71. Формування антигітлерівської коаліції. Міжсоюзницькі конференції 1943-1945 рр.

І Світова – поч. формуватись обєднання держав, що протистояли нацистській агресії. Перші учасники – Польща, Фр, ВБ та її домініони. Квітень 1940 – приєдналась Норвегія, з травня – Голландія, Бельгія, Люксембург. Після окупації цих країн у Лондоні були утвор еміграційні уряди.

Окупація Фр в червні 1940 значно послабила антигітлер коаліцію, до неї в цей час входили лише ВБ, її домініони та еміграційні уряди. Всі вони підпор британському головному командуванню.

У квітні 1941 приєднались Югославія і Греція. Антигітлерівську коаліцію підтримували США, які з прийняттям 11 березня 1941 закону про ленд-ліз фактично перетворювались у невоюючого союзника і неформального члена антигітлер коаліції.

СРСР на 1му етапі війни виступав як партнер Нім,здійснював з нею розподіл «сфер інтересів», але з початком рад-нім війни переорієнтувався. Вечером 22 вересня 1941 брит прем’єр Черчіль заявив, що ВБ готова надати допомогу СРСР у війні з Нім, наступного дня подібну зяу зробив уряд США. Першим кроком на шляху оформлення військової співпраці СРСР з коаліцією – рад-англ угода 12 липня 1941 про спільні дії проти Нім. Прояв співпраці – спільна окупація Ірану. Впродовж місяця СРСР уклав угоди з еміграційними урядами Польщі, Чехослов, Бельгії, Норвегії та Югославії. 26 вересня 1941 СРСР визнав «вільну Фр» як еміграц уряд і союзника.

Вел роль у зміцненні коаліції – Атлантична хартія(серпень 1941 – черчіль і рузвелт): спільна англо-америк угода. У 8ми пунктах: не прагнути до терит надбань, не погоджуватись на територіальні зміни без згоди народів, яких воно стосується; поважати право кожного народу вільно вибирати для себе форму правління; забезп між нар екон. співпрацю; У вересні 1941 на конфер в Лондоні хартію підписали Польща, Югославія,Греція, Голландія та СРСР.

Важливим кроком – підписання 1 січня 1942 Декларації ООН(26 країн) – опрацьована на Вашингтовськійконф(22.12.1941 – 14.01 - 1942) – містила основні принципи ведення війни з агресорами і співпраці між союзниками, які назвали себе Обєднаними Націями. Підтверджувала основні принципи Атлантичної хартії і підкреслювала, що головні зусилля будуть спрямовані на розгром Нім. Зобовязувался використати всі свої воєнні і економічні ресурси проти агресорів. З прийняттям декларації завершилось формування коаліції. Ядро – США, ВБ з домініонами і СРСР.

72. Нацистський окупаційний режимм та Рух Опору в країнах Європи в роки Другої світової війни.

До літа 1942 Нім встановила свою гегемонію в Європі: б-сть держав континенту були або окуповані Нім, або перебували з нею в союзницьких відносинах. Нейтралітет : Швеція, Швейцарія, Ірландія, Португалія, Туреччина.

Імперська політика «розділяй і владарюй» і різних регіонах мала певні відмінності.

На терит, анексованих до складу райху (Австрія, Судети, Ельзас і Лотарингія, округи Данциг і Мемель, зх. част Польщі, пн. Словенія) - встан. гітлерівську адміністрацію. Розглядались як складові частини Німеччини. →провести онімечення.

Зх-європ країни(Данія, Норвегія, Голландія, Бельгія, Франція) – «поміркованість» окупаційної політики тут була розрахована на спонукання місцевого населення до співпраці з німцями у встановленні «Нового порядку». В цих країнах вони встановили маріонеткові уряди, зберегли старий державний апарат, але, розглядаючи окуповані країни як підневільні території, поставили під контроль економіку, посили експлуатацію населення, вивезення сировини до Нім та Італії.

Найбільша поблажливість до Данії і Норвегії. Франція:відмінності між «вільною зоною» і окупованою територією(тут було розпущено всі політичні партії, заборонялись страйки і демонстрації, запроваджено систему заручників(за вбивство 1 німця=страта 50-100 місцевих).

Сх. і Пд-Сх Європа: тут встановлені більш жорсткі режими. Ці терит розцінювались як «життєвий простір» для німців. Тут запроваджено надзвичайний стан, населення не могло пересуватись без дозволу влади, комендантську годину, трудову повинність. Геноцид проти євреїв і циган.(голокост – нацистська політика винищення євреїв). Для знищення «неповноцінних народів» використ: розстріли, концтабори(Майданеку, Освенцім, Бухенвальд).

