39.Поняття та види контролю в державному управлінні

Контроль у державному управлінні — це одна з найважливіших функцій, яка дає змогу:

—  порівняти фактичний стан у тій чи іншій галузі з вимогами, які поставлені перед нею;

—  виявити недоліки та помилки в роботі та попередити їх;

—  оцінити відповідність здійснення інших функцій управління завданням, що поставлені перед ним. 

Суб'єктами контролю в державному управлінні виступають органи державної влади та органи місцевого самоврядування, відомчі органи, структурні підрозділи зазначених органів, громадські організації, колективні та колегіальні органи управління тощо.

Об'єктами контролю є: цілі, стратегії, процеси, функції і завдання, параметри діяльності, управлінські рішення, організаційні формування, їх структурні підрозділи та окремі виконавці. Взаємопов'язана сукупність контролюючого суб'єкта, контрольних дій та контрольованого об'єкта є організаційною системою контролю.

З погляду організаційного взаємозв'язку контролюючого суб'єкта і контрольованого об'єкта, як уже вказувалось розрізняють такі види контролю: внутрішній (внутрівідомчий) і зовнішній (надвідомчий).

Внутрішній контроль здійснюється за діяльністю органів, які перебувають в адміністративній підпорядкованості (у більшості випадків як інспектування). Зовнішній контроль здійснюється органами, наділеними контрольними повноваженнями щодо організаційно непідпорядкованих об'єктів і в основному стосується однієї зі сторін їхньої діяльності.

У державному управлінні розрізняють такі види контролю: управлінський і бюджетний.

Управлінський контроль — це процес спостереження і регулювання діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх матеріальних придатків з метою полегшення виконання організаційних завдань.

Бюджетний контроль здійснюється у формі різного роду перевірок з метою виявлення відповідності здійснюваних видатків попередньо затверджуваним кошторисам.

Для забезпечення ефективності контролю він має відповідати таким вимогам: об'єктивності; плановості; систематичності; комплексного підходу до оцінки стану справ; гласності; дієвості; особистої відповідальності керівника за стан і організацію контролю.

40. Поняття та класифікація методів державного управління, їх переваги та недоліки.

Методи державного управління – способи владного впливу державних органів на процеси суспільного і державного розвитку, на діяльність державних структур і конкретних посадових осіб. Для методів державного управління характерні певні особливості, а саме:

 вони реалізуються в процесі державного управління;

 вони виражають керівний (упорядковуючий) вплив суб’єктів управління на об’єкти управління; становлять зміст цього впливу і завжди мають своїм адресатом конкретний об’єкт (індивідуальний чи колективний);

 у методах державного управління завжди міститься воля держави. У них виражаються повноваження владного характеру органів виконавчої влади;

Управлінські методи можна класифікувати:

 за функціональним змістом: адміністративні (організаційно-розпорядчі), економічні, правові, соціально-психологічні.

 за спрямованістю впливу: орієнтовані на загальнодержавний рівень; різноманітні структури (галузі, регіони, установи, організації тощо); окремих працівників,

 за характером управлінського впливу: прямої чи непрямої дії. Адміністративні методи державного управління – це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об’єктивних організаційних відносин між людьми та загально-організаційних принципів управління.

Характерними особливостями адміністративних методів є такі:

 прямий вплив на керований об’єкт шляхом установлення його повноважень (прав і обов’язків);

 односторонній вибір суб’єктом управління найближчої та кінцевої мети, завдань управлінського процесу, порядку, термінів його виконання об’єктом, ресурсного забезпечення, умов виконання завдань на кожному конкретному етапі;

 юридична обов’язковість актів управління (указів, постанов, рішень, розпоряджень, наказів і резолюцій), невиконання яких розглядається як порушення обов’язків та може спричинити не тільки адміністративну чи дисциплінарну відповідальність, але навіть кримінальну.

Норми і нормативи, що застосовуються в управлінській практиці, можна класифікувати так:

- за рівнем управління – народногосподарські, загальносистемні, внутрішньо-організаційні.

- за видами – організаційно-управлінські, фінансово-кредитні, трудові.

- за терміном дії норми поділяють на довго-, середньо- та короткострокові;

- за напрямом впливу розрізняють норми впливу на колектив у цілому та на окремих службовців.

До економічних методів державного управління належать: грошово-кредитна та фінансова політика, конкурентна політика, вплив на ринкове ціноутворення, податкова політика, економічне стимулювання. якого уряд регулює фінансово-економічні відносини в державі, стимулює виробництво, впроваджує розподільчу та перерозподільчу функцію.

Під соціально-психологічними методами управління розуміють систему засобів і важелів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, на підвищення ефективності діяльності організації та її окремих працівників.