16 Напрями розвитку літератури часів Київської Русі. Напрями розвитку літератури часів Київської Русі

Як довели українські вчені, писемність у Київській Русі виникла задовго до прийняття християнства, задовго до того часу, яким датовані давні пам'ятки, що збереглися і дійшли до нас. Писемність у її найпростіших, примітивних формах була відома, мабуть, ще «русам» антського періоду, тобто у VI—VIII ст. У X ст., також ще до прийняття християнства, були перекладені в Київській Русі з грецької мови на мову давньоруську договори князів — Олега, Ігоря та Святослава з греками. Про високий рівень розвитку руської літературної мови свідчать такі стародавні пам'ятки, як, наприклад, «Руська Правда» , «Поученіє» Володимира Мономаха, ряд творів проповідницького характеру, різні грамоти, ділові акти і особливо «Слово о полку Ігоревім». Перше застосування старослов'янської мови, як і створення письма для неї, історичний переказ пов'язує з іменами двох староболгарських культурних діячів — Кирила та Мефодія. Цією мовою були перекладені книги, потрібні для відправлення християнських обрядів. Морфологічний кістяк і словник мови вперше перекладених книг зберігалися довго непорушними, і, власне, тільки у фонетиці розпізнаються вже в найдавніших пам'ятках київського письменства східнослов'янські впливи . Старослов'янську мову поряд з руською засвоїла і оригінальна церковна література Київської Русі.

17 Історична література і літописання у княжу, польсько-литовську та козацьку добу.

Основним джерелом найдавнішої та середньовічної історії України є літописи. Це один з різновидів наративних джерел у вигляді оповідей, в яких події викладаються, як правило, за хронологією. Свою назву вони дістали від того, що виклад матеріалу в перших літописах починався словами "в літо". Щоправда, деякі з них, наприклад первісний текст "Галицько-Волинського літопису", складалися і без датування за роками. Україна має давні власні літописні традиції, які закладені ще на світанку виникнення писемності на Русі. Створювалися вони в Києві, Переяславі, Володимирі-Волинському, Галичі, Львові, Чернігові та інших містах. При цьому в різні часи виникло кілька різновидів літописів: • княжі літописи, що укладалися, як правило, у центрі князівств; • місцеві літописи, які створювалися в інших містах та монастирях; • козацькі літописи, що виникли як своєрідні хроніки визвольних змагань козацтва. До нашого часу дійшли сотні списків давньоукраїнських та козацьких літописів, проте найдавніші з них збереглися лише у пізніших списках, тобто вони є зведеннями попередніх літописів. Серед найдавніших писемних джерел найбільшу цінність мають княжі літописи. Вони дають уявлення про політичне та релігійне життя в князівствах, у них наводяться біографічні відомості про київських та інших князів, їх походи, взаємовідносини із сусідніми державами тощо. У "Літописі Самовидця", який висвітлює події з 1648 по 1702 p., невідомий автор створив оригінальну хроніку розгортання очолюваної Б. Хмельницьким визвольної війни українського народу. Це найбільш повний і достовірний козацький літопис. "Київський літопис" висвітлює історію Подніпров'я. Літопис охоплює події з 1118 по і 198 p., причому викладені вони з більшою хронологічною точністю.