4. Державна влада та політика

Виникаючи разом із появою суспільства, там, де є людські відносини, влада супроводжує всю його історію, будучи невід’ємною складовою існування людських спільнот.

Влада – це здатність і можливість для окремих людей, груп, верств, класів здійснювати визначальний вплив на діяльність інших людей, людських спільнот за допомогою політичних, економічних та моральних засобів.

У будь-якому суспільстві існують і перебувають у взаємодії кілька видів влади:

 Економічна влада означає контроль над ресурсами, що мають вартісне вираження власністю, над матеріальними цінностями;

 Адміністративно-примусова передбачає опір на силові ресурси і означає контроль за людьми за допомогою застосування або загрози застосування фізичної сили;

 Духовно-інформаційна – культурна, релігійна, влада ЗМІ. Особливого значення у сучасному суспільстві набули ЗМІ, оскільки виступають основним каналом впливу на масову аудиторію

 Політична влада характеризується реальною здатністю певної соціальної групи чи особистості втілювати свою волю за допомогою політики та правових норм, здійснювати організований вплив на суспільство.

Однією з форм політичної влади є державна влада – державна організація політичного управління суспільством.

Державна влада – це інструмент забезпечення існування держави та досягнення її цілей через систему повноважень і засобів, що застосовуються від імені суспільства для захисту і реалізації спільного інтересу, забезпечення загальних і часткових потреб, реалізації функцій регулювання та вирішення конфліктів у суспільстві.

Головною функцією держави є впорядкування співжиття громадян, координації діяльності всіх членів суспільства для того, щоб існувати і розвиватися. Для виконання своєї функції держава запроваджує державний апарат, без якого неможливе її існування.

Сукупність цілей, завдань і функцій держави, що нею практично реалізуються, засобів і методів, які при цьому використовуються, віддзеркалюють сутність держави. Їх формування, правове закріплення здійснюються політичною системою виражаються державною політикою.

Зазвичай під політикою розуміють соціальну діяльність у політичній сфері суспільства, спрямовану, головним чином, досягнення, утримання, зміцнення та реалізацію влади.

5. Державна кадрова політика

Державна кадрової політики – це сукупність принципів, правил і норм, якими керується держава при відборі та розміщенні на посадах, підготовці, перепідготовці та переміщенні державних службовців.

метою державної кадрової політики є забезпечення всіх сфер життєдіяльності держави кваліфікованими кадрами.

Суб’єктом державної кадрової політики є сама держава, яка, отримавши від народу повноваження в кадровій політиці, її розробляє та реалізує.

Об’єктом державної кадрової політики є система державно-службових відносин, у якій задіяні кадри.

Державна кадрова політика має розроблятись на підставі таких базових принципів як: науковість, конкретно-історичний підхід, моральність, законність, спадковість, демократизм, змінність.

Основними специфічними принципами, що регулюють кадрові процеси у сфері державного управління, є такі:

 добір за діловими, професійними та морально-етичними якостями;

 дотримання гласності й відкритості, соціальна рівність доступу громадян до державної служби;

 постійна увага до розвитку кадрів, їхньої підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

 створення та функціонування ефективної системи резерву кадрів;

 оновлення й одночасно стабільність кадрів, їх наступність, поєднання досвідчених і молодих, перспективних працівників;

 аналіз стану кадрового потенціалу, оцінювання його діяльності за досягнутими результатами й методами роботи.

Можна виділити такі моделі державної кадрової політики:

 Традиційна модель ДКП

 системний непотизм – сімейність у кадрових призначеннях;

 трайбалізм – суб’єктивізація ролі земляцької належності;

 домінування кастових чи релігійних бар’єрів при здійсненні підбору та просуванні чиновників;

 Протекціоністська модель ДКП: Лідер чи посадова особа, яка підбирає команду за принципом «особистої відданості»

 Раціональна модель ДКП передбачає:

 Відсутність будь-якого особистого присвоєння місця служби;

 Роботу чиновників за контрактом, тобто на підставі вільного відбору щодо професійної кваліфікації

 Посадові особи вбачають для себе кар’єру: «просування» за терміном служби або за успіхами в роботі;

 Підпорядкування суворій службовій дисципліні та контролю;

 Раціональна кадрова політика засновується на правилах, які можуть бути: технічними правилами, нормами.

