12. Розпад Франкської імперії. Утворення Французького та Німецького королівств.

Завершення в основному процесу феодалізації призвело до політичного розпаду імперії Карла Великого незабаром після його смерті у 814 році.. Тимчасове об'єднання під владою Каролінгів різних племен і народностей за відсутності економічної та етнічної єдності між ними було можливе лише доти, доки франкські феодали, особливо стан дрібних і середніх феодалів - бенефіціаріїв, підтримували королівську владу. Коли до середини ІХ ст. процес феодалізації імперії в основних рисах завершився, позиція феодалів стосовно центральної влади змінилася.

Великі феодали стали майже незалежним від неї; дрібні та середні феодали, стаючи їх васалами, були набагато тісніше пов'язані з магнатами, ніж з главою держави - королем. Селянство в основному було вже закріпачене. В умовах панування натурального господарства держава Каролінгів неминуче мала розпастися на кілька дрібних політичних одиниць.

Син і наступник Карла Великого - Людовік Благочестивий (814-840), прозваний так за особливо ревну прихильність до церкви і щедрі дари на її користь, вже у 817 р. розділив імперію між своїми синами, зберігши за собою лише верховну владу. Це призвело до тривалих міжусобиць і смут. Нарешті, у 843 р., після смерті Людовіка, його сини, зібравшись у Вердені, уклали договір про новий поділ імперії.

Оскільки новий поділ відповідав кордонам розселення французької, німецької та італійської народностей, Верденський договір фактично поклав початок існуванню трьох сучасних держав Західної і Центральної Європи - Франції, Німеччини, Італії і, відповідно, трьох народів: французького, німецького та італійського.

За Верденським договором молодший син Людовіка Благочестивого - Карл за прізвиськом Лисий (840-877) отримав землі на захід від річок Шельда, Маас і Рона – Західно-франкське королівство, що включало основні території майбутньої Франції. На цих землях панувала романська мова, що лягла згодом в основу французької мови.

Середній з братів - Людовік Німецький (849-875) - заволодів областями на схід від Рейну і на північ від Альп, населення яких було чисто німецьким і розмовляло на німецьких діалектах. Це королівство стало називатися Франкським, а пізніше - Німеччиною.

Старший син Людовіка - Лотар (840-849), згідно з Верденським договором, зберіг за собою імператорський титул. Його держава складалася з Італії, а також земель, розташованих уздовж Рейну. Імперія Лотаря становила штучне з'єднання осколків різних політичних і етнічних утворень. Більш-менш єдиним цілим у ньому була лише Італія, яка стала надалі батьківщиною італійської народності.

13. Епоха вікінгів в Європі (VIII-XI ст.).

Майже три століття – з кінця VIII до середини XI ст. – в історії Європи називають “Епохою вікінгів”. У той час германські племена, які жили на півночі Європи (Ютландському та Скандинавському півостровах і деяких островах Балтики) рушили на завоювання нових земель. У країнах Європи їх називали норманами – “північними людьми”. Нормани – це стародавні скандинави, предки сучасних норвежців, шведів, данців та ісландців. У самій Скандинавії тих, хто не хотів мирно працювати вдома, а полюбляв життя, сповнене небезпек і пригод, називали вікінгами (походження цього слова остаточно не з’ясовано). Балтійським морем і далі Західною Двіною вони діставалися до земель, заселених східними слов’янами, де їх називали варягами.

Винаходи вікінгів. Така ситуація покликала до втілення ряд винаходів в галузі мореплавства та озброєння. Наявність якісної болотної руди дозволило норманнам зробити ряд видатних винаходів у галузі озброєння: важкі ударні списи, якими можна було колоти та рубати, сокири (з древками до 90 см) з двома лезами, круглі щити з умбронами, і, що було найважливішим, „меч вікінгів” – довгий, важкий, з двома лезами клинок з невеликою гардою, а також кольчуга і прекрасної конструкції шолом-каска (до якої Європа дійшла вже у пізньому середньовіччі).

Найвижчим досягненням вікінгів були їх бойові кораблі. Вузький каркас такого судна був дуже зручним для підходу до берега і швидкого проходження по ріках та озерах. Їх можна було волоком переносити з однієї ріки в другу, обходити пороги, водопади, гаті та укріплення. Такі судна будувалися спочатку як довбані однодревки, борти яких нарощувалися дошками. Згодом перейшли до будівництва лодей з дощок, укладених рядами з перекриттям і скріплених гнутими шпангоутами. Фор- і ахтерштевні робилися піднятими, форштевень часто закінчувався фігурою дракона, що дало суднові назву „дракар”. Форма його була досконалою і забезпечувала найманший опір вітру. Судно мало одну щоглу з широким міцним парусом. Вище ватерлінії воно яскраво розфарбовувалося.

Якщо сюди додати винахід компасу, честь якого також належала вікінгам, то зрозуміло якою вони були грізною силою. До них жоден флот не ризикував сильно віддалятися від берега і за його переміщенням можна було спостерігати. Вікінги могли у будь-яку мить несподівано з’явитися з туману.

Морські походи вікінгів. Спочатку вікінги опанували непривітні острови Північного моря: Фарерські та Ісландію (яка до 1264 р. залишалася незалежною), пізніше у Х ст. дійшли навіть до далекої Америки (Гренландія і Вінланд на Ньюфаундленді). У 793 р. вікінги пограбували і розрушили монастир на о.Ліндісфарн, у 794 р. монастир Веармус, у 802 та 806 рр. – монастир на о.Айона. Напади були блискавичними. Після нападів на фризьке побережжя, великий ледунг вікінгів у 825 р. висадився у Англії. У 836 р. вікінги вперше здобули та пограбували Лондон. По смерті Карла Великого, який наказував будувати в гирлах великих рік кораблі і нести постійну патрульну службу побережжя, вікінги почали шарпати землі його величезної імперії. Вони здобули Руан (841), розграбували і спалили Гамбург (845), куди вони добралися по Ельбі на 600 дракарах (розрушення виявилися такими великими, що єпископська кафедра була перенесена з Гамбурга у Бремен), знищили Бордо (847). У 851-852 рр. вікінги на 350 дракарах знову напали на Англію, захопили та пограбували Кентербері та Лондон.

У 866 р. шторм відніс кораблі вікінгів із 20 тис. воїнів у Шотландію та королівство Східна Англія, де вони перезимували. На початку наступного року вони утворили на цих землях королівство Денло (буквально „Смуга датського права”), куди включили королівства Нортумбія, Східну Англію, частину Мерсії та Ессексу.