29. Франкфуртська школа та критична теорія.

Була заснована неомарксистом Ф. Вейлом в Інституті соціальних дослі-

джень Франкфуртського університету в 1923 році. Представники школи

Ф. Полок, К. Ґрюнберґ, Е. Фромм, К. Ландавер, Ю. Габермас запровадили

поняття соціальної філософії, розвинули метод аналізу, названий критичною

теорією, в рамках якої розкриваються приховані владні стосунки всередині

культурного феномена.

З приходом Гітлера представники школи працювали в Женеві, Лондоні,

Парижі, США і повернулися до Німеччини в 1950 році. Франкфуртська школа — критична теорія сучасного (індустріального) суспільства, різновид неомарксизму. Основні представники: Теодор Адорно, Макс Горкгаймер, Герберт Маркузе, Еріх Фромм, Вальтер Беньямін, Лео Левенталь, Франц Леопольд Нейман, Фрідріх Поллок, з «другого покоління» — Юрген Габермас, Оскар Негт. Термін «франкфуртська школа» є збірною назвою, вживаною до мислителів, пов'язаних з Інститутом соціальних досліджень у Франкфурті-на-Майні самі представники критичної теорії ніколи не об'єднували себе під таким найменуванням.

Представники даної школи вважали, що буржуазне класове суспільство перетворилося на монолітну безкласову тоталітарну систему, в якій революційна роль перетворення суспільства переходить до маргінальних інтелігентів і аутсайдерів.

Франкфуртська школа виникла на базі Інституту соціальних досліджень (Institut für Sozialforschung) при Університеті Франкфурту-на-Майні. Хоча відлік її існування прийнято вести з 1930, коли інститут очолив Макс Хоркхаймер, але марксистські дослідження велися в Інституті з моменту його заснування в 1923. Перший його директор, історик і правознавець австромарксистського типу Карл Грюнберг, привернув до роботи в Інституті цілий ряд талановитих молодих інтелектуалів з комуністичними і соціал-демократичними переконаннями, заснував перший крупний журнал по історії робочого руху в Європі і налагодив тісні зв'язки з Інститутом Маркса—Енгельса в Москві. Вже до 1930 у франкфуртському інституті були закладені основи майбутніх напрямів роботи, а його журнал включав новітні статті Карла Корша, Дьєрдя Лукача, Генріка Гроссмана і Давида Рязанова.

• Беньямін В. Мистецька робота в епоху механічного відтворення (нім. Das Kunstwerk im Zeitalter seiner technischen Reproduzierbarkeit, 1936)

• Фромм Е. Втеча від свободи (англ. Escape from Freedom, 1941)

• Маркузе Г. Розум і революція. Геґель і виникнення соціальної теорії (англ. Reason and Revolution: Hegel and the Rise of Social Theory, 1941)

• Горкгаймер М., Адорно Т. Діалектика Просвітництва (нім. Dialektik der Aufklärung, 1947)

• Горкгаймер М. Затьмарення розуму (англ. Eclipse of Reason, 1947)

• Адорно Т. Minima Moralia (нім. Minima Moralia: Reflexionen aus dem beschädigten Leben, 1951)

• Маркузе Г. Ерос і цивілізація (англ. Eros and Civilization, 1955)

• Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості (нім. Strukturwandel der Öffentlichkeit, 1962)

• Маркузе Г. Одновимірна людина (англ. One-Dimensional Man, 1964)

• Адорно Т. Негативна діалектика (нім. Negative Dialektik, 1966)

• Габермас Ю. Теорія комунікативної дії (нім. Theorie des kommunikativen Handelns, 1981)

Франкфуртська школа склалася до кінця 1920-х рр. па базі Інституту соціальних досліджень при Університеті у Франкфурті-на-Майні. Засновники школи і головні теоретики - М. Хоркхаймер, Т. Адорно, Л. Левенталь, Р. Маркузе, Е. Фромм. Активно співпрацював з ними Ст. Беньямін. Серед найбільш видних представників другого покоління Ю. Габермас.

Основний напрямок їх діяльності пов'язане з критичним аналізом сучасного суспільства. У своїх творах вони спираються на ідеї попередників - Р. В. Ф. Гегеля, Маркса К., Ф. Ніцше, Фрейда З., М. Вебера та ін Культура в їх теорії постала як багатопланове явище і була пов'язана з процесами осмислення і пізнання дійсності, зі світоглядом людини. Ними досліджувалися актуальні проблеми в багатьох галузях гуманітарного знання: в естетиці, психоаналізі, філософії мистецтва, соціології; висвітлювалися процеси взаємозв'язку культури та цивілізації, культури та ідеології, культури та суспільства. Всі ці проблеми висвітлювалися в рамках так званої критичної теорії - головного створення Франкфуртської школи.

Основні етапи діяльності: перший - з початку 1920-х рр. до еміграції з Німеччини у зв'язку з приходом до влади фашистів; другий пов'язаний з роботою в Женеві і Парижі, в 1939-49 роках - в США; третій - з 1949 р. - знову у Франкфурті-на-Майні після повернення М. Хоркхаймера і Т. Адорно в Німеччину (Е. Фромм та Р. Маркузе залишилися в США). В 1970-е рр. школа практично розпалася, хоча відійшли від її ідей представники другого покоління продовжують роботу.

Для концепцій культури 1930-40-х рр. характерне активне виступ проти фашизму, дослідження проблем авторитаризму, психології нацизму. Культура зазнала різкої критики за те, що опустилася до низькопоклонства перед насильством, за те, що виконувала функції ідеології і втратила колишню духовність.

В американський період посилилася критика культури, охопивши ще більший спектр актуальних проблем, серед яких - стандартизація життя, вплив індустріального суспільства на духовний світ людини. Особливо пильну увагу було спрямовано на феномен масової культури, породженої масовим суспільством.

В 1960-е рр. інтереси представників Франкфуртської школи зосередилися, в основному, на проблемах людини. Було звернуто увагу на репресивний вплив, який чиниться на людину індустріальною культурою, на загрозливий вплив техніки па сферу культури. Пильно досліджували проблеми мистецтва і, незважаючи на високу оцінку класичної спадщини, цей вид творчої діяльності вважався "приреченим" в майбутньому. Причину цього вбачають у тиску засобів масової інформації, які впроваджують пануючу ідеологію, що перешкоджає розвитку високої культури і справжнього мистецтва. Розвивалися трактування авангардного мистецтва як опозиційного класичного і альтернативного.