовують багатовісні і багатоколісні важкі причепи, трейлери і панелевози. На трейлерах, окрім будівельних машин і важкого устаткування (насосів, двигунів), можна перевозити також важкі вузли вагою 6-8 т і більше призначених для трубопроводів великих діаметрів.
Важкі сталеві, чавунні, залізобетонні і азбестоцементні труби вивантажуються з вагонів, навантажуються на автомашини, розвантажуються і розкладаються на трасі за допомогою кранів на автомобільному ходу.
Є різні способи розміщення труб вздовж траси трубопроводу. Вибір того або іншого способу визначається видом устаткування крана, прийнятого для опускання труб в траншею. Розміщення труб можливе при використанні для укладання повно поворотних кранів:
а
)
б)
в)
Рис. 10.1.Схема навантаження трубоукладчиком на трубовоз сталевих труб Ø = 1020 ммі завдовжки 36 м: а – вид з боку при початковій стадії навантаження; б – вигляд з верху при початковій стадії навантаження; в – вид з боку при кінцевій стадії навантаження
1 – ложемент тягача; 2 – крюк тягача; 3 – трос; 4 – секція сталевих труб; 5 – строп із сталевого тросу; 6 – крюк трубоукладчика; 7 – підйомна стріла трубоукладчика; 8 – ложемент причепа; 9 – двовісний причеп-роспуск типу 2-П 15; 10 – відрізок колоди або камінь; 11 – трубоукладчик; 12 – дишло; 13 – крюк-обмежувач; 14 – кріпильний канат; 15 – фіксатор типу важеля; 16 – опорна стійка дишла
Після доставки бетонних або залізобетонних труб до місця їх укладання і облаштування основи для них приступають до опускання труб в траншею і їх укладання. Перед опусканням слід очистити поверхню труб від бруду.
Для опускання і укладання бетонних і залізобетонних труб слід застосовувати крани, а в місцях, не прохідних для кранів – талі, підвішені до треногів або козлів. Над траншеєю укладаються дошки і на них накатується труба, потім козли пересуваються, встановлюються над трубою, остання застроплюваєтся і злегка підводиться талькою, після чого дошки витягуються і труба плавно опускається на дно траншеї. Після опускання труби в траншею, вивірення прямолінійності осі і заданого ухилу проводять герметизацію стику.
Бетонні або залізобетонні труби, що мають прямі кінці, укладаються впритул, як можна ближче одна до іншої, а на кінці їх надягають залізобетонну муфту з внутрішнім діаметром, який на 3,6-6 см перевищує зовнішній діаметр труби. Нормальна ширина щілини в муфті або розтрубі залізобетонних труб повинна бути від 18 до 30 мм для труб діаметрів відповідно від 400 до 1500 мм.
В кільцевий простір між трубою і муфтою набивають просмолене пасмо так, щоб під муфтою біля країв залишилося 5-6 см вільного простору, який заповнюють частіше за все цементним розчином або асфальтовою мастикою. Як би ретельно не виготовляли труби на заводах і як би вони щільно не були присунені одна до іншої при укладанні, все ж таки між ними, як правило, утворюється кільцева щілина. У великих трубах (діаметром 800 мм і більш) її закладають зсередини цементним розчином, гладко штукатурять і залізнять. За технічних умов зазор між частинами фальца і зовнішньої поверхні труби повинен бути не більше 20 мм, а біля внутрішньої поверхні – не більше 10 мм. Стикове з'єднання на муфті хоча і спрощує процес виготовлення труб, але створює значні незручності при їх укладанні.
Найпростішим для укладання і в той же час нескладним для виготовлення є фальцеве з’єднання бетонних та залізобетонних труб. При укладанні труб з такими стиками по всій поверхні стикання двох труб, заздалегідь протертій (сталевими щітками) і промитій, наносять цементний розчин і щільно присувають одну трубу до іншої, щоб розчин виступив з швів назовні і всередину труби, після чого надлишок його знімають і стик ретельно штукатурять. Для посилення фальцевого стику іноді ззовні на стик накладається смуга із сталевої тонкої сітки шириною 200 мм, поверх якої кладеться цементний розчин. Після твердіння розчину утворюється надійний і міцний стик.
Внаслідок недостатньої міцності фальцевого стику і трудомісткості його виготовлення на муфтах застосовують розтрубні залізобетонні труби. Стики таких труб закладають цементним розчином або асфальтовою мастикою з попереднім конопаченням розтруба просмоленим пасмом. В напірних залізобетонних трубопроводах застосовують гнучкі розтрубні стики із забезпеченням водонепроникності внаслідок стиснення в стиках гумових кілець ущільнювачів.
Керамічні труби можна стикувати біля траншеї по 2-3 і більш штук в ланки (рис. 5.2).
Рис. 10.2. Опускання в траншею керамічних труб ланками
Для опускання труб великого діаметру слід користуватися скобою (рис. 5.3).
