- •1. Розвиток афінської демократії у VI-IV ст. До н.Е.
- •2. Стародавня Спарта: держава, суспільство, культура.
- •3. Римська імперія в I—II ст.
- •4. Пунічні війни та їхні наслідки,
- •5. Падіння Римської імперії: причини та наслідки.
- •6. Завоювання Александра Македонського. Епоха еллінізму.
- •7. Антична культура та її вплив на розвиток народів Європи.
- •Культура стародавньої греції
- •Культура стародавнього риму
- •8. Слов’янська колонізація Балканського півострова VI-VII ст.
- •9. Просвітницька діяльність Св. Кирила і Мефодія.
- •10. Варварські держави остготів і вестготів: причини падіння.
- •11. Франкська держава: основні етапи та особливості розвитку.
- •12. Розпад Франкської імперії. Утворення Французького та Німецького королівств.
- •13. Епоха вікінгів в Європі (VIII-XI ст.).
- •14. Утворення та розвиток Московської держави (друга половина XV — перша третина XVI ст.).
- •15. Візантійська імперія: особливості історичного розвитку.
- •16. Хрестові походи: причини, перебіг, наслідки.
- •17. Священна Римська імперія. Боротьба за інвеституру.
- •18. Розкол християнства 1054 р.: наслідки і пошуки компромісу.
- •Сприйняття розколу на Русі[ред. • ред. Код]
- •Наслідки[ред. • ред. Код]
- •Спроби подолання розколу[ред. • ред. Код]
- •19. Велика Хартія вольностей та формування парламенту в Англії.
- •20. Сербська держава Неманичів. '“Законник Стефана Душана”.
- •21. Італійські морські республіка: Венеція та Генуя.
- •22. Становлення та особливості французької станової монархії.
- •24. Арабське завоювання Піренейського півострова. Реконкіста.
- •25. Середньовічні міста: самоврядування (магдебурзьке право), цехи, ремесло і торгівля.
- •26. Гуситський рух: ідеологія та представники.
- •27. Епоха Відродження: характерні риси та представники.
- •28. Великі географічні відкриття: «причини, перебіг, наслідки.
- •29. Колоніальні завоювання Іспанії і Португалії у XVI-XVII ст.
- •30. Турецька експансія на Балканах в XIV-XV ст.
- •31 . Формування станової монархії у Польщі XV-XVI ст.
- •32. Реформація та контрреформація у Європі.
- •33. Англійська революція середини XVII ст.: основні етапи та історичне значення.
- •35. Тридцятилітня війна: причини, основні етапи, наслідки.
- •36. Просвітництво: основні ідеї та представники.
- •37. Політика “освіченого абсолютизму” в монархії Габсбургів у другій половині XVIII ст.
- •38. Утвердження абсолютизму в Росії у XVIII ст.
- •39. Війна за незалежність північноамериканських колоній Англії та утворення сша.
- •40. Велика французька революція кінця xvіii ст.: основні етапи та історичне значення.
- •41. Наполеонівські війни та їх наслідки.
- •42. Віденський конгрес та його рішення.
- •43. Польське питання у міжнародній політиці (1795-1815 рр.).
- •44. Визвольна боротьба балканських народів проти Порти в першій третині XIX ст.
- •45. Промисловий переворот в Англії та його наслідки.
- •46. Революція 1848 р. У Франції. Конституція Другої республіки.
- •47. Революція 1848 р. В Німеччині. Проблема об’єднання країни.
- •48. Становлення незалежних держав на Балканському півострові в останній третині XIX - на поч. XX ст.
- •49. Культурно-національні рухи народів монархії Габсбурґів у першій половині XIX ст.: організаційні та ідеологічні особливості.
- •50. Польський національно-визвольний рух у 1830-1860-х рр.
- •51. Революції 1848-1849 рр. У Центрально-Східній Європі: ліберальні і національні вимоги.
- •52. Конституційні реформи 1860-х рр. В монархії Габсбурґів: становлення "системи дуалізму.
- •53. Об’єднання Італії: передумови та етапи.
- •54. Реформи 1860-х- 1870-х рр. У Російській імперії.
- •55. Революція 1867-1868 рр. Та ліберальні реформи в Японії.
- •56. Франко-прусська війна 1870-1871 рр. Утворення Німецької імперії.
- •57. Росія на зламі хіх-хх ст.: влада і суспільство.
- •58. Система міжнародних відносин наприкінці XIX — на початку XX ст.
- •59. Перша світова війна: причини, учасники, основні етапи.
- •30 Жовтня 1918 р. Було укладено перемир’я з Туреччиною.
- •11 Листопада 1918 р. В Комп’єнському лісі було підписано перемир’я, яке завершило Першу світову війну 1914–1918 рр. Німеччина та її союзники занзали поразки.
- •60. Революція і громадянська війна в Росії (1917-1921 рр.).
- •61. Паризька мирна конференція 1919-1920 рр. Версальська система мирних договорів.
- •62. Польща в міжвоєнні роки: еволюція політичної системи.
- •63 . Суспільно-політичний розвиток Югославії в 1929-1941 рр.
