1. Бюрократія і бюрократизм у державному управлінні

Термін "бюрократія" трактувався як специфічна форма соціальної організації і відносин у суспільстві, в якому центри виконавчої влади практично незалежні від більшості її членів.

Бюрократія – це специфічне об'єднання, що притаманне сфері управління і яке виникає між управлінськими структурами і масами населення.

Поняття «бюрократизм» ширше за своїм змістом, ніж «бюрократія», і вживається для характеристики такого стану управління державою чи іншими різними організаціями, де існує «панування канцелярії», відірваність виконавчих органів від інтересів цих організацій, а пріоритет надається власним потребам, де функціонують відносини некомпетентності, консерватизму, корупції тощо.

У теперішній час відбуваються динамічні зміни не лише структури, а й стилю адміністративно-державного управління. Це яскраво демонструє схема, яка дає можливість порівняти стиль «ідеального бюрократа», визначеного ще Вебером, зі стилем « ідеального » сучасного службовця державного апарату в 90-і роки ХХ століття:

«Ідеальний» бюрократ Вебера :

1. Уникає ризиків

2. Займається рутинною діяльністю, виконуючи тільки те, що задано до виконання

3. Зосереджується на процесі діяльності

4. Не любить і побоюється змін

5. Уникає допущення помилок через небезпеку адміністративного покарання

6. Зосереджує свою увагу на обмеженнях, бар’єрах і перешкодах

7. Найбільшим пріоритетом вважає безпеку

8. Не хоче перенавчатися і професійно удосконалюватися

Сучасний державний службовець:

1. Іде на ризики в разі необхідності

2. Постійно приймає інноваційні рішення і перебуває в творчому пошуку нових, більш ефективних підходів до розв’язання суспільних проблем

3. Зосереджується на результатах діяльності

4. Прагне змін та нововведень

5. Ставиться до помилок як до закономірних явищ в адміністративній роботі

6. Зосереджує свою увагу на нових можливостях і перспективах

7. Найбільшим пріоритетом вважає необхідність досягнення якісних результатів роботи

8. Прагне постійно підвищувати свою професійну кваліфікацію та удосконалюватися

Проте у теперішній час глобальної революції у системі державного управління та зміни характеру викликів і принципів розвитку необхідні інноваційні й нестандартні підходи до вирішення нових завдань і розв’язання дедалі складніших проблем суспільного розвитку.

Бюрократичне управління :

1. Служить інтересам організацій

2. Служить правилам

3. Спрямована на збереження стану речей

4. Орієнтована на процес

5. Централізована

6. Керується бюджетом

2. Громадянин в державному управлінні

Громадянство України – це стійкий, необмежений в просторі правовий зв’язок фізичної особи з Українською державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи громадянином України, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав і обов’язків в обсязі, передбаченому Конституцією і законами України.

Ознаками громадянства як певного зв’язку особи з державою є:

 правовий характер;

 необмеженість у просторі та часі;

 максимальний характер взаємних прав та обов’язків.

Цей зв’язок знаходить своє виявлення у поширенні на відповідну особу суверенної влади держави незалежно від місця її проживання – на території держави чи за її межами.

Права людини – це її правові можливості, які мають розцінюватися як своєрідні юридичні блага, зміст яких полягає у встановленні і гарантуванні певних меж свободи/несвободи особи. Тому права і свободи людини і громадянина є органічною складовою юридичною частиною особистості як соціальної характеристики людини, входять до її структури.

Права і свободи людини і громадянина:

 визнаються в певному розумінні як природні;

 є невід'ємними;

 є необхідними для її нормального існування і розвитку;

 мають бути загальними і рівними для кожного.

 повинні визнаватися та гарантуватися державою в обсязі загальновизнаних міжнароднихстандартів.

В реаліях побудови демократичного суспільства принцип верховенства права передбачає гарантії забезпечення прав і свобод громадян України.

Гарантії прав і свобод громадян – суттєвий елемент адміністративно-правового статусу особи. Зміст гарантій базується на основних конституційних принципах: верховенстві права, законності, гуманізмі, справедливості, рівноправності та інших.

Нормативно-правові гарантії забезпечення прав і свобод громадянина – це передбачені нормами матеріального і процесуального права юридичні засоби забезпечення реалізації, охорони й захисту прав та свобод.

Інституційно-організаційні гарантії забезпечення прав і свобод громадян – це передбачені в нормативно-правових актах суспільно-політичні інституції, на які покладаються відповідні функції та повноваження щодо організації й здійснення юридичного забезпечення реалізації, охорони і захисту прав та свобод громадянина.