Рис. 10.3. Скоба для опускання важких керамічних труб
Вибір крана для опускання труб в траншею визначається вагою труби і необхідним вильотом стріли крана (відстань від осі траншеї до осі обертання стріли крана). Необхідний виліт стріли крана знаходиться за формулою:
L
=
,
де a– ширина траншеї зверху при найбільшій допустимій крутизні укосів;
б – відстань від краю траншеї до коліс або гусениць крана (при глибині траншеї до 1,5 м повинна складати 1,5 м, від 1,5 до 3 м – 2 м); при укладанні магістральних трубопроводів довгими секціями в траншеї з вертикальними укосами ця відстань повинна бути рівна Н+0,2 м +Dн+0,3 м (де Н – глибина траншеї; 0,2 м – відстань від краю труби до призми обвалення; Dн – зовнішній діаметр труби; 0,3 м – відстань від краю труби до гусениць крана); в– відстань від коліс або гусениць крана до осі обертання його стріли.
Підбір машин у складі комплекту рекомендується вести в такій послідовності:
Проводять типізацію споруд, їх елементів і перетинів з урахуванням характерних особливостей, розмірів і вимог до них. Всі однотипні або однорідні за складом будівельних процесів і розмірам споруди об'єднують в групи.
Намічають перелік будівельних операцій, для виконання яких будуть потрібні різні механізми, і ділять їх на підготовчі, основні і допоміжні.
До підготовчих відносять всі ті будівельні операції, які повинні бути виконані до початку основних робіт.
До допоміжних відносять операції, які можуть бути необхідні в ході виконання або після закінчення основних процесів.
У кожній групі виділяють ведучі будівельні операції, тобто такі, на частку яких доводиться основна вартість робіт і якими визначаються темпи виконання робіт.
Вибирають машини для виконання провідних будівельних операцій.
Вибирають машини для виконання всіх інших будівельних операцій.
Комплектують машини з умови якнайповнішого їх завантаження, при необхідності об’єднуючи ведучі машини в колони так, щоб і непровідні машини були повністю завантажені роботою.
Визначають продуктивність прийнятого комплекту машин в одиницях вимірювання профільного (проектного) об’єму робіт.
За розрахунковою інтенсивностю робіт (розрахунковому потоку) визначають потрібну кількість комплектів. Розрахункова інтенсивність робіт визначається розподілом об’єму робіт на заданий їх термін.
Найважливішим моментом при вирішенні завдань комплексної механізації – вибір машини для виконання основної операції. При цьому повинні бути враховані всі основні чинники, від яких залежить ефективність роботи комплекту. До числа вирішальних чинників відносяться: об’єм робіт на об’єкті; інтенсивність робіт (потік); вид матеріалів, що підлягають перевезенню; дальність транспортування матеріалів; розміри споруди, що будується в плані, висота або глибина його розміщення; кліматичні і погодні умови. Для навантаження, розвантаження, монтажу і переміщення труб і будівельних матеріалів використовують різноманітні крани. Найбільш, при будівництві зовнішніх трубопроводів, застосовують стрілкові самохідні крани і крани трубоукладчики.
Стрілкові самохідні крани розділяються на гусеничні, пневмоколесні і автомобільні.
Гусеничні крани (рис.5.4, а) мають велику вантажопідйомність, високу прохідність, тобто можуть переміщатись по ґрунтовим дорогам різної прохідності.
а) б) в)
Рис. 10.4. Кран гусеничний (а), пневматичний (б) і автомобільний (в)
Пневматичні крани (рис. 5.4, б) мають деякі переваги перед гусеничними (за мобільністю) і перед автомобільними (за вантажопід’ємністю). Автомобільні крани (рис.5.4,в) широко застосовуються при монтажі трубопроводів у міських умовах завдяки їх високій мобільності, маневреності і великій швидкості переміщення. Крани-трубоукладчики (рис. 5.5) призначені для переміщення і опускання труб в траншею, для утримування кінців труб при зварюванні стиків, а також для різних навантажувальних та розвантажувальних робіт на будівельному майданчику.
Рис. 5.5. Кран-трубоукладчик
1 – труба; 2 – стріла; 3 – лебідка; 4 – противіс
Крани-трубоукладчики мають велику прохідність і вантажопідйомність, до 35 т.
Для підняття і переміщення різноманітних вантажів та технологічного обладнання використовують ручні (рис. 5.6, а) і електричні (рис. 5.6, б) лебідки.
Ручні лебідки застосовуються для переміщення вантажу на великі відстані. Їх вантажопідйомність становить від 1,28 до 8 т.
а) б)
Рис. 10.6. Лебідка ручна (а) і електрична (б)
Для підвішування вантажів до крюків, скоб, траверсів використовують стропи. Стропа – це шматок канату чи ланцюга, замкнутий в кільце або утворює петлю. Якщо стропи обладнані пристроями для автоматичного захоплення і вивільнення вантажу, їх називають автоматичними.
Стропи, виготовлені з сталевих канатів, розділяють на прості, універсальні і полегшені.
Найбільшого застосування на будівництві трубопроводів знайшли полегшені стропи (рис. 5.7, а), на кінцях яких знаходяться петлі для круків, а також універсальні (рис. 5.7, б), виготовлені в формі замкнутої петлі.
а)
б)
Рис. 10.7. Стропи полегшені (а) і універсальні (б)
Для монтажу конструкцій, обладнання і деталей полегшений строп (або декілька стропів) приєднують до кільця, яке навішується на крюк крана, при цьому утворюється вантажозахватний пристрій (рис. 5.8).
Крім сталевих канатів у стропах використовують ланцюги, котрі можуть бути з однією, двома, трьома і чотирма вітками.