- •64. Громадянська війна в Іспанії 1936-1939 рр.
- •65. “Велика депресія” 1929-1933 рр. У сша. “Новий курс” ф. Рузвельта.
- •66. Фашистська Італія: внутрішня і зовнішня політика.
- •67. Нацистська Німеччина: внутрішня і зовнішня політика.
- •68. Срср у 20-30-ті роки XX ст.: шляхи будівництва соціалізму.
- •69. Початок Другої світової війни. “Дивна війна” (1939-1940 рр.).
- •70. Німецько-радянська війна 1941-1945 рр.
- •71. Формування антигітлерівської коаліції. Міжсоюзницькі конференції 1943-1945 рр.
- •72. Нацистський окупаційний режимм та Рух Опору в країнах Європи в роки Другої світової війни.
- •73. Завершальний етап Другої світової війни (1944-1945 рр.). Ялтинська та Потсдамська конференції.
- •75. Утворення кнр: особливості внутрішньої та зовнішньої політики.
- •76. Японія: особливості політичного та соціально-економічного розвитку після Другої світової війни.
- •77. Близькосхідна криза: ґенеза та основні етапи.
- •78. Кінець колоніальної системи: процес деколонізації в Африці та Азії.
- •79. Науково-технічна революція в країнах Заходу: етапи та досягнення.
- •81. Суспільно-політична криза у Польщі початку 1980-х рр.
- •82. Срср у 1985-1991 роках: від реформ до розпаду.
- •83 . Політичний розвиток Чехословаччини у 1980-х - на поч. 1990-х років.
- •84. Падіння Берлінської стіни та об’єднання Німеччини.
- •85. Розпад сфрю і утворення на її території нових держав.
- •86. Перехід від військової диктатури до демократії в країнах Латинської Америки у 1980-1990-х рр.
- •87. Неоконсервативна модель суспільних відносин в країнах Заходу у 1980-х рр.: “тетчеризм” та “рейґаноміка”.
- •Кримська окупація (22 лютого—18 березня 2014)
- •Вторгнення російських військ на півострів
- •«Референдум» 16 березня
- •Початок антитерористичної операції (13 квітня—20 червня 2014)
- •89. Інтеґраційні процеси у Західній Європі. Створення та діяльність Європейського Союзу.
- •90. 3Акінчення “холодної війни” і формування нового світопорядку.
7. Антична культура та її вплив на розвиток народів Європи.
Значення. У розумінні сучасної науки термін «античність» — це історія і культура Стародавньої Греції і Стародавнього Риму від виникнення перших давньогрецьких держав (кінець 3-2 тисячоліття до н. е.) і до падіння Римської імперії та завоювання Риму варварськими племенами (5 століття н. е.). Відповідно існують поняття античної філософії,античного мистецтва, античної літератури тощо. Буквальний переклад слова «античний» з латинської — «стародавній». В Європі в епоху Відродження увійшло в моду колекціонування предметів старовини, їх стали називати «антиками». Пізніше у Франції виникло вже власне поняття «античність» — для позначення всіх ранніх форммистецтва. В міру поглиблення досліджень зміст терміна звузився.
Рівень розвитку і ступінь впливу на подальшу історію надають культурі Стародавньої Греції і Стародавнього Риму виключного характеру. В античному світі досягли розквіту всі, без винятку, сфери культури — освіта, наука, література, мистецтво. Творчість античних авторів і в науці, і в мистецтві мала гуманістичний характер, в її центрі була людина, її фізичне й духовне життя. Шедеври, створені античними письменниками, скульпторами і драматургами, стали в подальшому сприйматися яккласичні, як неперевершені і гідні наслідування зразки. Давньогрецька і латинська мови є базою сучасної наукової термінології.
Становище вільних людей в античних державах принципово відрізнялося від інших давніх суспільств. Виникає демократія, громадяни користуються політичними правами, беруть участь в управлінні державою. Хоч не можна забувати і про те, що античне суспільство було рабовласницьким. Раби відігравали істотну роль в економіцідавньогрецьких держав, робили свій внесок в їх розквіт, на певному етапі римської історії навіть стали основною продуктивною силою.
Умовно античну культуру можна поділити на два етапи:
Культура Стародавньої Греції
Культура Стародавнього Риму
Культура стародавньої греції
Найбільшими серед них виступали Афіни і Спарта, боротьба між якими за панування в Стародавній Греції була водночас боротьбою між демократією і аристократичною олігархією, що призвело до Пелопоннеської війни 431—404 рр. до н. е. Знесилені війною грецькі поліси в 338 р. до н. е. підпали під владу Македонії. У 146 р. до н. е. територія Греції була включена до складу Римської імперії.
Власне давньогрецька культура якісно визначилася лише до VIII ст. до н.е. Можна виділити такі періоди її розвитку:
Гомерівська Греція (XI —VIII ст. до н. е.);
Архаїчна Греція (VII — VI ст. до н. е.);
Класична Греція (V — перші три чверті IV ст. до н. е.);
Еллінізм (кінець IV ст. до н. е. — до І ст. н. е.).