Італ зона окупації: (Албанія, зх.. Греція, Чорногорія, част Словенії і Хорватії) – фашисти використовували такі ж методи окупаційної політики як німецькі нацисти. Освоєння колоністами земель. У зв’язку з крахом італ. Фашизму влітку 1943 названі території окупували німецькі війська, які запров режим «східного зразка»

Рух опору народів Європи став невід’єм. скл. визвольн. боротьби проти агресорів у Другй світ. війні. Спільною рисою був національно-визв. х-ер спрям проти фашистських та нацистських режимів. Мета в окупованих країнах – вигнання загарбників і відновл. нац. незал; в кр. Троїстого блоку – за повалення існ. режимів і встандемокр. Учасники руху належали до: ліб-демократичного, лівоцентриського, і комуністичного напрямків. Ознаки: ліб-дем – відновл довоєнного ладу; лівоцентристи – збільш ролі держ у сферах життя; комуністичний – соціалізація країн. Етапи руху опору: І (1939-1941)- нагром сил; ІІ (1942-1943)- перехід до активних форм боротьби; ІІІ (1944-1945)- стає масовим.

Югославія: Найб масовий рух розгорн у Югославії, Греції Албанії, к-сть партизанів на Балканах-150 тис. В зах. сербії до сер 1941 р. був сформований Центральний національний комітет королівства Югославії і штаб повстанського руху, який очолив Д. Михайлович. З нападом Нім на Рад. Союз у Югославії почав формуватися комуністичний військово-пол. центер, який очолив Тіто.

Своєрідно розвивався рух Опору в Греції. Народно-визв. армія вела операції на всій тер. країни, створювала визволені райони, де владу здійснювали народно-демократичні ради і комітети. Загони ЕЛАС фактично визволили основну частину Греції.

Франція.- організацією "Вільна Франція", яку створив генерал Шарль де Голль 1940 р. у Лондоні. До руху Опору залучалися різноманітні соціальні прошарки. Мета - звільнення Франції від нацизму. Проте були і розбіжності.

Патріотичні організації французького Опору 1942 р. об'єднали свої бойові групи в "таємну армію", що визнала керівництво генерала де Голля. В листопаді 1942 р. Комуністична партія Франції, що мала вел. вплив у русі Опору, підписала угоду про спільні дії з силами "Франції, що бореться", якими керував генерал де Голль.

1943 р. виникли єдині керівні органи: Національна рада Опору, що стала вищим керівним органом. На місцях - комітети визволення. Всі учасники Опору визнали загальне кер-во розташованого в Алжирі Французького Комітету Національного Визволення (ФКНВ), який з осені 1943 р. одноосібно очолив Шарль де Голль.

У Півн. і Сер. Італії, керівництво рухом Опору здійснювали комітети національного визволення, що склад. з представників демократичних партій. Деякі гірські райони Італії, звільнені від окупантів, перетворилися на своєрідні "партизанські республіки", де повновладними господарями були партизанські бригади ім. Дж. Гарібальді. Вперше гарібальдійці вступили в бої з гітлерівцями ще восени 1943 р. на півночі Італії. В горах ств. демократичні органи влади на чолі з місцевими комітетами національного визволення.

У Польщі рух Опору набув великого розмаху. Тут не існувало співробітництва з німецькими окупантами ані як політичної, ані як економічної течії. Гітлерівська расистська доктрина мала однією з цілей знищ. польської державності і польської нації. Великий вплив мали загони Армії Крайової, керовані з Лондона емігрантським урядом, і загони Гвардії Людової, створені Польською робітничою партією (комуністична партія). Обидва ці військові формування вели боротьбу з окупантами, хоча між ними існували серйозні розбіжності щодо тактики і стратегії у визвольному русі, майбутнього устрою Польщі, що переростали у відверто ворожі відносини.

У серпні 1944 р., не очікуючи підходу радянських військ, Армія Крайова підняла повстання у Варшаві, безжально придушене німцями практично на очах у Радянської Армії. Однак вирішальним у ставленні Москви до повсталої Варшави була та обставина, що боротьбу вели бойові частини, підпорядковані лондонському емігрантському урядові.

Народи Чехословаччини чинили дедалі більший опір окупантам. Великого поширення набув саботаж на військових заводах, здійснювалися диверсії на залізницях, електростанціях. У країні зростало єднання всіх патріотичних сил незалежно від партійної та релігійної приналежності. В СРСР було створено 1-й Окремий чехословацький батальйон під командуванням Л. Свободи, що 8 березня 1943 р. прийняв бойове хрещення.

Відразу ж після загарбання радянських земель німцями виникає підпільний і партизанський рух. 30 травня 1942 р. створюється Центральний штаб партизанського руху на чолі з першим секретарем ЦК КП(б) Білорусі П. К. Пономаренком. На-прикшці серпня до Москви на нараду були викликані керівники найбільших партизанських з'єднань, ле було намічено конкретні плани по боротьбі з ворогом.

Найбільші групи і об'єднання партизан діяли в Ленінградській, Смоленській і Орловській областях Росії, у Білорусі, східних і північних областях України. Влітку і восени 1942 р. партизани стримували до 24 ворожих дивізій. Масові удари по залізницях у Білорусі, Смоленській та інших областях досягай апогею у серпні 1943 р., коли партизани розпочали "рейкову війну".

Патріотичний і антинацистський рух Опору відіграв визначну роль у перемозі над фашизмом і нацизмом.