З гомерівського періоду до нас дійшло мало пам'яток, через те, що основними будівельними матеріалами слугували дерево і невипалена цегла. Монументальна скульптура також була дерев'яною. Найбільш яскравими пам'ятками цього періоду є вази, розписані геометричним орнаментом, а також теракотові і бронзові статуетки.
Літературна творчість у Греції здавна існувала в усній формі, що підготувало появу перших літературних творів, видатних пам'яток світового епосу — "Іліади" й "Одіссеї" (IX—VIII ст. до н.е.), в яких великий Гомер розповідає про події Троянської війни.
В архаїчний період у результаті розпаду родової общини відбувається формування античного полісу — міста-держави: Афіни, Спарта, Корінф, Аргос, Фіви. В літературі того часу поширені міфи про богів, героїв, наприклад про подвиги Геракла, а також розвивається лірична поезія Архіло-ха, Солона, Алкея, Сафо. Важливим фактором культурного розвитку Греції вважаються ігри, які відбувалися на честь деяких богів. Найбільшими були Олімпійські ігри — спортивні змагання на честь верховного бога Зевса, що відбувалися, починаючи з 776 р. до н. е. один раз у чотири роки; Тіфійські — спортивні і музичні на честь Аполлона (бога поезії), Істмійські на честь Посейдона (бога морів).
Періодом розквіту давньогрецької культури є класичний період, який характеризується розвитком філософської думки (Демокріт, Сократ). У літературі цього періоду основними жанрами стали трагедія і комедія. Знаменитими авторами трагедії були Есхіл (525—456 рр. до н. е. ) та Софокл (497— 406 рр. до н.е. ). Визнаним комедіографом був Арістофан (бл. 445— бл. 385 рр. до н. е.). Розвиток літератури пов'язаний з зародженням театрального мистецтва. В літературі й поезії "пізнього еллінізму" з'являються нові імена — Каллімах (приблизно 310 — 240 рр. до н. е.) писав гімни, елегії, епіграми; Феокріт (кінець IV — перша половина III ст. до н. е.) — поет, тонкий співець ідилії; автор побутового жанру Геродонт (III ст. до н. е.).
У цей період розвивається реалістична скульптура. Скульптурні зображення виконувалися в основному з мармуру і бронзи. Видатними скульпторами були: Фідій ("Зевс" — для храму в "Олімпії), Мирон ("Дискобол") , Поліклет (статуя Гери, виконана із золота і слонової кості), Прак-ситель, Лісіпп.
Основними пам'ятками живопису цього періоду є розписи на вазах. Кераміка вазопису характеризувалася різноманітністю стилів — геометричним, "килимовим", чорно- і червонофігурним способом. Цей період також ознаменувався визначними архітектурними спорудами. Основною громадською спорудою залишається храм ( храм Зевса в Олімпії, храми в місті Посейдонія). Особливе місце в античній архітектурі посідає комплекс споруд Афінського Акрополя (храм Ніки Аптерос, головний храм Афін — Парфенон).
Формуванню елліністичної культури сприяло значною мірою поширення грецької системи освіти. На першому етапі учні вчились читати, писати, рахувати, займалися гімнастикою і музикою. Наступний етап був пов'язаний з вивченням іноземних мов, математики, астрономії, теорії музики. Вищим ступенем освіти вважалося вивчення філософії і риторики.
До знаменитих споруд елліністичного періоду належать Фароський маяк в Александрії та Башта вітрів в Афінах.
У скульптурі цього періоду проступає інтерес до людини, її емоцій. Характерними рисами скульптури періоду еллінізму є динамічність, виразність. До найбільш визначних відносяться "Афродіта з острова Мілос" (Венера Мілоська), "Ніка Самофракійська", скульптурна група "Лаокоон", "Фор-незький бик", портрет Демосфена і одне з чудес світу, яке не дійшло до нас, Колос Родоський (висотою 35 м). Значну кількість пам'яток давньогрецького мистецтва знайдено на території сучасної України (колишніх античних держав Північного Причорномор'я).
Значного розвитку в Стародавній Греції набула медицина. В поемах Гомера "Іліада" й "Одіссея" (VIII—VII ст. до н.е.) описані приклади надання медичної допомоги пораненим під час Троянської війни. Крім лікарів у війську, в V—IV ст. до н.е. з'явилися лікарі в містах. Купців, ремісників і вільних землеробів обслуговували мандрівні лікарі, які йшли від міста до міста, від общини до общини. В Греції також були школи, які готували лікарів. Найбільш відомі з них це школи в Кнідосі і Косі. Зі школи на острові Кос вийшов знаменитий лікар Гіппократ.
Найвидатнішим лікарем Стародавньої Греції був Гіппократ (460— 377 рр. до н.е.). З часів Гіппократа до нас дійшла книга під назвою "Гіппократів збірник", який об'єднує близько 70 творів. Самому Гіппократу належать твори "Прогностика", "Епідемії", "Про рани голови", "Про переломи" та ін. Частина творів написана його учнями і послідовниками.
